“Відповідний момент”

Бог зцілює не всіх, з чим чимало людей ніяк не можуть погодитися. Згодом ми ще раз повернемося до цього питання. До того ж, зцілюючи, робить це не будь-коли! Чому?

Багато хто твердить про “час Бога” як про єдину нагоду, яку дано хворому й котрої не можна прогавити, бо існує ризик того, що іншого шансу не буде.

І справді, що стосується благодаті зцілення, то “час Бога” існує. Не слід, однак, розуміти цього як своєрідного божественного детермінізму, надприродної діяльности безумовного характеру, яка не зважає на людську свободу й зводить людину до рівня маріонетки. Є така інтерпретація поняття “часу Бога”, вдаючись до якої, ми ризикуємо забути, що Господь Бог не зцілює людини без людини та її сприяння, хоча виміряти обсяг цієї допомоги надзвичайно важко.

* * *

Двадцятитрирічна Надежі була повією. Такий “життєвий вибір” не викликав у неї жодних докорів сумління. Вона майже ніколи не чула про Бога й не брала участи в метафізичних дискусіях! Одного вечора – що бувало доволі рідко – у неї трапився “простій” у роботі, й вона, ставши на деякий час “безробітною”, вешталася вулицями Страсбурга. Тиждень тому підвернула ногу, тож відчувала в ділянці кісточки біль і шкутильгала. То була дрібниця, лікар призначив їй стандартне лікування й рекомендував не ходити (хіба що лише з милицями) майже упродовж місяця. Однак при її “професії” про використання милиць не могло бути й мови!

Отож вона йшла, кривлячи від болю вуста, бо нога таки боліла; навіть ставати на неї було болісно. Проходила біля храму, звідки долинав такий спів, якого до того часу ніколи не чула. Зацікавившись, увійшла всередину. У храмі було багато людей, і зовсім не скидалося на те, що вони нудьгували! То була харизматична молитовна зустріч, в якій я брав участь разом з двома своїми друзями-священиками. У Страсбурзі ми були проїздом…

Надежі здивувала атмосфера поклоніння й молитви, яка панувала в храмі, хоча вона й не розуміла сенсу тієї зустрічі. З одного боку, це її притягувало, а з іншого – дратувало. Вирішила піти геть. І раптом почула промовлені в мікрофон слова: «Господь приходить до молодої, двадцятитрирічної жінки, яка ввійшла сюди з цікавости й у котрої болить кісточка правої ноги. Господь звертається особисто до неї: “Саме сьогодні відповідний момент, момент, коли Я беру тебе за руку й допомагаю тобі вийти з твоєї темряви. Дозволь узяти тебе за руку й отримаєш у дарунок справжню радість”». Здивувавшись, Надежі подумала: “Що це за зграя божевільних, у що я вв’язалася? Хтось тут бавиться в ясновидця!” А тоді відчула, що кісточка перестала боліти. І Надежі цілою вагою свого тіла, без жодного болю стала на праву ногу… “Невже ці слова були адресовані мені?”

Неподалік стояв священик. Надежі зазвичай не мала справ з такими людьми, але відчула, що може довіритися йому. Після короткої розмови вона усвідомила, що зустрілася з Господом. Благодать зцілення відкрила перед нею шлях до навернення, який привів її до рішення покинути проституцію й дав змогу відчути радість розмови з Богом.

Нині Надежі – щаслива черниця одного зі споглядальних монастирів…

* * *

Зрозуміло, що вищеописана подія відбулася в “час Бога”, призначений для Надежі. Але вона могла вийти з храму зцілена, не переживши, однак, справжньої зустрічі з Господом. Благодать особистого зцілення – чи можливости стати його свідком – дає змогу відновити зв’язок з воскреслим Христом. Однак, незважаючи на це, зцілена особа – або свідок такої події – може відмовитися від цього.

Під цим оглядом я волію говорити про “відповідний момент” (так, як у пророцтві, яке того пам’ятного дня почула Надежі), а не про “час Бога”, щоби наголосити на тому, що – коли Господь стукає в наші двері, щоб обдарувати нас зціленням, – ми мусимо якнайширше відчинити їх, як робимо це, коли приймаємо дорогу людину, якої давно не бачили й котра з’явилася без попередження.

Попередній запис

Вироки Божої мудрости

Наступний запис

Сьогодні відповідний час...