Щойно опинившись у небі й побачивши все в правдивому світлі, переконаємося в істинності слів апостола: «І знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре».
Навіть якщо мені буде дано доволі рано відчути сповнений ніжности дотик Господньої руки в конкретних обставинах мого життя, то все одно в більшості ситуацій муситиму з героїчною вірою довіритися Богові, щоб разом із малою Терезою ствердити, що «все є ласкою».
Деколи розпізнати Провидіння доводі легко.
Іноді порівняно легко можемо зрозуміти, як Бог, з огляду на наше добро, покерував подіями нашого життя. Для цього досить згадати за чергою осіб, події, дари й ласки Божі, які вплинули на наше життя. Складімо:
- список осіб, яких я, завдяки Богові, зустрів на життєвому шляху й котрі любили мене, допомогли мені повірити в себе, розпізнати своє покликання, знову відчути душевне піднесення тощо;
- список дарів, які я отримав: здоров’я, чесноти серця й розуму тощо. Адже дуже багато людей із заздрістю дивляться на дари й здібності інших, не цінуючи власних талантів і чеснот та забуваючи дякувати за них!
- список подій, які трапилися в моєму житті: випадків, після котрих залишився живий, прощ, в яких узяв участь;
- список надприродних ласк, які я отримав, як-от: віру, прагнення поглиблювати її, любов до молитви, ласку визнавати свої помилки й приймати за них прощення.
Такий погляд на власне життя спонтанно перетворюється на вдячність, яку хочеться висловлювати словами псалмопівця: «Благослови, душе моя, Господа, і не забувай за всі добродійства Його!» (Пс. 103:2).
Буває, що нам доволі швидко вдається помітити, як Бог діє задля нашого добра або добра наших братів у певний момент нашого життя. Ігнатій Лойола, наприклад, без труднощів зрозумів, яку роль відіграло гарматне ядро, що пошкодило йому ногу під час облоги Памплони, а Франциск Асизький – ту користь, котру дало йому перебування у в’язниці в Перуджії, коли мав двадцять років.
А чи не мав би розпізнати дії руки Божої чоловік, який, зазнавши легкої травми, опинився в лікарні під опікою чарівної медсестри, яка згодом стала його дружиною!
Бувають у нашому житті й такі моменти, коли Бог, аби навернути або зцілити нас, діє, як нам видається, надто нагально. Він приходить зустрітися з нами, хоча ми зовсім не шукали Його! Хіба ж не про такі події розповідає ціла біблійна історія? Бог, Якого описано на сторінках Біблії, є Тим, хто постійно вирушає в дорогу «на пошуки людини».
Зазвичай Провидіння можна відчути під час ночі віри.
Доволі часто, однак, здається, що Бога поряд немає. У такі хвилини немовби поринаєш у темряву! Не бачиш сенсу переживати випробування й розчарування, з якими стикаєшся в житті. Знаєш, однак, що навіть тоді перебуваєш під чуйною опікою свого Творця. Не бачиш цього й не відчуваєш, але віриш у це. Довіряєш Його слову: «Бо я пересвідчився, що ні смерть, ні життя, ні Анголи, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні вишина, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім!» (Рим. 8:38-39).
Завжди слід пам’ятати, що християнин завдяки своїй вірі не дивиться на світ крізь рожеві окуляри. Він також не є далекозорою людиною, яка здатна побачити у віддаленій перспективі майбутні позитивні наслідки тих нещасть, які переживає тепер. Тільки маючи віру, та й то справжню, зможе повторювати за Книгою Мудрости: «В руці Його і ми, і слова наші, і вся наша обачність, і хист до діла» (Муд. 7:16); «Як же щось могло б продовжувати існування, якби Ти його не забажав був? Або як би щось могло зберегтися, коли б Ти його (до існування) не покликав? Та Ти щадиш усе, бо воно – Твоє, Господи життєлюбний» (Муд. 11:25-26); «Могутньо простягається вона (мудрість Божа. – Пер.) від краю і до краю і керує усім доладно»
Віра в Провидіння, коли в моєму житті стається якийсь нещасний випадок, полягає не в тому, аби сприймати обледеніле місце на тротуарі як щось найкраще, що могло трапитися зі мною цієї миті! Мені треба лише повірити, – хоча це не так просто, – що коли Бог не послав до мене мого ангела-хоронителя, щоб не допустити цього випадку, то нещастя, яке трапилося, може принести мені якесь добро. А добром цим є насамперед ще більша, ще беззастережніша віра в безконечну любов Бога до мене! Віра, яка ґрунтується винятково на слові Божому. Я зовсім не думаю, що нещасний випадок, який трапився зі мною, щось дав або дасть мені в майбутньому, але оскільки Господь каже мені за посередництвом апостола Павла, що «тим, хто любить Бога… усе допомагає на добре» (Рим. 8:28), то я вірю Йому. Вважаю, що це – правда. Видається неймовірним, але є правдою!
Ба більше, мій акт довіри має вплив на спасіння моїх братів.
Та все-таки, як це можливо, що Бог дозволяє, аби на світ виливалися потоки бруду у вигляді порнографії, педофілії й різних видів соціяльної несправедливости, які позбавляють Його дітей щастя та до невпізнання спотворюють їхню красу? Робить це для того, щоб Його нескінченне милосердя досягло ще повнішого тріумфу, – відповідає святий Тома Аквінський[1].
Такої самої думки дотримувалася й свята Тереза Авільська, коли зверталася до Господа зі словами: «Вочевидь, для того тільки посилаєш дошкульні випробування тим, хто любить Тебе, щоб серед надмірного смутку об’явилося ще більше Твоєї любови»[2].
Тому також, як пояснює святий Тома, ангели-хоронителі ніколи не журяться з приводу випробувань чи навіть помилок своїх підопічних. Не через те, що вони такі байдужі, а тому, що їм дано бачити майбутній перебіг історії. Вони чітко бачать, що Боже Провидіння організовує всі події з огляду на істинне добро своїх дітей[3].
Парадокс другий:
Кожен учинок людини є одночасно актом її вільної волі, здійснюваним у межах повної свободи особи, і подією, яку допустила нескінченна Мудрість Божа.
Це другий із парадоксів тайни Провидіння, який тепер проаналізуємо: Бог керує всіма подіями цього світу, жодним чином не порушуючи нашої свободи. Анітрохи не можемо зрозуміти того, як Бог залучає всі створіння до реалізації Своїх планів.
Отже, Бог використовує все створіння – зокрема й таких вільних істот, якими є люди, – повністю поважаючи його автономність. Діє так, щоб вони слугували здійсненню Його задумів, хоча нітрохи ними не маніпулює.
Відомо, писав святий Іван Золотоустий, що Провидіння все підтримує й усім керує, але не відомо, як саме це робить. Аби переконати своїх вірних у тому, що їм не треба намагатися осягнути цю тайну, архиєпископ Константинополя не переставав повторювати слова апостола: «О глибино багатства, і премудрости, і знання Божого! Які недовідомі присуди Його, і недосліджені дороги Його!» (Рим. 11:33).
Спробуймо, однак, пролити трохи світла на цю тайну.
Бог, першопричина, не тільки постійно підтримує існування Своїх створінь, а й дозволяє їм діяти й рухатися. Апостол пише: «Бо то Бог викликає в вас і хотіння, і чин за доброю волею Своєю» (Фил. 2:13). Творець, будучи першопричиною, послуговується вторинними причинами, які весь час створює й використовує задля здійснення Свого плану спасіння.
Бог – першопричина всього, що діється у світі. Зважаючи на те, що Бог може діяти лише з огляду на величну мету, мусимо прийняти за правду, що кожну подію Він скеровує до мети, яка може бути тільки добра, хоча найчастіше тут, на землі, ще не маємо змоги осягнути цього.
До таких висновків доходить святий Тома Аквінський, роздумуючи над тайною Провидіння[4].
Це завдяки власній трансцендентності Бог може якнайглибше проникати в єство Своїх створінь і діяти там, водночас анітрохи не порушуючи їхньої свободи. Ближчий кожній живій істоті, ніж вона сама собі, Бог має змогу впевнено діяти у сфері вільної волі людини, але не позбавляє її свободи вибору.
Не думаймо, що богословські міркування цікавлять лише інтелектуалів. Знаємо, наприклад, що Парох з Арса дуже втішився, коли натрапив на книжку, яку у XVIII столітті написав єзуїт Жан-Баптист Сен-Жур. Це видання, що називається «De la connaissance et de l’amour du Fils de Dieu, Notre-Seigneur Jésus-Christ» («Про пізнання й любов до Сина Божого, Господа нашого Ісуса Христа»), розпочинається нагадуванням біблійних уривків, котрі дають змогу повторити за святим Августином і Томою Аквінським, що «воля Божа є причиною всього, що існує». Слова апостола Павла, виголошені перед Ареопагом, займали тут, певна річ, виняткове місце.
Із цього випливає, пояснює автор щойно згаданої книжки, що хоча Бог не є винуватцем гріхів, здійснюваних у світі всупереч Його волі, та, однак, є Тим, хто дає буття й існування людині, яка несправедливо б’є нас по щоці. Хоча Він не є натхненником злого наміру, унаслідок якого людина підіймає руку на ближнього, та все-таки становить причину цього руху.
«Злі вчинки, – підсумовує автор, – можуть, отже, бути приписувані Богові й людині, як будь-яка людська дія, але оскільки є злими, то очевидно, що становлять уже винятково наслідки волі людини, бо зіпсуття може випливати тільки із зіпсованого джерела, а не з того, яке залишається чистим»[5].
[1] Св. Тома Аквінський, Сума богослов’я, I, q. 21, а. 3.
[2] Santa Teresa Jesus, Libro de la Vida, 25, 17; 14, 10; 19, 15.
[3] Св. Тома Аквінський, Сума богослов’я, I, q. 113, а. 7.
[4] Пор.: Св. Тома Аквінський, Сума богослов’я, І, q. 22, а. 2.
[5] J.-B. Saint-Jure, De la connaissance et de l’amour du Fils de Dieu, Notre-Seigneur Jésus-Christ, т. I, Saint-Brieuc, c. 521.