«Бігли ви добре. Хто заборонив вам коритися правді? Таке переконання не від Того, Хто вас покликав. Трохи розчини квасить усе тісто! Я в Господі маю надію на вас, що нічого іншого думати не будете ви. А хто вас непокоїть, осуджений буде, хоч би він хто був! Чого ж, браття, мене ще переслідують, коли я обрізання ще проповідую? Тоді спокуса хреста в ніщо обертається! О, коли б були навіть відсічені ті, хто підбурює вас!»
Я рідко дивлюся телевізор. В основному я роблю це, коли подорожую або знаходжуся в незвичному місці, і мій біологічний годинник внаслідок цього не дає мені заснути вночі. Сидячи в номері готелю і страждаючи від безсоння, я іноді перемикаю телевізійні канали, сподіваючись знайти щось цікаве. Незабаром це заняття стомлює: увага перемикається з баскетбольного матчу на репортаж із залу суду, потім на сцену з мильної опери, а потім на автомобільну гонитву, лекцію, рекламу і знову на баскетбол. Врешті-решт, у голові починається таке сум’яття, що заснути стає ще важче, ніж було раніше.
Можливо, що цього і домагався Павло, розбивши текст листа на досить чіткі і короткі абзаци. Йдучи за Павловою думкою, ми виявляємося то на змаганні атлетів, то в залі суду, то на кухні. Потім автор запрошує нас до роздуму, а потім – в інший зал суду, після чого через призму самого Павлового життя ми бачимо хрест Ісуса, і, нарешті, жахливу сцену (явно не для сімейного перегляду) за участю опонентів Павла. Навряд чи галатів хилило в сон, коли вони слухали читання цього листа; після цих коротких фраз вони, напевно, слухали з увагою.
Ми говорили вище про водіння автомобіля. Бути християнином – це щось подібне до участі в перегонах (Павло порівнює християнське життя зі змаганням у бігу в інших своїх посланнях, наприклад, у 1Кор. 9:24). Галати чудово стартували, і Павло не хоче докорити їм у тому, що вони зменшили швидкість або розлінилися. Але хтось перегородив для них дорогу, подібно до тих людей, які влаштовують політичні акції на спортивних заходах. Коли Павло говорить про того, хто «підбурює», він має на увазі якогось конкретного лідера з числа «агітаторів», який наполягав на тому, що для членства в народі Божому потрібне обрізання.
Ця людина переконала галатів у своїй правоті. І от ми вже подумки переносимося в зал суду, де адвокат переконує присяжних або суддю у своїй правоті. Для Павла просування вперед у духовних мандрах – це не питання вибору людьми одного чи іншого варіанту релігійності, але питання істини. Істинне те, що Христос помер і воскрес (якби це не було правдою, то, як каже Павло, усе життя апостола було б марним), що, у свою чергу, утворює систему переконань, що примушують істину поширюватися. Галатів, проте, на якийсь час зміг переконати якийсь «агітатор». Але Павло попереджає: «Не вірте йому! Не приймайте його аргументацій!» Це «переконання» – не від Бога, Який покликав вас через Євангеліє (фраза «Хто вас покликав» відноситься безпосередньо до Бога, як у Гал. 1:6).
Потім Павло робить стрибок із залу суду на кухню. Розчина мала, але чинить велику дію. Якщо ви хочете випекти коровай хліба, то вам потрібна розчина, щоб тісто піднялося. Лише декількох крупинок дріжджів вистачить на весь хліб. Ці дріжджі заквашують усе тісто, і не буває так, щоб одна частина тесту виявилася заквашеною, а друга – прісною. За цим звичайним явищем, що відбувається на кухні, у Павла ховається ще один образ, що вказує на юдейське свято Пасхи, коли ізраїльтяни їли тільки прісний хліб на згадку про свою поспішну втечу з Єгипту. Заквашений хліб був заборонений на усі дні свята (і до цих пір ця заборона залишається в силі). Образ «заквашеного тіста» покликаний показати, яка ціна однієї поступки; Павло хоче сказати, якщо галати поступляться в одному (тобто в обрізанні), то після цієї маленької помилки вони не зможуть зберегти рівновагу в усіх інших стосунках. Ця помилка розростатиметься, подібно до розчини, і змінить усе інше.
Після цього Павло знову веде читачів у зал суду. Тепер він говорить від імені судді і присяжних та ухвалює рішення («маю надію») про самих галатів, а також про того, хто збивав їх з пантелику. Павлові слова: «Я в Господі маю надію», – можливо, означають, що він у відповідь на свою молитву отримав знання, що галати напоумляться. Але засудження все-таки залишиться на підбурювачі, «хоч би він хто був», який завів їх у біду. Коли Павло говорить «хоч би він хто був», то можливо, натякає на одного з керівників Єрусалимської церкви. Або ж мається на увазі хтось з лідерів місцевої громади, чиє ім’я Павло не знає, або не хоче називати.
Ще єдиний різкий стрибок услід за Павловою думкою, і ми бачимо його власне життя і служіння. Ймовірно, «агітатори» сказали галатійським християнам, що сам Павло, як і вони, проповідує обрізання, і під час свого перебування в Галатії просто не встиг розповісти усього. Тепер же вони заповнюють упущену ним частину Звістки. Це безглуздість, відповідає Павло. Звичайно, до свого навернення він був переконаний у тому, що язичники можуть приєднатися до народу Божому лише шляхом обрізання. Але тепер він так не вважає. Якби він так думав, то навіщо юдеям було його переслідувати? Тут ми несподівано бачимо образ, що характеризує Павла в його щоденних трудах: куди б він не йшов, на нього скрізь нападають юдеї, які вважають, що Павло спотворює вчення, йдучи за примхами язичників. Для них думка про розіпнутого Месію була нестерпною. У Павла ж у цьому посланні, як і скрізь, Хрест складає саму суть Євангелія, і Павло знає, що це – «скандал». (Грецьке слово «скандал» означає щось, об що люди спотикаються.) Звичайно, тут є скандал, оскільки ця звістка ущемляє гордість тих юдеїв, які вважають себе вищими за все інше людство, – вже з однієї тільки причини свого походження.
Для них Павло адресує різкі слова. Вони хочуть відсікти крайню плоть галатів, чи не так? Ну, так якщо їм так потрібно відрізувати щось від своїх чоловічих органів, – кидає Павло, – то нехай ріжуть усі. Нехай каструють себе самі. Він виражає цю думку не так ясно: «О, коли б були навіть відсічені ті, хто підбурює вас!» Можливо, Павло просто висловлює бажання, щоб поборники обрізання нівечили тільки себе (такі ритуали були в деяких язичницьких культах – наприклад, так чинили пророки Ваала в 1-й книзі Царів 18:28). Втім, застосоване Павлом слово часто використовувалося для позначення звичайної кастрації.
Це може здаватися занадто жорстоким, але Павло тут пускає в хід іронію. Хіба ви не розумієте – запитує він у галатів – що відрізання частин свого тіла не має жодного значення? Це не більш значуще, ніж нанесення якихось татуювань, які використовувалися в інших релігійних культах. Сенсу від обрізання не більше, ніж від кастрації, яка теж іноді практикувалася серед язичників у деяких релігійних обрядах того часу. Але кастрація відрізняється тим, що після неї в чоловіка не може вже бути дітей. Павло хотів би, щоб люди, які докучали галатам, втратили свій вплив і не могли більше пропагувати свої ідеї серед них.
Якщо мова цього фрагмента здасться комусь різкою і грубою, то це, швидше за все, ознака того, що в наші дні церковники і богослови занадто люб’язні, тактовні і ввічливі з усіма, що вони втратили здатність відкрито протистояти хибним вченням, які можуть серйозно зашкодити церквам і окремим християнам. Кожен, хто бореться за християнську общину проти таємного ворога, розуміє, з чим зіткнувся Павло. І, можливо, єдиний спосіб донести нашу Звістку – відкрити людям очі на правду, якою б жахливою вона не була.