«Запитав тоді первосвященик: Чи це так?
Степан же промовив: Послухайте, мужі-браття й отці! Бог слави з’явивсь Авраамові, отцеві нашому, як він у Месопотамії був, перше ніж оселився в Харані, і промовив до нього: Вийди із своєї землі та від роду свого, та й піди до землі, що тобі покажу. Тоді він вийшов із землі халдейської, та й оселився в Харані. А звідти, як умер йому батько, Він переселив його в землю оцю, що на ній ви живете тепер. Та спадщини на ній Він не дав йому навіть на крок, але обіцяв дати її на володіння йому й його родові по нім, хоч дитини не мав він. І сказав Бог отак, що насіння його буде приходьком у краї чужому, і поневолять його, і будуть гнобити чотириста років. Але Я сказав Бог буду судити народ, що його поневолить. Опісля ж вони вийдуть, і будуть служити Мені на цім місці. І дав Він йому заповіта обрізання. І породив так Ісака, і восьмого дня він обрізав його. А Ісак породив Якова, а Яків дванадцятьох патріярхів.
А ті патріярхи позаздрили Йосипові, і продали його до Єгипту. Але Бог був із ним, і його визволив від усіх його утисків, і дав йому благодать та мудрість перед фараоном, царем єгипетським, а він настановив його за правителя над Єгиптом та всім своїм домом. А як голод прийшов на всю землю єгипетську та ханаанську, та велика біда, то поживи тоді не знаходили наші батьки. Коли ж Яків зачув, що в Єгипті є збіжжя, то послав батьків наших уперше. А як удруге послав, то був пізнаний Йосип братами своїми, і фараонові знаний став Йосипів рід. Тоді Йосип послав, щоб покликати Якова, батька свого, та всю родину свою сімдесят і п’ять душ. І подався Яків в Єгипет, та й умер там він сам та наші батьки. І їх перенесли в Сихем, і поклали до гробу, що Авраам був купив за ціну срібла від синів Еммора Сихемового.»
Одна з очевидних відмінностей між крикетом і бейсболом полягає в способі подачі. Як відомо більшості людей, у бейсболі пітчер стоїть на одному місці, де він (чи вона: але давайте, заради простоти, говорити про професійний чоловічий спорт) розмахується і запускає м’яч гравцеві з бітою. У крикеті це строго заборонено: не стояти на одному місці, звичайно, а розмахуватися рукою. Там зовсім інша подача: рука боулера увесь час йде прямо, як верхня частина колеса, відпускаючи м’яч лише в останню мить, щоб той потрапив у хвіртку.
Стоячи на одному місці, подавати важко (в усякому разі, це не можна зробити добре). Тому упродовж усієї історії крикету майже усі боулери брали розгін, кроків у п’ятнадцять або навіть більше, а потім тільки йшла подача. Розгін дуже важливий. Боулер ретельно розраховує кроки (як стрибун у довжину): якщо трохи помилитися, нічого не вийде. Якщо виникли складнощі, він пробує другий раз або третій, щоб досягнути правильної швидкості і правильного кута.
Ця тривіальна ілюстрація потрібна нам для того, щоб зрозуміти дуже важливу річ. Вона була надзвичайно важлива і для Степана, коли він готувався захищати себе від звинувачень, що загрожували йому стратою. Його звинуватили в тому, що він висловлюється проти Храму і Закону, обіцяє, що Ісус зруйнує Храм і змінить звичаї, дані Мойсеєм, – звичаї, що несуть культурну і релігійну значущість. Що йому відповідати?
Можна просто відкинути всі звинувачення. Врешті-решт, вони хибні, бо він нічого такого не говорив. Чи можна проігнорувати звинувачення і заговорити про самого Ісуса, Його страту і воскресіння, про сподівання на прийдешнє велике оновлення, яке станеться через Ісуса. Замість цього Степан бере бика за роги і починає велике оповідання. По суті, якщо узяти образ крикету, він пропонує слухачам узяти новий розгін. Він каже: поверніться на початок розповіді, до самих витоків, до Авраама, і простежте уважно всю єврейську історію і тоді ви побачите її під правильним кутом. Тоді і тільки тоді ви зрозумієте, хто такий Ісус і про що говоримо ми з моїми друзями, віруючими в Нього. Виголошуючи цю промову, Степан (і Лука, підкреслюючи її значення!) робить щось таке, що робили багато інших євреїв I століття, продовжуючи довгу біблійну традицію (наприклад, Неєм. 9; Дан. 9; Пс. 105 і 106; за часів Луки – труди Йосипа Флавія та інші тексти).
Це пояснює, чому значна частина промови не виглядає прямою відповіддю на звинувачення, висунені на адресу Степана. Від нас вимагається уважно слухати, помічати нюанси, особливо значущі смислові моменти. Замість того, щоб спростовувати обвинувачів безпосередньо, Степан починає здалека. Він каже: подивіться на біблійну історію під цим кутом, і ви побачите, що я хочу сказати про Ісуса і як те, що відбувається, вписується в загальний контекст.
Починає він з Авраама або, точніше, з Бога. «Бог слави» – цей титул виглядає очевидним, але зустрічається в Писанні лише в Пс. 29:3. Щоб ніхто не повторював звинувачення, ніби він кощунствує проти Бога отців (Дії 6:11), Степан починає із самого початку, тобто з Авраама. Значення Авраама для розуміння юдаїзму другого Храму і християнства, що в ньому виникло, неможливо переоцінити. Адже саме з Авраама починається історія єврейського народу; саме з Авраама Книга Буття починає розповідати про те, як Бог взявся за виправлення світу. Іншими словами, розповідь про народ Ізраїльський не самодостатня: через нього Біблія показує, як Бог-Творець хоче розв’язати проблему людського гріха, соціальну катастрофу, космічне лихо, описане в Бут. 3-11. Саме під цим кутом необхідно дивитися на історію Ізраїлю. Заклик до Авраама бути іншим, залишити дім предків і йти в нову землю (Дії 7:2-4) – спосіб виділити його, дати йому нове покликання. Степан не заперечує цього, а навпаки, підкреслює.
Подібно до апостола Павла (пор. Рим. 4; Гал. 3), Степан приділяє особливу увагу Бут. 15, тобто розділу, де Бог укладає Заповіт з Авраамом і попереджає, що його нащадки будуть поневолені чужоземним народом, але Він виведе їх з рабства і дасть їм землю в спадщину, ту саму землю, де Авраам доки живе як чужоземець. Питання про Святу землю займає в мові Степана важливе місце. Хоча його позиція з цього питання не згадується у висунених проти нього звинуваченнях, важливість Землі для євреїв I століття (та і XXI століття, хоча і на інший лад) безперечна. Можливо, оточення стало з нерозумінням помічати, як охоче продають батьківське майно учні Ісуса. Тут ми можемо лише зводити припущення, але як би то не було Храм (з ним буде пов’язаний найгостріший момент у промові Степана) був богословським центром, місцем, на якому зосередилася уся концепція Землі обітованої. Тому Степан говорить про купівлю Авраамом землі для поховання і її використання патріархами. Окрім усього іншого, це створює ретельно продуманий контекст для розповіді про вихід, який, разом з божественним покликанням Авраама і Заповітом з Авраамом, був одним із стовпів юдейської ідентичності і який є осереддям того, про що хоче сказати Степан.
Проте спочатку він згадує одну деталь з розповіді Буття. Йосип був знехтуваний братами, але Бог поставив його правителем над домом фараоновим і навіть над усією землею Єгипетською. Коли його братам знадобилася їжа, їм довелося йти до людини, якій вони заздрили і яку відкинули. На щастя для них, він був милостивий до них і дав їм усе необхідне.
Чи почали вже в цей момент розуміти Степанові слухачі, до чого все йде? Велике мистецтво християнського богослов’я частково полягає в умінні розповісти: розповідь старозавітна, розповідь про Ісуса як одночасно кульмінації Старого Заповіту і основі прийдешнього (іншими словами, не розрізнені збірки повчальних сцен з приліпленими наприкінці «рятівними» подіями!), а також розповідь про церкву з її виникнення і донині. Іноді і нам корисно повернутися до початку, до витоків і ретельно перевірити, чи правильні уроки ми отримуємо для нашого часу. Іноді розповідь – єдиний спосіб сказати правду.