Дійсність полягає в тому, що не існує спокою на будь-якому рівні людського існування, якщо не живемо відповідно до задуму Творця. У Святому Письмі це називається жити праведно. Це означає вибрати правильну дорогу, дотримуватися законів Божих, бо віримо, що вони дані задля нашого блага. Коли живемо праведно, то відчуваємо спокій. Бог завжди хоче, щоб ми так жили, а Його дисципліна придумана задля досягнення цього ідеалу. Знання цього не позбавляє болю від дисципліни, однак допомагає зрозуміти дисципліну як прояв Божої любови.
Заціпеніння від скорботи
Р. Дж. Де Турно (з яким ми познайомилися в розділі 4) ілюструє два принципи, згадані раніше: 1) Божа дисципліна видається суворішою, якщо не відчуваємо Божої любови; і 2) на нас більше вплине, якщо Він використовуватиме нашу мову любови в цьому напоумленні. Будучи молодим християнином, який намагається підняти свій бізнес, Ле Турно поринув у бізнес і почав віддалятися від Бога. Коли помер його найстарший син, він сприйняв це як суворе напучення Боже.
В автобіографії Ле Турно описує свою відповідь:
“Я тримав Евелін, але коли міг знайти слова, адресував їх Богові: «Що не так?» Я благав: «Що такого ми вчинили, щоб отримати таке покарання? Ми працювали важко. Ми намагалися жити по-християнськи. О, де ж ми вчинили неправильно?»
Цієї ночі, коли ми заціпеніли від скорботи, до мене прийшла відповідь. «Дитино Моя, – мовив Голос, – ти працював важко, та на марні справи. Ти працював задля матеріяльного здобутку…»
Лише декілька слів, однак розуміння прийшло глибоке. Усю цю довгу ніч я переглядав своє минуле і побачив, де я віддавав знаки належної уваги Богові, проходячи крізь жести, коли я діяв як християнин, однак служачи собі й свідомості, замість того, щоб служити Йому. Замість бути покірним слугою я пишався з того, що працював у гаражі, щоб віддати свій матеріяльний борг, у той час робив мало для того, щоб віддати свій духовний борг.
З цієї ночі я зрозумів, тепер можу ствердити: коли людина усвідомлює, що духовні речі вартують більше – звісно, вони все ще існуватимуть, коли матеріяльні вже зникнуть, – вона працюватиме більше задля духовних надбань. Я зрозумів тоді, що Бог любить нас настільки, що прагне, аби ми любили Його навзаєм. Він хоче, щоб ми співпрацювали в Його задумі… Цього я не робив. Я шукав спершу свій шлях у житті, тепер глибоко переконаний, що Бог подав ці труднощі в наше життя, щоб ми поглянули на Його обличчя і взивали за допомогою й опікою”[1].
Коли Бог напоумлює через нашу мову любови
Первинною мовою любови Ле Турно були подарунки. Своїх дітей він вважав даром вибору Божого. Коли цей дар забрали, Бог отримав нероздільну увагу. Не було нічого, що глибше б промовило до Р. Дж. Ле Турно. Божа дисципліна була безпосередньо пов’язана з його первинною мовою любови. Ле Турно відповів позитивно на Божу суворість – відтоді його життя почало новий відлік. Він ходив “у праведності й мирі”. Надалі він досягав неймовірного успіху, про який ми читали в розділі 4, відтак Бог назавжди став осердям його життя і роботи. Нам слід задуматися, чи Ле Турно присвятив би життя так задля Бога і добра у світі без строгої дисципліни Бога в його молодому віці.
У людей, первиною мовою любови яких є подарунки, відповідь на молитву є сильним, емоційним доказом Божої любови. Тому в ранньому віці духовної мандрівки вони можуть обурюватися або ображатися на Бога, коли не отримують добрих дарів, про які просять. Коли видається, що молитви не отримують відповіді, їхня віра в Бога похитується. Коли стається трагедія в їхньому житті, вони схильні думати, що Бог діє несправедливо. Вони складніше переживають, коли не отримують відповіді на молитву або трагедію в житті, ніж инші віруючі. Однак, досягши зрілости, починають сприймати навіть ці речі як справжні дари від Бога. Починають розуміти, що батьки, які люблять дітей, не завжди задовольняють прохання своїх дітей. Яка на це причина? Тому що люблять надто сильно, щоб дозволити те, що зашкодить їхнім дітям.
Коли Бог відмовляється давати Своїм дітям усе, про що просять, це не означає, що Бог перестає їх любити, а радше це стає глибоким виявом Його любови. Те, що видається трагедією, часто стає найгучнішим виявом любови Бога.
Первинна мова любови Меґан – винятковий час. Перший раз ми зустрілися, коли вона була ще студенткою університету спеціялізації з релігійних наук. У неї були глибокі почуття до Бога, і вона могла годинами розмірковувати, медитувати й молитися. Розмова з нею завжди додавала стимулу, і друзі-студенти вибрали її свого роду духовним провідником. Після закінчення університету вона два роки працювала в місійній організації в Південній Америці. Згодом повернулася закінчити магістерську програму з консультування.
Закінчивши майже половину програми навчання, вона почала зустрічалася з молодим хлопцем, який не лише не знаходив часу для релігії, але ще й пишався, що належав до агностиків. Він був переконаний, що ніхто не може бути впевнений в існуванні Бога, і чимало часу витрачав на те, щоб переконати инших у своїй непевности. Як Меґан розповідала шість років по тому: “Я закохалася в нього, і перед тим, як це усвідомила, також сумнівалася в існуванні Бога. Я перестала присвячувати Богові час, щоденно виділений для спілкування, натомість почала зі своїм хлопцем відвідувати зустрічі, де обговорювали інтелектуальні підходи до життя, не віруючи в Бога. Спочатку думала, що зможу позитивно вплинути на нього і його друзів, однак час ішов, і я усвідомила, що це вони впливали на мене. Я зауважила, що читала частіше книжки, які він рекомендував, ніж Святе Письмо. У мене зростало почуття порожнечі, а одного дня усвідомила, що живу заради того, щоб бути разом з хлопцем, і це було центром мого життя. Коли він залишив мене заради иншої дівчини, я була спустошена. До цього часу я закінчила магістерську програму в університеті з консультування і зрозуміла, що перебуваю в глибокій, клінічній депресії. Навіть коли намагалася молитися, видавалося, що Бог не чув. Відчувала, що відійшла так далеко від Бога, що почала задумуватися, чи не вчинила «непростимого» гріха.
Мене лікували, і лише через шість місяців я вийшла з депресії. Однак усе ще відчувала, що віддалена від Бога. У серці я знала, що він там, проте депресія залишила стільки спогадів про самотність, що я сумнівалася, чи зможу коли-небудь знову відчути Божу присутність. Це було приблизно тоді, коли подруга запросила мене на вивчення Святого Письма, яке проходило в неї вдома. Я пішла, тому що хотіла знову бути серед християн. Вони розпочинали навчальний цикл для нових християн, тому я записалася на щотижневі курси”.
Меґан назвала наступні три тижні “найважливішими в моєму житті”. Вона була позбавлена спілкування з Богом на її первинній мові любови – винятковому часі. Тепер “як лине той олень до водних потоків”, Меґан тужила за Богом: “Так лине до Тебе, о Боже, душа моя” (Пс. 42:2). Вона взяла книжку із занять додому і сказала Богові: “Я хочу почати спочатку, неначе я щойно почала свої стосунки з Тобою. Навчи мене Своєї любови”.
“Мені видавалося, наче я повернулася додому з довгої мандрівки, – Меґан розповідала мені. – День за днем під час навчання Святого Письма я відкривала наново любов Божу. Я зрозуміла марність життя без Нього. Найважливішим моментом мого дня було читання Святого Письма і розмова з Богом. Це було два роки тому, досі продовжую зустрічатися з навчальною групою щотижня. Ми вивчили різноманітні твори разом. Тепер я працюю на повну зайнятість консультантом, і ще ніколи в житті я не була щасливішою”.
Моя розмова з Меґан відбулася більш ніж п’ятнадцять років тому. Сьогодні вона – одна з найкращих консультантів, яких я знаю. Одне з її профільних занять – допомагати людям розуміти і долати депресію. Майже п’ять років після нашої розмови Меґан одружилася, потім народила двох дітей. Відколи появилися діти, вона консультує лише двічі на тиждень, проте її любов до Бога ніколи не похитнулася. За її власними словами, “строге напоумлення через депресію було найістотнішою подією в моєму житті. Мені страшно подумати, що могло би трапитися зі мною, якби я продовжувала іти дорогою, яку розпочала. Це був відчай депресії, який повернув мене до Бога. Наскільки це було боляче, я щиро дякую Богові за цей досвід”.
Бог любить нас достатньо сильно, щоб залишатися осторонь від нас, якщо таким чином відчуємо голод за Його присутністю. До людей, мовою любови яких є винятковий час, часто Бог застосовує такий метод напоумлення.
[1] Р. Дж. Ле Турно, “Рушій людини і гір” (Чікаґо, Муді, 1972), 85.