Ще є країни, де зберігся давній звичай оздоблювати помешкання різними сентенціями та мотто[1]. У мене колись була нагода побачити слова, написані над одвірком у сільській хаті: «Допоможи собі сам – і Бог прийде тобі на допомогу». Це вказівка, яка говорить про те, що людина ніколи не повинна переставати діяти, мати впевненість, що Бог прийде їй на допомогу.
Ми не повинні очікувати, що під час молитви Господь Бог усе зробить замість нас. Деяку частину завдань повинні виконати ми й потрібна добра воля, щоб зробити це належним чином, зберігаючи впевненість, що Бог допоможе нам принести добрі плоди. Якщо, попри багато вказівок, які отримуємо, ми не можемо віднайти теми для розмови або ж почерпнути з неї користь, то треба зробити все, що від нас залежить, аби не піддаватися. У такі моменти найліпше взяти до рук добру книжку й сховатися в її тіні: допомогти може Євангеліє, яке містить думки й поради Ісуса Христа для апостолів та учнів. Уважне його вивчення може принести дуже добрі плоди за умови, що ми просимо Ісуса пояснити його сенс, не забуваючи, що для християн Євангеліє є Книгою Життя. «Раджу тобі під час молитви бачити себе в сценах Євангелія, так ніби ти – один із учасників цих подій. Спочатку уяви собі конкретну сцену або таємницю, яка дозволить тобі зосередитися. А потім роздумуй про якусь особливу подію в житті Вчителя. Думай про Його милосердне серце, покору, чистоту, про те, як Він виконував волю Отця. Потім розкажи Йому, що з тобою відбувається, про проблеми, які тебе турбують, про труднощі та клопоти. Будь уважний, бо, можливо, Господь хоче тобі щось сказати – і ти відчуєш внутрішні порухи. Тоді усвідомиш собі деякі справи, а, може, почуєш дружнє напімнення» (св. Хосемарія Ескріва, Друзі Бога, 253). Це означає, що не треба обмежуватися читанням фрагментів зі Святого Письма, ані заучуванням їх напам’ять, а докладати зусиль, щоб застосувати їх до свого життя.
Наприклад, коли до Ісуса привели блудницю, запитуючи, як із нею вчинити, то Ісус спочатку схилився, щоб писати пальцем по землі, а потім відповів, що той, хто без гріха, може перший кинути в неї камінь (див. Ів. 8:7). Реакції на ці слова Ісуса Христа можуть дуже відрізнятися. Одні вважатимуть, що Ісус у цей момент був розважливим і що ця чеснота дозволяла Йому без проблем вирішувати складні ситуації. Інші подумають, що ті люди, яких більше цікавив закон, аніж прощення, були особливо нікчемними… Так можна множити інтриги та здогадки, однак вони є вдумливим аналізом Біблії, а не особистою молитвою.
Єдине, що не викликає сумнівів, то це факт, що з допомогою благодаті треба докладати старань, щоб у цій сцені помітити щось більше, аніж лише людські емоції та відчуття. Треба роздумувати про них у присутності Бога, доходячи до суті їхнього значення, а потім перекладати їх на наше життя. Та жінка була грішницею, так само як грішником є кожен із нас. Ісус пробачив їй, так само як пробачає нам, а урок милосердя отримують не лише ті люди, які відходять, присоромлені своєю поведінкою, а й я. Такий спосіб мислення дуже важливий, оскільки я починаю ідентифікувати себе з описаними грішниками. Це дає початок оживленню молитви, представлені особи не зникають зі свідомости без сліду, а набувають для нас особливого значення. Коли ми ототожнюємо себе з ними, то можемо відчути прощення Господа, отримуємо урок милосердя, а також вчимося пробачати, розуміти та любити інших у щоденному житті. З цього моменту наша молитва перестає бути школою навернення і стає тим, чим повинна бути правдива молитва – школою життя.
Також трапляється, що цей особистий вклад може полягати на утілесненні того, що глибоко духовне. «Те ж саме робить наш Господь. Він любив навчати, використовуючи притчі, взяті зі середовища, в якому жили Його слухачі. Ісус говорив про пастиря та овець, про виноградну лозу та її гілки, про човни та сіті, про зерно, яке сіяч кидає в землю… І Боже Слово ніби зерно потрапило в нашу душу. Який ґрунт ми підготували для Нього? Кам’янистий? Чи терновий? А може наша душа є місцем, затоптаним через надмір суто людських вчинків, малодушних та низьких? Господи, вчини мене добрим ґрунтом, родючим, відкритим на дощ та сонце. Вчини так, щоб у мене увійшло Твоє зерно. Нехай воно рясно заколоситься і принесе щедрі плоди. “ Я Виноградина, ви – галуззя!” (Ів. 15:5). Настав вересень – і гілки винограду вже обплетені довгими й гнучкими пагонами, які вгинаються під тягарем кетягів. Погляньте на ці гілки. Вони черпали соки з виноградної лози і лише тому змогли дати солодкі й зрілі плоди, які наповнюють радістю наші очі й серця (див. Пс. 103:15), хоча ще кілька місяців тому були лише слабким гіллям. На землі лежать обірвані гілочки, присипані землею. Вони також були гіллям, але тепер висохли й змарніли. Це найбільш промовистий символ безпліддя. “Без Мене нічого чинити не можете ви” (Ів. 15:5).
Візьмімо для прикладу притчу про захований скарб. Уявіть собі радість щасливця, який його віднайде. Для нього завершився час зречень та клопотів. Він продає все, що має, і купує поле, на якому схований скарб. Його серце там, де сховане його багатство (див. Мт. 6:21). Нашим скарбом є Ісус Христос. Ані на мить ми не повинні вагатися, щоб відкинути все, що перешкоджає нам прямувати за Вчителем. А наш човен, вільний від зайвих тягарів, попливе просто до безпечної пристані Божої Любови» (св. Хосемарія Ескріва, Друзі Бога, 254).
[1] У деяких регіонах Європи є звичай писати на стінах або вивішувати в рамках різні крилаті вислови, сентенції, цитати тощо. – Прим. ред.