«А коли промовляли вони до народу оце, до них приступили священики, і влада сторожі храму й саддукеї, обурюючись, що навчають народ та звіщають в Ісусі воскресіння з мертвих. І руки наклали на них, і до в’язниці всадили до ранку, бо вже вечір настав був. І багато-хто з тих, хто слухав слово, увірували; число ж мужів таких було тисяч із п’ять.
І сталось, що ранком зібралися в Єрусалимі начальники їхні, і старші та книжники, і Анна первосвященик, і Кайяфа, і Іван, і Олександер, і скільки було їх із роду первосвященичого. І, поставивши їх посередині, запиталися: Якою ви силою чи яким ви ім’ям те робили? Тоді Петро, переповнений Духом Святим, промовив до них: Начальники люду та старшини Ізраїлеві! Як сьогодні беруть нас на допит про те добродійство недужій людині, як вона вздоровлена, нехай буде відомо всім вам, і всім людям Ізраїлевим, що Ім’ям Ісуса Христа Назарянина, що Його розп’яли ви, то Його воскресив Бог із мертвих, Ним поставлений він перед вами здоровий! Він камінь, що ви, будівничі, відкинули, але каменем став Він наріжним! І нема ні в кім іншім спасіння. Бо під небом нема іншого Ймення, даного людям, що ним би спастися ми мали.»
Кажуть, один єпископ скаржився, що не справляє такого ж враження, як перші апостоли.
– Куди б не прийшов святий Павло, – сказав він, – починалися безлади. Куди б не прийшов я, подають чай.
Адже таким був не лише Павло. Дійсно, далі в Діях ми побачимо, як Павло переходитиме з міста в місто, і постійно його появу супроводжували хвилювання. Проте проповідь про Ісуса Месію і Спасителя означала неприємності задовго до того, як Павло до неї приступив: більше того, Павло і сам їм посприяв до свого навернення. Виникає питання: що саме в Благій звістці так тривожило і обурювало владу, та і не тільки владу? Хіба це не чудово, чути, що Бог Живий несе спасіння через Свого обранця Месію? Відповідь: не чудово, якщо ти маєш владу. Не чудово, якщо ти – один з тих, хто відкинув і засудив Месію. І вже тим більше, якщо ти керуєш центральним інститутом Юдеї, стоїш біля керма правосуддя в народі Божому і сильно підозрюєш, що новий рух збирається тебе потіснити, а твої владу і престиж зменшити, перевернути і забрати собі. Щоб зрозуміти це і всю опозицію християнській звістці (далі в Діях ми читатимемо про неї неодноразово), необхідно розібратися, у що вірили ці люди і що означала новина про воскресіння Ісуса.
Зауважимо, хто саме вжив рішучі заходи: верхівка храмової ієрархії, особливо саддукеї. Як ми знаємо з інших текстів, саддукеї були єврейськими аристократами, включаючи первосвященика і його сім’ю, які вже роками мали в Єрусалимі і єврейському народі вищу владу. Вони були хранителями Храму, самого священного місця в юдаїзмі, де Бог обіцяв бути зі Своїм народом. Вони наглядали за системою жертвопринесень, через яку, згідно із заповідями Божими, підтримувалися і відновлювалися стосунки Бога з Його народом. І як наслідок, вони мали колосальну економічну, соціальну і політичну могутність. Саме з первосвящеником і його оточенням зазвичай мав справу римський намісник. У підпорядкуванні в них були війська і храмова варта. Від них залежало дуже багато що.
От чому їм так сильно не сподобалася ідея «воскресіння». Це здивує багатьох наших сучасників, бо останні років двісті, якщо не більше, західні люди сміялися над цим вченням, будь то воскресіння Ісуса або когось ще. Тих, хто зберігав віру у воскресіння, вважали зовсім не лібералами, а консерваторами. А тим часом концепція завжди була і залишається радикальним і небезпечним викликом статус-кво і можновладцям. Чому? Бо, згідно з вченням про воскресіння, Бог Живий виправить усе раз і назавжди, зробить велике Відновлення усього, виправить світ.
Можновладці правильно підозрюють, що такі перспективи, м’яко кажучи, не гарантують їм начальницьких посад у новому світі. Більше того ті, хто вірить у воскресіння (узяти хоч би фарисеїв, впливову і радикальну юдейську течію I ст.) вже доставляють владі більше клопоту, ніж інші. Адже вони вважають, що Бог, Який врешті-решт влаштує світ, вже приступає до здійснення Своїх задумів. І якщо вони сприятимуть цьому божественному промислу, але помруть до настання Кінця, Бог наприкінці воскресить їх з мертвих. Як ні крути, воскресіння не те, про що хочеться чути владі.
Отже, невдоволення викликали не лише розмови про воскресіння Ісуса. Згідно Луці, Петро проповідував воскресіння мертвих і сповіщав цю революційну доктрину «в Ісусі». Іншими словами, Петро учив не лише тому, що Ісус воскрес, але що воскресіння – початок і знак остаточного Відновлення (3:21). Первосвященикам і саддукеям ніяк не могло таке сподобатися, хоча багато простих людей і були в захопленні: за відомостями Луки, відразу навернулося близько п’яти тисяч людей.
Звернемо увагу тепер, що звучить на допиті: «Якою ви силою чи яким ви ім’ям те робили?» Підтекст дуже зловісний: відразу згадуються звинувачення на адресу самого Ісуса, нібито Він у союзі з Вельзевулом і використовує чорну магію (пор. Лк 11:14-23). Учням загрожує звинувачення за статтею з Второзаконня 13: що вони схиляють Ізраїль до шанування хибних богів.
Свого часу Ісус відповідав, звернувши увагу обвинувачів на дію в Ньому і через нього Святого Духа, що покладає початок Царству Божому. Так і Петро, сповнений Святим Духом, сміливо виголошує, що ім’я, про яке йде мова, є ім’я Ісуса Месії Назорея. Більше того, він говорить щось таке, що ніяк не могло сподобатися владі: «що Його розп’яли ви» (не в буквальному розумінні, звичайно, але первосвященики видали його римлянам на вірну смерть і навіть зажадали в Пилата смертного вироку). Іншими словами, ім’я Ісуса – це не просто джерело цілющої сили для людей. Воно є суперечливим знаменням.
Зокрема, Ісус – місце, де Бог будує… новий Храм! Про це далі говоритиме у своїй проповіді Степан (Дії 7). Як натякав вже сам Ісус, саме Його має на увазі псалом 118 під образом каменю, відкинутого будівничими, але що став наріжним каменем. Коли будівничі шукають каміння для стіни або будинку, вони відкидають камінь дивної форми, бо він, із їхнього погляду, не підходить. У реальності ж цей камінь, зі своїми незвичайними кутами, призначений бути наріжним! Уривок з псалму 118 вже дістався першим християнам повний натяків про Храм. Бог збудує новий Храм, тим самим оголошуючи нинішній Храм непотрібним…
Євреям I ст., що часто дискутували про прийдешнього Месію, образ каменю міг нагадувати і про інші біблійні уривки. Зокрема, Книга Даниїла (роз. 2) передає видіння про якийсь «камінь», що одірвався від гори і вдарив язичницького боввана (уособлення язичницької імперії) і розбив його. І сенс тоді ясний. Бог почав виправляти світ. Робить Він це через могутнє ім’я Ісуса. Оскільки виправлення включає заміну нинішнього храму новим, заснованим на самому Ісусі, первосвященики (для яких нинішній храм є основа влади) не страшні учням Ісуса.
Взагалі псалом 118 повний сенсів, що мають найпряміше відношення до проповіді Петра та Івана. Це псалом про храм, про сходження людей у храм, щоб відсвяткувати новий день Божий і звеселитися про своє спасіння (в. 21, 24, 25). Це псалом про правицю Божу, що дає силу (в. 15-18), про те, як Бог проводить Свій народ через небезпеки і позбавляє їх від біди. Псаломщик, сподіваючись на милість Божу (в. 4), радіє перемозі Бога над усією владою світу цього (в. 10, 14). За його словами, «краще вдаватись до Господа, ніж надіятися на людину, краще вдаватись до Господа, ніж надіятися на вельможних!» (ст. 8-9). Загалом, такий псалом і був потрібен апостолам, коли їх допитувала влада.
У зв’язку з цим можна обережно запитати, як вийшло, що вірш Дії 4:12 такий непопулярний у тому політкоректному кліматі, який склався впродовж декількох останніх поколінь у західному світі? «Нема іншого Ймення»? Нас запевняють, що це зарозумілість, закритість і гординя. Таке дійсно може бути, якщо християни використовують ім’я Ісуса, щоб збільшити власну владу і престиж. Проте не валитимемо з хворої голови на здорову. Адже вже багато років саме секуляристи і релятивісти виступають у ролі первосвящеників, захищаючи леліяний храм сучасної думки, в якому не можна згадувати про воскресіння, не можна вимовляти ім’я Ісуса. Але апостоли дадуть відповідь: ніхто, окрім Ісуса, не спасе людей.