«І сталося, як Петро всіх обходив, то прибув і до святих, що мешкали в Лідді. Знайшов же він там чоловіка одного, на ймення Еней, що на ліжку лежав вісім років, він розслаблений був. І промовив до нього Петро: Енею, тебе вздоровляє Ісус Христос. Уставай, і постели собі сам! І той зараз устав… І його оглядали усі, хто мешкав у Лідді й Сароні, які навернулися до Господа.
А в Йоппії була одна учениця, на ймення Тавіта, що в перекладі Сарною зветься. Вона повна була добрих вчинків та милостині, що чинила. І трапилося тими днями, що вона занедужала й умерла. Обмили ж її й поклали в горниці. А що Лідда лежить недалеко Йоппії, то учні, прочувши, що в ній пробуває Петро, послали до нього двох мужів, що благали: Не гайся прибути до нас! І, вставши Петро, пішов із ними. А коли він прибув, то ввели його в горницю. І обступили його всі вдовиці, плачучи та показуючи йому сукні й плащі, що їх Сарна робила, як із ними була. Петро ж із кімнати всіх випровадив, і, ставши навколішки, помолився, і, звернувшись до тіла, промовив: Тавіто, вставай! А вона свої очі розплющила, і сіла, уздрівши Петра… Він же руку подав їй, і підвів її, і закликав святих і вдовиць, та й поставив живою її. А це стало відоме по цілій Йоппії, і багато-хто в Господа ввірували. І сталось, що він багато днів пробув у Йоппії, в одного гарбарника Симона.»
З вікна моєї кімнати відкриваються відразу два краєвиди. Якщо я дивлюся удалину крізь дерева (особливо навесні, коли листя не заважає), я бачу за п’ять кілометрів зруйнований замок на краю поля і неподалік море. А біля самого будинку, метрах у двох від стін, зграйка птахів грає серед сусідських троянд і кущів. На загорожу іноді усаджується вільшанка і уважно на мене дивиться: що він там таке пише?
Одна з переваг Луки як оповідача полягає в чергуванні сцен: то найбільші події, що змінюють хід світової історії, як навернення Савла, то маленька камерна сцена. От і тут: горниця в бідному будинку, наповнена різного роду в’язанням і шитвом гідної жінки, яка щойно померла. Звичайно, сцена має ясну функцію в загальній композиції, бо Лука, несподівано зв’язавши Савла з єрусалимськими апостолами, тепер повертається до життя Петра. І він готує нас також до масштабнішої за своїм значенням місії Петра, що потрапив тепер у Йоппію. (Йоппія (Яффа) – це приморське місто на північний захід від Єрусалиму, недалеко від нинішнього Тель-Авіва. Лідда (Лод) знаходиться за кілометрів п’ятнадцять від моря. Саронська долина розташована трохи північніше, по дорозі до Кесарії Приморської.)
Втім, маленьких доручень у Царстві Божому не буває. Якби ми знали про Петра лише те, що він зцілив паралічного Енея і воскресив Сарну, ми б вже знали, що через нього діє сила Божа; можливо, за допомогою цих епізодів Лука хоче нагадати, що Петро продовжує покладене на нього Господом – благовістує, зціляє, надихає і зміцнює народ Божий. (Зауважимо, до речі, що Лука, як і раніше не використовуючи слово «церква», іменує учнів Ісуса «святими». Святі – тобто відокремлені Богом для Себе, покликані на особливу місію.)
Наскільки можна судити, ці два зцілення (на відміну від описаного в Діях 3) не викликали суперечок. Чому Петра покликали саме до цієї померлої жінки? Врешті-решт, навряд чи вона була першою померлою християнкою: від початку руху минуло вже досить багато часу. І чому зцілили саме Енея, а не всіх відразу інвалідів у цій області? Чому одних закликає на служіння внутрішня інтуїція, других – ангельський посланець, а третіх – просто людина з сусіднього міста? Якщо Лука хотів сказати, що Бог залишає людей губитися в здогадках, він вдало доніс свою думку.
Зауважимо ще два моменти в цій маленькій пасторській інтерлюдії. По-перше, Сарна немов втілює всіх тих невідомих нам героїнь, які робили усе, що можуть, і робили це на славу Божу. Коли б не Петро, можливо, вона і не потрапила б на сторінки Нового Заповіту. У ті дні, напевно, були десятки таких, як вона, і ще тисячі в наступні століття: у вірі і надії, у скорботі і радощах вони несли своє маленьке служіння іншим людям як виконання Євангелія, направляючи свої уміння на славу Божу. Лука правий, що звертає нашу увагу не лише на події світового масштабу, але і на ці, з вигляду дрібні: ми не повинні забувати про таких християн, які формують серце церкви тоді як апостоли і благовісники приймають важливі рішення, зазнають арештів, страт, потрапляють у корабельні аварії, вимовляють великі проповіді, пишуть мудрі послання. Мені пощастило, і я знаю багатьох, як ця Сарна. Буквально учора я познайомився з однією такою жінкою, спеціальність якої – шоколадні трюфелі. Розмовляючи з ними, я усвідомлюю, хто переді мною: живе серце народу Божого, що б’ється.
По-друге, у Йоппії Петро спілкувався з групою вдів (в. 39, 41). Як ми вже бачили в розділі 6, вдови почали формувати важливу частину в житті церкви. Замислимося про них: усіх їх спіткала біда, усі вони мали визнане право на допомогу громади, але вони і самі вносили важливий вклад. Не зменшуватимемо те, що вони робили: шили, пряли. Для общини це було важливе служіння, особливо в епоху, коли про одяг масового пошиття ніхто і не мріяв. І зрадіємо також тому факту, як радіє йому Лука, якщо ми можемо вважати якихось людей «звичайнісінькими», то в очах Божих «звичайних» людей немає. І розповідаючи про звершення божественного задуму в історії, ми усюди зустрічаємо таких Енеїв і Сарн: з кожної сторінки посміхаються вони нам, немов вільшанка в саду, і нагадують про головне.