Час Бога пробуджує в нашому житті відповідну хвилину. Господь насправді знає той момент – або ж моменти – нашого життя, коли ми Його потребуємо, хоча ми найчастіше про це навіть не здогадуємося. У Своїй мудрості Він знає нас, а також те, що для нас настала “найліпша хвилина”, хвилина, коли ми – якщо хоча б мінімально усвідомлюємо те, що діється, – зможемо, скориставшись знаком зцілення, відкрити перед Ним своє серце.
Отож, у тому, що стосується благодаті зцілення, – подібно, як це діється й з іншими дарами, – “час Бога” стає нашим часом, тим моментом, коли Його погляд зупиняється конкретно на нас, чекаючи на нашу відповідь на отриманий від Нього знак.
* * *
Люсіль і Йозеф – головні відповідальні “Католицької харизматичної віднови” в одній з європейських країн. У листопаді 1997 року вони запросили мене провести реколекції для цілої “Віднови” у великому храмі в столиці цієї країни. Я ніколи раніше їх не бачив і нічого не знав про їхню особисту історію. Зустріли мене в аеропорту за день до початку реколекцій, і між нами відразу ж виникла симпатія, але водночас я внутрішньо відчув, що це подружжя переживає страждання (хоча не знав, яке саме).
Реколекції були дуже інтенсивним часом для “Віднови”: впродовж чотирьох днів Святий Дух потужно діяв серед зібраних. А я протягом усього часу зустрічі в глибині душі відчував своєрідну потребу чи поклик молитися за Люсіль і Йозефа. Щось, чого неможливо пояснити, казало мені, що “настав момент”… Але момент для чого?
Після закінчення зустрічі, пізно вночі, я розшукав їх і розповів їм про ці свої відчуття. Люсіль залилася сльозами, а Йозеф почав тремтіти. За мить пояснили мені, що вже одружені майже десять років, але не можуть мати дітей. Лікарі не могли нічого вдіяти, і подружжя почувалося дуже пригніченим; при цьому намагалися приховати свій стан від ближніх, тим паче, що робота, за яку вони взялися, не дозволяла їм відкрито проявляти ті болісні почуття, які вони переживали.
“А може, Господь сьогодні обдарує вас ласкою потомства?” – запитав я.
“За нас молилося вже багато людей. Ми також пробували перевірити, чи щось у нас самих не заважає тому, щоби молитву було вислухано, але нічого такого не виявили. Думаємо, що така Божа воля, щоб ми не мали дитини, тож плануємо усиновити маля, але вже дуже довго не можемо наважитися на цей крок!”
“Можливо, Господь не бажає вислухати вас так, як ви цього хочете; а може, просто ще досі не настала відповідна хвилина?.. Помолімося з довірою й побачимо, чи Господь захоче виконати наше прохання”.
То була проста й коротка молитва, без жодних видимих знаків, які підтверджували б або заперечували наші надії й припущення. Однак через три місяці після цього я отримав від Люсіль і Йозефа повідомлення про те, що вони чекають на дитину! А ще через сім місяців у них народилося цілком здорове маля – маленький П’єр!
Однак на цьому це свідчення – вже само по собі прекрасне – не закінчується. Люсіль і Йозеф суттєво поглибили своє молитовне життя й, поза сумнівом, завдяки цьому за кілька місяців до народження П’єра відчули, чому Господь, – Який, як виявилося, мав намір вислухати їхнє прохання, – досі не зробив цього. Уважніше проаналізувавши своє життя, подружній шлях, обов’язки відповідальних осіб, які мусили виконувати, та ще кілька інших чинників, зрозуміли, що, незважаючи на всі їхні молитви та молитви інших за них, то не був для них добрий час для народження дитини. “Відповідний момент” настав під час отих реколекцій “Віднови”, в яких вони взяли участь.
Його думки не є нашими
Хоча ми часто в цьому сумніваємося, але Господь у Своїй безконечній мудрості завжди знає, що робить. А те, що Він чинить, є для нас добром (навіть більше – благословенням), не лише з огляду на форму (зцілення), а й під оглядом того, в який час Він обдаровує нас благодаттю. Його думки не є нашими думками, про що вже (більшою або меншою мірою) знаємо. Але навіть якщо Господь дивує нас тим, за допомогою якого способу “підхоплює” декого в оту відповідну хвилину, то все одно у відповідь на такі дії можна лише вигукнути: “Немає для нас нічого захопливішого від Твоєї любови, Господи!”
Нижченаведене свідчення пов’язане з зустріччю, яку організувала Спільнота благословень у Люрді в липні 2001 року. Все, що відбувалося тоді, транслювала одна з французьких християнських радіостанцій, і саме на її адресу надійшов лист такого змісту:
* * *
Це було під час прямої трансляції зустрічі, багатої на вияв Божої благодаті, бо кого не зворушили би, не спонукали би до дій, не заспокоїли й не повернули би на правильну дорогу (чи вказали її) всі ті свідчення, прославляння, молитви, літургія, які можна було чути завдяки радіотрансляції й котрі западали глибоко в серце, пронизуючи наше життя в тому місці, де ми тепер є… Дуже дякую всій вашій команді, журналістам, які з натхненням виконували свою роботу, коли сильний подих Святого Духа дійсно формував атмосферу літа 2001 року, через рік після Великого ювілею, провіщаючи велике оновлення в третьому тисячолітті.
Тоді я була після операції, але далі відчувала біль і ніяк не могла одужати. Я слухала вашу радіостанцію впродовж цілого дня, зворушена молитвою та багатством сказаних слів. Я якраз була біля радіоприймача, коли почалася молитва за хворих. Я сказала собі: “Приступімо й ми”, і, стоячи з розпростертими руками, звернулася до Господа: “Господи, бачиш мій стан. Якщо хочеш, щоби я ще Тобі служила, то зціли мене”. Відтак відчула в грудях, як зростає моя душа, а потім – глибокий спокій і впевненість, що одужаю. Тієї ж миті три електричні імпульси пронизали моє праве, хворе, коліно, й гострий біль зник. За мить голос з радіоприймача промовив, що особу, яка страждала від болю в правому коліні, зцілено (слово безпосереднього пізнання). Я подякувала Господу.
Відтоді мій стан почав поліпшуватися з дня на день, і тепер я почуваюся сповненою сил. Пишу цього листа, щоб засвідчити Ісусову любов. Він приходить до нас туди, де ми є, до таких, якими ми є, і звільняє нас від різноманітних каліцтв, від того, що найбільше мучить і обезвладнює нас. Святий Дух, щоб визволити нас, приникає в душі й тіла, діючи згідно з волею Отця, Який любить нас і котрий через Ісуса приходить спасти людей і подарувати їм життя. Якщо довірюся Його милосердю, якщо повірю Йому, Господь завжди допомагатиме мені й буде моєю силою в усьому, й незважаючи ні на що. Дякую Тобі, мій Боже.