Вперше я відвідав Стернбергів у 1972 році, коли з моменту трагедії не минуло й десяти років. Наполегливість їхньої віри тоді мене дуже вразила, і мені було цікаво, що я знайду, коли я відвідав їх знову в 1987, через п’ятнадцять років. Браєн тепер був чоловіком середнього віку. Фізичне зцілення, якого він так прагнув, і прагне й досі, так і не прийшло. На цей момент він провів більшу частину життя паралізованим, аніж спроможним рухатися.
Сіетл потопав у повному розквіті літа, і коли я під’їхав по крутому схилу вулиці до їхнього будинку, то зустрів всю сім’ю на подвір’ї, де вони сиділи в плетених кріслах. Батьки Браєна добряче постаріли і виглядали дещо інакше. У Браєна з’явилося черевце, а волосся рясно вкрилося сивиною.
За кавою Стернберги познайомили мене з останніми подіями. За ці роки вони помітили деякі фізичні покращення в стані сина. Параліч плечового поясу Браєна на кілька дюймів спустився донизу, даючи змогу рукам робити більше коло рухів. Біль контролювався значно краще. І майже до всього тіла повернулись відчуття: хоча він не міг рухати ногами, але тепер щонайменше він знав, що вони в нього є. І в результаті, більшість тактильних галюцинацій зникла.
Стернберги доклали зусиль, щоб вказати на всі ті хороші речі, які трапилися за цей час. «Справжнє диво, – сказав пан Стернберг, – полягає в тому, що ні Хелен, ні я жодного разу не захворіли. Майже за двадцять п’ять років турботи про Браєна ми зуміли зберегти своє здоров’я».
Кілька років поспіль Стернберги молились про служіння зцілення, яке охоплювало б їхнє тепер значно ширше визначення хвороби. І нарешті одне стало реальністю: щомісячна, недільна вечірня молитовна служба в церкві Сіетла. Люди з болями і потребами запрошуються прийти в церкву і провести кілька мовчазних хвилин з пастором, тоді як решта присутніх моляться за потреби однієї окремої людини. Цей досвід надзвичайно об’єднав церкву, і така практика поширилась далеко за межі Сіетлу.
У 1976 році Браєн мало не помер. Його слабкі легені постраждали від пневмонії, а в лікарні він підхопив стафілокок. Протягом двох тижнів він лежав у комі і переніс дві зупинки серця. Лікарі встановили йому електростимулятор, але ще біля двох місяців він був на межі смерті. На довгий час він втратив голос і короткотривалу пам’ять.
Цього разу молитва про зцілення була почута У Браєна відновилися всі функції, окрім тих, які він втратив під час пошкодження спинного мозку. Мені стала очевидною ще одна річ, поки ми сиділи за столом і говорили: змінилась особистість Браєна. Тепер він був більш зрілим, і спокійним, і не виявляв жодних ознак неврівноваженої людини, які були помітні раніше.
Я обережно запитав Стернбергів, чи не змінилась за ці роки їхня віра у фізичне зцілення. Вони сказали – ні. «Багато хто з людей любить вказувати нам на те хороше, що сталося, і тлумачити це як причину нещасного випадку з Браєном. Але ми так не думаємо. Ми віримо в люблячого Бога, а також досі віримо, що Бог бажає цілісності для Браєна. Можливо, наш час вийшов. Бо чим далі, тим менш схоже, що Браєн повністю володітиме своїм тілом у цьому житті. Але знаєте, у книзі Даниїла є історія про те, як ангел ніс Даниїлу відповідь на його молитву. На це йому пішло три тижні, але коли він нарешті дістався до Даниїла, то запевнив його, що Бог почув його молитву в той же момент, коли він її вимовляв».
Поки ми розмовляли, дивлячись, як післяобіднє сонце схилялось за пагорби, я не міг не порівнювати оці два моїх візити. Поки я слухав Стернбергів, мені спало на думку, що зараз відбувалось неспішне, поступове диво, яке вони могли прогледіти. Нещасний випадок, достатньо трагічний, щоб розтрощити більшість інших сімей, об’єднав цю родину. Вони не прийняли простішу дорогу, помістивши Браєна в приватну лікарню чи реабілітаційний центр. Вже більше двох десятків років вони обдаровували свого сина самовідданою любов’ю, і мені було абсолютно ясно, коли я дивився на Браєна тепер, що їхня любов принесла свій плід. Всупереч своїй волі, Стернберги, всі без винятку, змирилися із стражданнями.
Мені пригадалась аналогія, яку використав Поль Тоурн’єр, коли я почав спускатися по їхній нерівній вулиці, підстрибуючи на сидінні автівки. Він сказав, що Християнське життя нагадує вправи на спортивній трапеції. Ти можеш крутитися на перекладині, тренуючись і розвиваючи свої м’язи скільки завгодно. Але якщо ти хочеш вдосконалюватися і добитися найкращого, то мусиш ризикнути. Ти мусиш пуститися, знаючи, що під тобою немає нічого, і спробувати дотягтися до іншої перекладини.
Думаю, Браєну ця аналогія сподобалася б. Колись давно Стернберги всі разом покинули бутафорію і оголосили світу, що вони віритимуть Богові, незалежно від… усього. Браєн сприйняв це як свій власний поклик. Зараз навколо нього збирається не так вже й багато глядачів, але Стернберги продовжують вірити. Я від’їжджав, як і тоді, натхнений їхньою впертою вірою.