– Чи психіатр, без попередньої консультації щодо конкретного випадку, може поставити діагноз одержимості?
– Ні, він не може цього зробити. Повністю погоджуюся з тим, що колись сказали психіатри: кожен повинен займатися своєю справою. Бо я не можу сказати людині, яка приходить до мене: “Ти не маєш одержимості. Я маю передчуття, що ти потребуєш допомоги лікаря. Знайди собі його сама”.
Подібно каже і психіатр: “Я не можу знайти причину твоєї хвороби”. І може додати: “Це може бути хвороба іншого походження”. Але жоден психіатр не може сказати пацієнту: “Ти потребуєш допомоги екзорциста”. У жодному випадку. Це тільки може сказати екзорцист.
– А якщо психіатр глибоко віруюча людина і хотів би допомогти такій особі, чи він міг би порадити пацієнту звернутися по допомогу до екзорциста?
– Так, він може це зробити. Я зустрічав таких психіатрів, які, не знаходячи причини хвороби, скеровували своїх пацієнтів до мене.
Знаю також таких психіатрів, які відразу зрозуміли, що мають справу з одержимою людиною. Наприклад, до одного психіатра з Бергамо, якого я знаю, записалася на прийом студентка. Після кількох питань, які зазвичай ставить психіатр пацієнтам, він приписав їй приймати деякі ліки. Потім йому прийшло до голови, щоб мимохідь сказати: “Радуйся, Маріє…”. Нічого більше.
Почувши ці слова, хвора так розлютилась, що поламала лікареві стіл. На щастя, біля приймальні був один із моїх знайомих, який одразу прийшов йому на допомогу.
Після цієї події лікар не мав жодного сумніву, що його пацієнтка потребує допомоги екзорциста. Коли хтось тільки почує слова “Радуйся, Маріє…” і починає лютувати, тоді вже точно немає сумніву, що така людина одержима.
– Прошу коротко розповісти, на що повинна звернути увагу світська особа, щоб на самому початку розпізнати одержимість.
– У моїх публікаціях я вже про це писав. Потрібно передусім сягнути до моїх перших трьох книг. У них ви знайдете основні знання на цю тему. Ось вони: “Зізнання екзорциста”, “Нові зізнання екзорциста”, а також “Екзорцисти і психіатри”. Як на мене, ці три книги дають основні знання про одержимість.
Після їхньої публікації я отримав багато листів. А пізніше, коли вийшла моя книга “Останній екзорцист”, багато священиків, а передусім світських людей, написали мені, що тільки після прочитання цих книг відкрили світ, про існування якого вони нічого не знали. Читачі писали, що ця книга дала змогу зрозуміти речі, про які вони не мали уявлення.
Жінка одного чоловіка, якого звали Франческо (як пізніше з’ясувалося, він був одержимий сатаною з 27 легіонами), тільки тоді, коли прочитала мої книги, зрозуміла, звідки походить причина страждань її чоловіка. Вона казала: “Було незрозуміло, на що скаржиться мій чоловік”. Коли з’ясувалось, що це симптоми одержимості, тоді звернулася по допомогу до екзорцистів. Раніше вона й гадки не мала, що її чоловік може мати недугу такого роду. Вона тільки безуспішно водила його від одного лікаря до іншого.
Важко в одній відповіді на питання вмістити усі аспекти, на які треба звернути увагу, щоб визначити, чи може бути одержимістю те, що дошкуляє людині. Для повної та вірогідної відповіді я можу послатись на моїх шість книг. Вважаю, що жодна не повторює іншу. Натомість у деяких з них я представив різні думки. Коли я написав другу книгу, “Нові зізнання екзорциста”, тоді я вже мав намір написати наступну, згадуючи лише конкретні випадки і додаючи до кожного з них мої пояснення. Але коли я розпочав писати цю книгу, то побачив, що в першій багато чого не описав. Тому, те що випустив з-під уваги, описав у цій другій. Натомість особливістю другої книги є те, що кожен розділ закінчується конкретними прикладами, які розповідають не тільки про те, свідком чого я був, але також про що розповіли мені інші екзорциста, яких я знав. Вони дали згоду на публікацію.
З-поміж тих екзорцистів особливо пригадую одного француза, який мені дуже допоміг. Був також і один англієць, здається Джеремі Девіс, якщо не помиляюсь. Були й італійці, які дозволили опублікувати в моїй книзі випадки, свідками яких вони були і які самі описали.
Я хотів, щоб це були практичні приклади. Тому що, читаючи про такі випадки, хтось сам зможе зрозуміти, чи вони мають стосунок до його проблеми.
Мені зараз пригадується одна подія. До мене написала медсестра із п’ятнадцятирічним стажем роботи в психіатричному відділі. Вона розповіла про двох жінок, яких помістили до будинку для божевільних і яким не допомагали жодні ліки. Прагнучи допомогти, вона повідомила про них знайомому екзорцисту і попросила про допомогу. І той екзорцист, попередньо отримавши згоду цих жінок, не зустрічаючись з ними особисто, на відстані екзорцизмував їх за їхньою згодою та оздоровив.
Розповідь тієї медсестри закінчується словами: “Наскільки лікарі нічого не розуміють!”.
Пізніше усі лікарі з психіатричного відділу із задоволенням говорили, що ці жінки завдячують своїм одужанням застосованому ними лікуванню. Хоч одна з них визнала, що ніколи не проковтнула жодної пігулки, призначеної лікарями, – завжди їх випльовувала, а друга зізналася, що ковтала їх дуже рідко.
Чи так багато потрібно, щоб зрозуміти, що, крім психічних захворювань, існують й іншого роду хвороби? Ці дві жінки були одержимі дияволом. Вони потребували допомоги екзорциста і були оздоровлені в домі для божевільних, дякуючи екзорцизмам.