Два священики, які не були екзорцистами, але багато й ревно молилися, домовилися зустрітися, щоб благословити одного одинадцятирічного хлопчину на прохання його батьків, які були їхніми парафіянами. Ця подія відбулася далекого вже 1987 року. Тоді як родина і близькі люди залишилися в церкві, священики провели дитину в захристію. Він був дуже слухняним, спокійним та лагідним. Ні в кого й гадки не могло бути про присутність у ньому злих сил. Щойно розпочалися повсякденні молитви, він почав плювати слизом, богохулити та викрикувати погрози. Священики молилися протягом двох годин, використовуючи всі наявні засоби, що розлютило хлопчину ще більше: знак хреста, благословення освяченою водою, запалення освячених свічок, ладан. Утім вони вирішили зупинитися на цьому.
За два тижні дитина була знервованою від самого початку і розлютилась, щойно почалася молитва. Її лють ставала дедалі більшою через прикликання Богородиці, святого Франциска, святого Венедикта (покровителя цієї парохії) та святого архангела Михаїла. Один зі священиків не переставав хреститися великим розп’яттям. Лють демона неймовірно зростала, тож їм здавалося, що вони не впораються. І справді, злий дух почав кричати і прикликати на ім’я інших демонів, особливо Люцифера та проклятих ангелів. Священики вже готові були відступити, коли той викрикнув: «О ні, Пресвята Богородиця! (невже він побачив, що вона прийшла сюди?). Білий птах! Тільки не білий птах! (можливо, йшлося про Святого Духа). Білий птах прибув! Він – найвеличніший!». Після цих останніх слів хлопчина здригнувся і впав знесилений на землю.
Запанувала абсолютна тиша. Все закінчилося. Присутні, особливо два священики, плакали від радости, а вся рідня ввійшла в захристію. Наступними днями дитина зі стану одержимости перейшла в стан ясновидця (це дуже небезпечний та делікатний перехід, який трапляється досить часто і є прекрасною диявольською пасткою, що загрожує поверненням злого духа). Але це тривало недовго. Відтоді в цього хлопця було відмінне здоров’я, і він набагато частіше став приходити до церкви, завжди намагаючись прислуговувати під час Служби Божої.
Звільнення в Меджугор’ї. У Меджугор’ї відбулося дуже багато звільнень від злого духа. Я розповім про одне з них, яке почув від очевидця подій, диякона Франко Соф’я. Я подам цю розповідь, зберігаючи звернення від першої особи, оскільки так мені здається доцільніше та ефективніше. Першою особою є сам диякон.
«Одна жінка з сицилійського села вже декілька років страждала від одержимости. Її звали Ассунта. Деякі члени її родини теж пережили певні фізичні страждання, зумовлені дією сатани. Після кількох років невдалих звернень до лікарів, які не діягностували жодної хвороби в Ассунти, вона звернулася до єпископа. Він довірив її екзорцистові, якому допомагала молитовна група, котра для успішного вирішення молиться і постить. Я брав участь в обряді і зрозумів, що йдеться про дуже важкий випадок, тому я запропонував її чоловікові відвезти її в Меджугор’є. Після тривалих вагань він погодився.
26 липня 1987 року, неділя. Ми приїхали. Ассунта почувалася надзвичайно погано, ледве переставляючи ноги. Отець Іван, настоятель францисканців, не дав нам жодної надії на допомогу, оскільки в той період вони завалені роботою. Я запропонував відвести її до церкви, сподіваючись, що демон об’явиться і священики будуть змушені втрутитися. Але не сталося нічого. Очевидно, демон не мав жодного наміру об’являтися. Наступного дня ми зійшли на Подбрдо, гору об’явлень, молячися на вервиці. Але й тут нічого не відбулося. Коли ми поверталися, то зупинилися перед домом Віцки (найвідомішої ясновидиці), де було дуже багато людей. Ассунта раптом зірвалася й побігла до Віцки, обійняла її і розплакалася. Віцка погладила її, після чого одразу ж об’явився злий дух: він не зміг витримати фізичного контакту з ясновидицею. Ассунта кинулася об землю, викрикаючи щось невідомою мовою. Віцка взяла її за руку і наказала всім присутнім: «Не плачте, а моліться».
Усі присутні молилися як могли, старші й молодші, різними мовами, оскільки прочани прибувають із багатьох країн. Це все нагадує одну біблійну сцену. Віцка покропила Ассунту освяченою водою і спиталася, чи їй легше. Жінка знаком показала, що так. Ми подумали, що вона вже звільнилася, тож обмінялися радісними поглядами. І тут демон вигукнув із неймовірною силою: він лише вдавав, що покинув її, щоб люди перестали молитися. Один чоловік здійняв руки і простягнув їх у напрямку Ассунти; демон не зміг цього витримати, тож Ассунта й надалі продовжувала страшно кричати. Необхідно було втримувати її, бо вона поривалася до цього чоловіка. Тієї миті один білявий високий юнак розпочав діялог із демоном. Він говорив англійською, і хоча Ассунта не знала цієї мови, вона жваво відповідала юнакові.
Я почав співати лоретанську літанію. На слова «Цариця ангелів» демон відреагував черговим страшним криком, а для втримання Ассунти було потрібно вже восьмеро людей. Ми декілька разів повторили ці слова, залучаючи до цього співу всіх присутніх. Це була найвідповідальніша мить. Згодом Віцка підійшла до мене і сказала: «Ми молимося вже протягом трьох годин, тож пора відвести її до церкви». Один італієць, який знав англійську, переклав мені одну фразу демона: він сказав, що їх тут двадцять. Ми пішли в церкву і Ассунту завели в каплицю об’явлень. Там отці Славко і Феліпе молилися над нею аж до сьомої вечора. Згодом всі ми пішли геть і повернулися о дев’ятій. У каплиці першого об’явлення священики моляться до одинадцятої! Ми дізналися, що Ассунта говорила багатьма мовами. Нам призначили зустріч наступного дня, оскільки випадок виявився неймовірно складним.
Наступного ранку ми пішли до отця Йозо, який після Літургії возложив руки на Ассунту. Демони дуже агресивно відреагували на цей жест. Отець Йозо завів Ассунту до церкви: її необхідно стримувати кільком сильним чоловікам. У церкві було дуже багато людей, і отець використав цю обставину, щоб провести катехезу про існування диявола. Потім він почав молитися і кропити Ассунту свяченою водою. Її реакція ставала дедалі агресивнішою. Ми повинні були повертатися в Меджугор’є, але отець Йозо встиг сказати нам наостанок, що ми повинні вмовити Ассунту співпрацювати, оскільки її поведінка занадто пасивна. О першій годині дня отці Феліпе і Славко відновили молитву в каноніці. За годину нас закликали, щоб допомогти в молитві. Нам сказали, що демони дуже ослабли, але необхідно залучити Ассунту до процесу звільнення. Поки ми молилися, вона намагалася вимовити ім’я Ісуса, але складалося враження, що вона задихається під час спроб. Їй на чоло поклали розп’яття і попросили відректися від будь-яких проявів магії чи чаклунства (деколи цей крок стає визначальним). Ассунта кивнула, і саме цього нам бракувало. Молитва продовжилася доти, доки вона не вимовила ім’я Спасителя, згодом вона розпочала молитися Богородице Діво, і тієї миті вона розплакалася. Вона вільна! Ми перейшли до церкви, а нам сказали, що саме тієї миті, коли Ассунта звільнилася, Віцка відчула страшний біль, адже і вона молилася в цьому наміренні.
У церкві Ассунта стояла спереду. Вона ревно молилася під час вервиці та Літургії. І в неї не виникло жодних труднощів із Причастям, що є вирішальним знаком. П’ять років по тому я можу стверджувати, що звільнення було остаточним. Ця жінка тепер стала живим свідченням Божого милосердя та дуже активною членкинею однієї молитовної групи. Вона не перестає стверджувати, що її оздоровлення було тріумфом Непорочного Серця Марії».