«Коли ж Кифа прийшов був до Антіохії, то відкрито я виступив супроти нього, заслуговував бо він на осуд. Бо він перед тим, як прийшли були дехто від Якова, споживав із поганами. А коли прибули, став ховатися та відлучатися, боячися обрізаних. А з ним лицемірили й інші юдеї, так що навіть Варнава пристав був до їхнього лицемірства. А коли я побачив, що не йдуть вони рівно за євангельською правдою, то перед усіма сказав Кифі: Коли ти, бувши юдеєм, живеш по-поганському, а не по-юдейському, то нащо поган ти примушуєш жити по-юдейському?»
Коли мій брат вчився в школі, він взяв участь у постановці опери Бенджаміна Брітена «Ноїв ковчег». Він виконував роль самого Ноя. Його костюм і грим були чудові: хоча йому було лише 17 років, він виглядав як старик, із сивим волоссям і такою ж сивою бородою. За сценарієм він мав увійти до залу через головний вхід; але коли він спробував зайти, занадто пильний вахтер перегородив йому дорогу, прийнявши за убогого старого. Це було вищою похвалою для його сценічного гриму.
У Древній Греції грим в артистів був не такий хороший, і тому вони використовували стандартний прийом: тримали перед особою маску. Такою маскою важко було по-справжньому обдурити глядача, але, проте, маска (личина, як казали за старих часів) все-таки давала йому можливість краще ужитися в роль. Театральну виставу греки називали спеціальним словом, яке також використовувалося в переносному значенні для характеристики удаваної поведінки людей. Від цього слова пішли наші слова «лицемірство» і «лицемір». Вже за Павлових часів слова «лицемір»[1] означало не просто театрального актора. Воно, як і в наші дні, вживалося відносно людини, яка обманює, прикидається, видає себе за когось іншого.
Павло звинуватив Петра в лицемірстві під час їх знаменитої сварки в Антіохії. (Місто Антіохія знаходилося на північно-східному узбережжі Середземного моря, приблизно в 480 кілометрах від Єрусалиму, і було одним з найбільших центрів раннього християнства; згідно Дій 11:26, тут уперше Ісусових учнів почали іменувати «християнами», «народом Месії».)
Для нас сьогодні важко усвідомити важливість, яку мала для ранньої церкви спільна трапеза. Ми звикли до обідів у кафе і до того, що нам часто доводиться ділити стіл з незнайомими людьми. Якщо ми йдемо в ресторан, то можемо замовити столик для себе і своїх приятелів. Коли ми обідаємо, приміром, з колегами по роботі, то навряд чи станемо ставити питання про їх етнічне походження. Але ми знаємо, що ще нещодавно у світі було багато таких місць (та і зараз ще є), де ваш колір шкіри, віросповідання або навіть акцент могли здатися комусь перешкодою для того, щоб сісти з вами за один стіл. Подекуди спілкування з людьми, що не належать до певної групи, навіть заборонене законом. Спільне вживання їжі – один з найбільш значущих знаків солідарності. Спільна трапеза може бути символом приналежності до сім’ї – так само, як і обрізання.
Питання про те, чи був Петро нещирий, спочатку погоджуючись їсти разом з християнами – неєвреями, а потім відмовляючись робити це, тісно пов’язане з питанням з попередньої частини послання: чи мають бути обрізані християни з язичників, щоб увійти до народу Божого. Це частина того ж самого питання, яке так палко обговорювалося в Галатії.
Так чому ж Павло розповідає у своєму посланні про конфлікт в Антіохії, і чому він каже, що Петро і Варнава лицемірили?
Видно, баламути з Галатії вже розповіли новонаверненим про те, що в Антіохії Петро і Павло сперечалися про те, чи є християни з язичників повноправними членами сім’ї. Вони, можливо, виклали історію в такому світлі, що Петрові аргументи переважали над Павловою аргументацією. У такому разі їх версія могла значно посилити їх власну позицію в суперечці про обрізання. Вони могли сказати так: «Ну от, бачите – Павло вам багато чого не розповів. А Петро, як-не-як, права рука Ісуса. Він знає, що не можна увійти до справжнього Ізраїлю, якщо не стати юдеєм у повному розумінні. Через те він і прокреслив лінію, що відокремила його стіл від столу необрізаних язичників».
Зважаючи на це Павлу довелося розповісти історію повністю, і пояснити, що це була не просто дрібна суперечка між двома різними поглядами з незначного приводу; тут йшлося про серцевину благовістя. (Однією з важливих якостей християнського лідера є уміння виявити дійсно важливі проблеми, і пояснити, чому вони важливі.) Павло зумів розгледіти разом із справжнім Петром, Петра, що прикидається, Петра в масці, Петра, що намагається здаватися кимсь іншим.
Справжній Петро – той, який усією своєю сутністю зрозумів, що в Ісусі Христі Бог створив нову сім’ю з юдеїв і язичників. Усвідомлювати це нелегко тому, хто усе своє життя звик дивитися на язичників, як на тварин; але Петро зміг зрозуміти це. І тепер, майже як тоді, коли Петро йшов по воді, сталося щось, через що він почав тонути. Якісь люди приїхали до нього від Якова; Павло не каже, що їх послав Яків; але Петро знав, що це люди консервативного толку, які напевно не схвалять антіохійської практики. Тому він надів маску респектабельного юдея і в потрібний момент відокремив себе від християн з язичників. І ця маска була такою переконливою, що інші юдеохристияни повірили їй – так само, як той вахтер з концертного залу, якого я згадав раніше. І навіть Варнава (ми бачимо усю печаль і гнів Павла, що згадує про цей епізод: адже Варнава був його близьким другом і соратником) взяв участь у цій п’єсі з масками, у цій удаваності.
Відсіч, яку дав Павло, була різкою і прямолінійною. «Петре, ти, будучи юдеєм, живеш по-поганські, не робиш відмінності між юдеєм і неюдеєм. Як же ти можеш зараз наполягати (а своєю поведінкою ти це робиш) на тому, щоб язичники ставали юдеями заради входження у внутрішнє коло народу Божого?»
По суті, це було звинувачення в непослідовності. То Петро робить одне, а то – зовсім інше, протилежне до першого. Павло далі розбирає це питання детальніше з богословської точки зору. Але його основна думка, що не втратила своєї важливості і сьогодні, служить застереженням усім тим, хто хотів би надівати час від часу маску респектабельності. Усі, хто живе в Христі, мають бути єдиними. У Царстві Божому не потрібні маски і грим.
[1] Від грецького слова hypocrisis пішло слово, що означає «лицемірство» у різних європейських мовах. В українській мові також видимий зв’язок між «личиною» (маскою) і лицемірством. – Прим. пер.