Людський загал, який ніколи не має цілковитої рації, так само ніколи цілковито не помиляється. Він геть неслушний у своєму переконанні, що кожне коло друзів гуртується заради насолод пихи і зверхности.
Думаю, він помилково вважає, що кожна Дружба насправді потурає цим насолодам. Але, здається, він має рацію стосовно гордині як небезпеки, природно властивої Дружбі. Саме тому, що це найбільш духовна зі всіх типів любови, небезпеки, які на неї чатують, є так само духовними. Дружба навіть є, якщо хочете, ангельською. Але людина, аби живитися хлібом ангелів, має бути потрійно захищена смиренністю. Напевне, тепер можна ризикнути припустити, чому Святе Письмо так рідко використовує Дружбу як образ найвищої любови. Вона вже є, по суті, надто духовною для того, щоб бути добрим символом Духовних речей. Найвище не тримається без найнижчого. Бог може сміло представляти себе як Батько і Чоловік, бо тільки божевільний думатиме, що він фізично є нашим отцем, чи що його шлюб із Церквою є не суто містичним. Але якщо б для цієї цілі використали Дружбу, ми могли б помилково сприйняти символ за річ, яку вона символізує. Небезпека, внутрішньо притаманна Дружбі, була би ще більшою. Це може ще більше спонукати нас помилково сприймати близькість (за подібністю) небесному життю, яку, поза сумнівом, демонструє Дружба, за близькість підходу.
Тому Дружба, так само, як інші типи природної любови, не може себе сама спасти. У реальному житті, саме тому, що вона духовна, а отже, має справу з делікатнішим ворогом, вона повинна ще беззастережніше, ніж інші типи любови, благати про божественний захист, якщо хоче залишитися безгрішною. Бо, бачите, якою вузькою є її правдива стежина. Їй не можна перетворитися на те, що люди називають „товариством взаємного захоплення“; але якщо їй бракує повноти взаємного захоплення, Любови-Поцінування, то це взагалі не Дружба. Бо якщо ми не хочемо, щоб наше життя жалюгідно зубожіло, захоплення мусить бути присутнє в наших Дружбах так, як це було з Крістіяною та її супутницею зі „Шляхів Прочанина“[1]:
„Вони з благоговійним острахом дивилися одна на одну, а тому не могли бачити на собі тієї слави, яку бачили одна в одній. А тому оцінювали іншу вище, ніж себе. «Бо ти гарніша, ніж я»,– сказала одна; «А ти краща, ніж я», – відповіла інша.“
Зрештою, є лише один шлях, на якому можемо безпечно скуштувати це яскраве пережиття. І Баньєн[2] вказує на це в тому самому уривку. Лише в Будинку Перекладача, після того, як їх скупали і зодягнули у свіжі „Білі Шати“, жінки побачили одна одну в цьому світлі. Якщо ми пам’ятатимемо купіль і зодягання, то будемо в безпеці. І що вищою є спільна основа для Дружби, то необхідніше про це пам’ятати. Особливо фатально забути про це в чітко вираженій релігійній Дружбі.
Бо тоді нам здаватиметься, що ми – четверо чи п’ятеро з нас – вибрали один одного, вибрали собі подібних завдяки нашій проникливості й благородству; що ми піднялися над рештою людства нашою природною силою. Інші типи любови не таять у собі тієї самої ілюзії. Прив’язаність неодмінно вимагає споріднености чи принаймні близькости, які ніколи не залежать від нашого власного вибору. А щодо Еросу, то половина любовних пісень і любовної лірики у світі розкажуть вам, що ваша Кохана – це ваша доля чи призначення, не більший вибір, ніж удар блискавки, бо „не в наших силах любити чи ненавидіти“. Стріли Купідона, гени – будь-що, але не ми. Але в Дружбі, вільній від усього цього, ми думаємо, що обрали собі нашу рівню. Насправді, декілька років різниці в даті народження, трохи більше миль між певними будинками, вибір одного університету, а не іншого, призов у різні полки, випадковість порушеної чи непорушеної теми на першій зустрічі – будь-яка з цих причин могла тримати нас порізно. Але для християнина немає випадковостей. Над цим працює таємний Майстер Церемоній. Христос, Який сказав до учнів: „Не ви Мене вибрали, але Я вибрав вас“, може так само сказати кожній групі християнських друзів: „Не ви вибрали один одного, але Я вибрав вас один для одного“. Дружба – не винагорода за нашу проникливість і добрий смак у людях. Це інструмент, за допомогою якого Бог кожному виявляє красу всіх інших. Ця краса не є більшою від краси тисячі інших людей; через Дружбу Бог спрямовує наш погляд до них. Вона, так само як і кожен тип краси, походить від Нього, а тоді, у випадку доброї Дружби, Він її примножує через саму Дружбу, перетворюючи її на Свій інструмент сотворення, а також об’явлення. На цьому бенкеті трапезу організовує Він, і Він вибирає гостей. Будемо сподіватися, що саме Він іноді, якщо не завжди, сидить за столом на почесному місці. Пам’ятаймо про це.
Ми зовсім не повинні постійно зберігати урочисту атмосферу. Хай Бог, Який сотворив щирий сміх, боронить від цього. Це одна з важких і приємних тонкощів життя – ми повинні прийняти серйозність певних речей, залишаючи при цьому за собою право трактувати їх так легко, як гру. Але про це ми поговоримо в наступному розділі. Зараз лише процитую прекрасно збалансовану пораду Данбара[3]:
- Вгоджай Творцеві, весела буде хай душа,
- За світ не дай же ти й гроша.
[1] Йдеться про роман-алегорію Баньєна The Pilgrim’s Progress from This World to That Which Is to Come, (написаний 1678-1684).
[2] John Banyan (1628-1688) – англійський християнський письменник і проповідник.
[3] William Dunbar (1460-1520) – шотландський поет, сатирик, гуморист.