«А коли наближавсь час обітниці, що нею Бог клявсь Авраамові, розрісся народ і намножився в Єгипті, аж поки настав інший цар ув Єгипті, що не знав уже Йосипа. Він хитро наш люд обманив, і силою змушував наших отців викидати дітей своїх, щоб вони не лишались живі. Того часу родився Мойсей, і гарний він був перед Богом. Він годований був у домі батька свойого три місяці. А коли він був викинений, то дочка фараона забрала його, та й за сина собі його викохала. І Мойсей був навчений всієї премудрости єгипетської, і був міцний у словах та в ділах своїх. А коли йому сповнилося сорок років, йому спало на серце відвідати братів своїх, синів Ізраїлевих. Як угледів же він, що одному з них діється кривда, заступився, і відомстив за окривдженого, убивши єгиптянина. Він же думав, що брати розуміють, що рукою його Бог дає їм визволення, та не зрозуміли вони. А наступного дня, як сварились вони, він з’явився й хотів погодити їх, кажучи: Люди, ви браття, чого один одного кривдите? А той, що ближнього кривдив, його відіпхнув та сказав: Хто наставив над нами тебе за старшого й суддю? Чи хочеш убити й мене, як учора вбив ти єгиптянина? І втік Мойсей через слово оце, і стався приходьком у землі мадіямській, де зродив двох синів.
А коли сорок років проминуло, то з’явивсь йому Ангол Господній у полум’ї куща огняного в пустині Сінайської гори. А Мойсей, як побачив, дивувався з видіння. А коли підійшов, щоб розглянути, був голос Господній до нього: Я Бог отців твоїх, Бог Авраамів, і Бог Ісаків, і Бог Яковів! І затрусився Мойсей, і не відваживсь поглянути… І промовив до нього Господь: Скинь взуття з своїх ніг, бо те місце, на якому стоїш, то святая земля! Добре бачив Я утиск народу Свого, що в Єгипті, і стогін його Я почув, і зійшов, щоб їх визволити. Тепер ось іди, Я пошлю до Єгипту тебе.»
Де ми набуваємо почуття національної ідентичності? Американці часто орієнтуються на три ключові моменти. По-перше, прибуття в Америку перших поселенців з Європи, особливо з Британії. По-друге, славна Війна за незалежність кінця XVIII століття, коли під командуванням Джорджа Вашингтона було скинуто ненависне британське володарювання і була прийнята Конституція, існуюча з рядом поправок донині. По-третє, Громадянська війна середини XIX століття між північними і південними штатами, яка встановила форму і напрям американського суспільства з усіма їх плюсами і мінусами. Згадайте про «батьків-засновників» або про Конституцію хоч би навіть з щонайменшим натяком на культуру (і спосіб життя) Півночі і Півдня, і усі не лише зрозуміють, про що ви говорите. Люди будуть готові зайняти одну із сторін.
У Британії коріння древніше, хоча деталі не так чітко промовлені. Велика хартія вільностей у XIII столітті забезпечила певні права і свободи і досі складає основу конституційної практики, хоча до неї додалися і багато інших актів. Реформація XVI століття, потім революція і Громадянська війна (при Олівері Кромвелі) у XVII столітті, реставрація монархії – різні люди ставляться до цих подій по-різному, але всі вони наклали відбиток на наше почуття національної ідентичності.
У Європі ситуація аналогічна. У Франції має засадниче значення революція кінця XVIII століття. У німців та італійців особливо цінують моменти національного об’єднання, коли різні території об’єднувалися під одним дахом. В одних країнах це велика перемога, в інших – велика поразка: скажімо, угорці часто згадують, як у 1526 році Сулейман I Прекрасний зі своєю Османською імперією розбив їх у битві при місті Мохаче. Східноєвропейським країнам милий 1989 рік: падіння радянської влади, руйнування Берлінської стіни – для багатьох поколінь це стало знаком нової свободи. У багатьох частинах Африки, Латинської Америки і Південно-східної Азії святкують крах колоніальної системи і виникнення свободи і національної ідентичності (а разом з нею і питання, що робити з цією свободою).
Багатьом з нас непросто уявити, що означало жити в суспільстві, яке через усі біди і нові надії пронесло пам’ять про подію півторатисячолітньої давності, коли Бог дав Закон Своєму народу. Фігура Мойсея височіє над усім древнім юдаїзмом, навіть більше, ніж Авраам, Давид, Соломон або Ілля. Саме через Мойсея Бог дарував Закон з усіма його нюансами, строгими заборонами і суворими заповідями. Хоча до I століття існували різні школи тлумачення цього Закону, усі були згодні, що саме він повинен визначати спосіб життя народу Божого. Закон був волею Божою, фіксованою і незмінною.
Степана звинуватили в тому, що він зменшує Мойсея і Закон. Що ж, Степан повертається до історії Мойсея і пропонує вдуматися в неї уважніше. Він переказує її, звертаючи увагу на три моменти.
Перше. Дивовижним Своїм промислом Всевишній влаштував дитинство і юність Мойсея таким чином, що той був підготовлений до ролі вождя свого народу. Події його життя відбувалися так. Новий фараон став поводитися з єврейськими поселенцями, нащадками Якова, погано. Щоб ті не стали занадто чисельними, вийшов указ вбивати народжених хлопчиків. Через цей указ батьки Мойсея не могли його виховувати і залишили його, але він був врятований не ким іншим, як дочкою фараона, яка виховала його як свого сина. У результаті він отримав чудову єгипетську освіту, а слід зауважити, що мудрість єгипетська мала легендарну славу вже в старозавітні часи (Іс. 19:11). Іншими словами, Бог вів Мойсея життям так, що той отримав усе необхідне для свого призначення.
Друге. Мойсей став знехтуваним рятівником. Знаючи своє походження (незважаючи на виховання при дворі фараона), Мойсей намагався полегшити життя співвітчизників. Спроба його потерпіла повний провал, але Степан звертає увагу не на це. Для нього суттєво, що людина, послана Богом позбавити Свій народ (хоча ще не готовий зробити це належним чином), була знехтувана цим народом. Як сказала Мойсеєві людина, що викривалася ним, «хто наставив над нами тебе за старшого й суддю?»
Третє. Мойсеєві і через Мойсея по-новому відкрився Бог слави, Бог Авраама, Ісака та Якова. Ми вже зустрічали відсилання до цього уривка (Вих. 3) у проповіді Петра (Дії 3:13). Благовіствуючи євреям, ранні християни завжди підкреслювали: Бог, Який відкриває Себе в Ісусі, не якийсь чужий Бог, а Той самий, Який з’являвся їх батькам, Який дав обіцяння їх врятувати. При Божому з’явленні в кущі огняному Мойсей служить пастухом для свого тестя, далеко від Єгипту і страждаючого народу. Його закликає Бог. У той момент, на тому місці, зустрілися небо і земля, і після цього ні Мойсей, ні Ізраїль, ні світ не будуть колишніми.
Степан не сказав жодного принизливого слова про Мойсея. Він підкреслює, що Бог готував і вів Мойсея до його покликання, яке сталося при огняному кущі. Але в момент Богоявлення виникає нове почуття «святої землі», древнішої, ніж сам Храм. Де б Бог не відкривав Себе як Спаситель Свого народу, здійснюючи вражаючий, але обітований задум (в. 7), це місце стає святим. Відповідно, святість того, що Бог вже зробив і робить в Ісусі, вище за святість Храму. Звинувачення в применшенні Мойсея Степан визнав повністю неспроможними. З Храмом справа йде трохи інакше.
Знову-таки ми повинні дивитися, як побудована розповідь: розповідь про ізраїльтян, про Ісуса, про ранніх християн і нас самих. І це не питання винахідливості чи художнього таланту. Це уміння бачити місця, і в історії, і в нашому власному житті, де Бог несподівано відкриває Себе по-новому. Знай ми, де шукати, таких «кущів огняних», можливо, знайшлося б чимало. Які нові оповідання складуть люди в дні прийдешні, коли озиратимуться на нашу церкву і промисел Божий у наші дні?