– Отже, можемо сказати, що світ духів так мало нами пізнаний, що ми повинні бути настільки покірними, щоб, як у випадку людей психічно хворих, не відкидати допомоги духовного характеру.
– Так, це правда. Маю перед собою книгу, яка містить розділ, що пізніше послужив до назви моєї книги “Екзорцисти і психіатри”. Цей розділ називається: “Моє найважче інтерв’ю”.
Одного разу, завдяки моїм знайомим лікарям-психіатрам, мене запросили в університет на зустріч із сорока найбільш шанованими психіатрами Риму. Майже всі вони відверто сказали, що вони атеїсти. Я мав виголосити доповідь на тему: “Як можна відрізнити одержимість від психічної хвороби? На підставі чого можна ствердити, що хвора людина повинна звернутись до психіатра чи до екзорциста?”
Я говорив годину. Я ніколи не говорю коротко, радше – говорю довго. Люблю довго говорити. І мені було цікаво, які мені поставлять питання.
Протягом двох годин після виступу я давав відповіді на питання. Їхні питання, як і мої відповіді, я помістив у мою книгу. Звичайно, що там не має прізвищ тих професорів, але там розміщені їх питання і мої відповіді. Це були інтелектуальні питання, на які я відповів.
І кожного разу, коли хтось із тих професорів ставив мені питання, я після своєї відповіді запитував його: “Чи задовольнила вас, професоре, моя відповідь?”
І вони за кожним разом мені відповідали, що так. Але це не означає, що вони погоджувалися із моєю думкою. Однак стверджували, що в моїй відповіді вони почули те, що їх цікавило. І цього було достатньо. Я ж не міг вимагати від них, щоб вони пристали на мою позицію.
Серед них був один ординатор, який сказав: “Я прийшов на цю зустріч лише тому, що мене запросив лікар Таміно (Я його дуже добре знаю. Це він організував цю зустріч). Я думав, що вона буде нецікава. Але однак мушу визнати, що ця зустріч була настільки цікавою, що я зробив для себе багато нотаток. Я не припускав, що буде порушено так багато важливих питань”.
Варто зауважити, що жоден із тих професорів не сказав, що це його не цікавить. Через три години наша зустріч закінчилася.
– Чи відомі Вам, отче, випадки, щоб після цієї зустрічі хтось із професорів змінив свою думку і звернувся по допомогу екзорциста для когось зі своїх пацієнтів?
– Думаю, що такі випадки були, бо до мене приходили особи, які казали, що їх направив їхній психіатр. Тут мушу визнати, що серед тих людей, яких направляв до мене психіатр, я ніколи не виявляв одержимих дияволом. І тому я говорив їм, що, на мою думку, ніщо не вказує на те, що вони під демонським впливом.
Правдоподібно, що вони хворіли на такі хвороби, діагностувати які сучасна наука ще не в стані. Тому що існує багато психічних захворювань, які теперішній стан науки не дає змоги діагностувати і призначити лікування. Але їх причиною не є диявол.
– Для прикладу, візьмімо хоча б депресію, на сьогодні досить поширену хворобу…
– Якщо мова йде про депресію, то на дев’ятсот дев’яносто випадків із тисячі ця хвороба немає нічого спільного із одержимістю.
– Які, отже, можуть бути причини такої хвороби?
– Причини можуть бути різні. Можу сказати лише те, що найпопулярнішими ліками, які купують в аптеках, є антидепресивні ліки. Сучасний світ – це світ, який страждає на депресію. У багатьох випадках ця хвороба не пов’язана з дияволом і її можна лікувати молитвою. “Видавництво Святого Павла” видало книгу, яка була популярною в Італії. Її назва “Gesu luce che guarisce. Cristoterapia” (“Ісус Христос – Світло, яке оздоровлює. Христотерапія”), а її автор – Тіррелл Бернард.
Під час зустрічі з тими психіатрами багато з них, хоча вони були невіруючими, визнало: “Ми зауважили, що нам набагато легше лікувати віруючих людей, ніж тих, які не вірять”.
Пізніше лікарі навели свої аргументи щодо депресії: однією з причин може бути брак ідеалів. Але депресія може початися також з причини браку Бога в житті конкретної особи, браку цілі, необізнаності з основними правдами віри.
З огляду на це, не можна сказати, що депресія – це хвороба, яка викликана дияволом, хоча, звичайно, на її перебіг може мати вплив також і диявол.