«Проживав же один чоловік у Кесарії, на ймення Корнилій, сотник полку, що звавсь Італійським. З усім домом своїм він побожний був та богобійний, подавав людям щедру милостиню, і завжди Богові молився. Явно він у видінні, десь коло години дев’ятої дня, бачив Ангола Божого, що до нього зійшов і промовив йому: Корнилію! Він поглянув на нього й жахнувся, й сказав: Що, Господи? Той же йому відказав: Молитви твої й твоя милостиня перед Богом згадалися. Тепер же пошли до Йоппії людей, та й приклич Симона, що зветься Петром. Він гостює в одного гарбарника Симона, що дім має при морі. Він скаже тобі, що ти маєш робити. Коли ж Ангол, що йому говорив, відійшов, той закликав двох із своїх слуг домових, і вояка богобійного з тих, що служили при ньому, і розповів їм усе та й послав їх в Йоппію.
А наступного дня, як у дорозі були вони та наближались до міста, Петро вийшов на горницю, щоб помолитись, о годині десь шостій. І став він голодний, і їсти схотів. Як йому ж готували, захоплення на нього найшло, і бачить він небо відкрите, і якуюсь посудину, що сходила, немов простирало велике, яка, за чотири кінці прив’язана, спускалась додолу. У ній же знаходились чотириногі всілякі, і земне гаддя, і небесні пташки. І голос почувся до нього: Устань, заколи, Петре, і їж! А Петро відказав: Жадним способом, Господи, бо ніколи не їв я нічого огидного чи то нечистого! І знов голос удруге до нього: Що від Бога очищене, не вважай за огидне того! І це сталося тричі, і посудина знов була взята на небо.»
Пригадую університетські роки. Нині мене багато хто не зрозуміє, але спочатку це був досвід, мабуть, жахливий. Взагалі в Оксфорд я ледь не потрапив, оскільки в юності займався занадто багато чим окрім навчання, особливо спортом і музикою. До того ж я був з півночі Англії, на південь країни вибирався лише зрідка. Я виріс у невеликому містечку, і великі міста були для мене в новинку, і вже тим більше в новинку був древній і прекрасний Оксфорд. Навіть у надцинічні 1960-і роки цього неможливо було не відчувати.
І звичайно, були ще «дони» – професори, як їх називають американці: світові світила з їх книгами, лекціями, дискусіями про високі і абстрактні матерії відразу кількома мовами, за старовинними дубовими столами – час від часу вони ще давали поради урядам, виступали в телепередачах, очолювали експедиції у віддалені куточки землі. Втім, після перших лекцій і семінарів ти починав сприймати їх вже як простих смертних. Але спочатку ці фігури в мантіях (у ту пору вони часто носили мантії) виглядали напівбогами. І дивлячись на них, ми думали: от вони; це і є Оксфорд…
Ця бліда подоба того, як у I столітті весь світ поглядав на Рим. Ще в I столітті до Р. Х. Рим став володарем світу, спираючись на свою багатовікову історію демократичного республіканізму (сучасному західному суспільству є чому повчитися) і ще міцнішу традицію військової сили. Тут було багато жорстокого і безжального. Рим долав усі перешкоди, в усякому разі майже завжди долав (умовчимо, як і вони умовчували, про три легіони, що зникли в Німеччині, а також про декілька інших великих неприємностей). Але якщо ви жили в одному з віддалених куточків Римської імперії (скажімо, у Британії чи Юдеї), ви сприймали Рим як хлопчик з англійської півночі сприймає Оксфорд. А в місті і імперії, побудованих на військовому успіху, напівбогами були військові офіцери. Вони могли звести людину в імператори і могли повалити її. За їх наказом вас могли висікти чи убити, а ваш будинок зруйнувати. Коли ви виявлялися біля Риму або біля римської військової бази в будь-якій частині Середземномор’я, ви бачили ці фігури і думали: от вони; це і є Рим.
Мало-помалу до Риму ми в оповіданні Луки ще доберемося. А доки Лука хоче нас підготувати. Проте вражаючим чином, перший зустрінутий нами римлянин у Діях абсолютно не відповідає стереотипу. Так, він реальний, справжній, діловий римлянин. Він офіцер армії, яку боявся весь світ. Кесарія була великим портовим містом, побудованим Іродом Великим з тим, щоб через нього йшла торгівля, а торговці платили податки. У Кесарії знаходилася і резиденція римського намісника: зазвичай він жив там біля моря, а в Єрусалим вибирався лише на свята і за особливими випадками. (В Єрусалимі і Кесарії різний клімат. Єрусалим розташований у гористій місцевості, майже кілометр над рівнем моря, і декілька місяців у році там досить холодно. Природно, що італієць віддавав перевагу м’якшій погоді біля моря.) У Римській імперії було повно провінційних куточків, куди можна було відіслати поганого солдата, але Кесарія не відносилася до їх числа. Навпаки, Кесарія – важливий порт в одній із ключових стратегічних зон. Рим всіляко намагався підтримувати мир на Близькому Сході, оскільки потребував зерна, яке в мореплавний сезон везли кораблями з Єгипту. Якщо сотник (офіцер середнього рангу, що мав сто воїнів у підпорядкуванні) був поставлений у Кесарію, це означає, що він був добрим військовим.
Але Корнилій був і людиною глибоко віруючою, багато молився, високо ставив єврейський народ і його звичаї, шукав Бога, був щедрий у грошах. А тому здобув повагу не лише римського начальства, але і єврейської общини по сусідству. Що хоче сказати тут Лука? Чи що це може сказати нам про його передбачувану читацьку аудиторію?
Таким чином, тема уривка не обмежується тим, що група язичників чує звістку про Ісуса, вірить їй і набуває Духа Святого. (До речі, щодо цього сказано двічі на випадок, якщо перший раз ми проспали: техніка, яку Лука неодноразово використовує в Діях.) До речі, для юдеохристиян це стало шоком і великою несподіванкою: адже церква складалася майже виключно з євреїв, якщо не вважати навернених у Самарії і етіопського скопця (Дії 8). Але не можна проходити повз іншу суттєву тему. Поки вона виглядає другорядною, але далі буде все більш і більш помітною: Блага звістка і римляни.
Але доки подумаємо про навернення язичників. Лука дає зрозуміти, що Бог готує його ретельно, поступово, крок за кроком. Перед нами подвійне видіння: Корнилій бачить ангела, який велів йому послати за Петром, а Петро бачить посудину, повну нечистих тварин, які сказано «заколоти і їсти». На перший погляд, видіння Корнилія зрозуміліше і має більш безпосереднє відношення до ситуації. Проте і Петру відкрилося щось виключно важливе на рівні символів.
Петро прийшов у Йоппію (приблизно в 45 кілометрах на південь від Кесарії). Це біля моря, і в нього є досить вільного часу, щоб опівдні молитися. Йому відкривається видіння: велика посудина, повна тварин, яких їсти захочеться, але також і таких, яких не захочеться, особливо якщо ти благочестивий юдей. (До речі, за своїм характером видіння – якраз те, про що може мріяти голодна людина.)
Тут слід пам’ятати юдейські заповіді про чисту і нечисту їжу. Була заборонена не лише свинина. Був заборонений цілий ряд м’ясних продуктів, які перераховані, зокрема, у Лев. 11. Відповідні тонкощі часто обговорювалися законовчителями. Яким би не було походження цих заповідей, вони відділяли єврейський народ від язичників: служили зримою ознакою відмінності. Справа посилювалася ще і забороною на спільні трапези з язичниками. Причина зрозуміла: сідають разом їсти – із «сім’єю», але єврейська «сім’я» покликана бути окремою, свідчити світу про особливу любов і милість і не йти на компроміс з язичництвом. Звичайно, це могли формулювати і в менш утішній формі: харчове табу часто використовувалося як зброя у війні світів, коли юдеї звинувачували язичників у всілякому нечесті і нечистоті, а язичники відповідали кепкуваннями. Усе це необхідно пам’ятати, коли ми стоїмо разом з Петром на даху і бачимо, як велика посудина з нечистою їжею спускається з неба.
– Устань! – чутний голос. – Заколи, Петре, і їж!
Петро в жаху:
– Жадним способом, Господи, бо ніколи не їв я нічого огидного чи то нечистого!
І тут він чує відповідь, яка луною роздається через століття і понині кидає виклик будь-яким забобонам:
– Що від Бога очищене, не вважай за огидне того!
Звичайно, Петро не знав, як відбуватимуться події і спочатку не зрозумів, що означає видіння. Ми знаємо, бо Лука вже підготував нас на початку уривка. Але сюрпризи в нас ще попереду, і ми повинні йти за цим єврейським рибалкою, йдучи до вражаючих і революційних відкриттів. Але ми і разом з римським сотником, який доки знаходиться поза шанованим ним народом Божим: чекаємо, що Лука скаже своїм римським читачам. І ми почуємо нову і дивну відповідь.