«Цього Мойсея, що його відцурались вони, сказавши: Хто наставив тебе за старшого й суддю, цього Бог через Ангола, якому з’явився в кущі, послав за старшого й визвольника. Він їх вивів, чуда й знамена вчинивши в землі єгипетській, і на Червоному морі, і сорок років у пустині. Це той Мойсей, що прорік Ізраїлевим синам: Господь Бог вам підійме Пророка від ваших братів, як мене, Його слухайте! Це той, що в пустині на зборах був з Анголом, який промовляв йому на Сінайській горі, та з отцями нашими, і що прийняв він живі слова, щоб їх нам передати; що його не хотіли отці наші слухати, але відіпхнули, і звернулися серцем своїм до Єгипту, промовивши до Аарона: Зроби нам богів, які йшли б перед нами, бо не знаємо, що сталося з тим Мойсеєм, який вивів нас із краю єгипетського… І зробили вони тими днями теля, і бовванові жертви приносили та веселилися з діл своїх рук. Але Бог відвернувся від них, і попустив їх вклонятися силі небесній, як написано в книзі Пророків: Чи заколення й жертви Мені ви приносили сорок років у пустині, о доме Ізраїлів? Ви ж носили намета Молохового, і зорю вашого бога Ромфана, зображення, що їх ви зробили, щоб вклонятися їм… Через те запроваджу вас аж за Вавилон!
У наших отців на пустині була скинія свідоцтва, як Той ізвелів, Хто Мойсею казав, щоб зробив її за зразком, якого він бачив. Її наші отці й узяли, і внесли з Ісусом у землю народів, яких вигнав Бог з-перед обличчя наших отців, аж до часу Давида. Він у Бога знайшов благодать, і просив, щоб оселю знайти для Бога Якова. І Соломон збудував Йому дім. Але не в рукотворнім Всевишній живе, як говорить пророк: Мені небо престол, а земля то підніжок ногам Моїм! Який Мені дім ви збудуєте, говорить Господь, або місце яке для Мого відпочинку? Хіба не рука Моя все це створила?…
О ви, твердошиї, люди серця й вух необрізаних! Ви завжди противитесь Духові Святому, як ваші батьки, так і ви! Котрого з пророків батьки ваші не переслідували? Вони ж тих повбивали, хто звіщав прихід Праведного, Якому тепер ви сталися зрадниками та убійниками, ви, що Закона одержали через зарядження Анголів, та не зберігали його!…»
У нашій країні, якщо ми йдемо в магазин і бачимо на товарі ярличок «Зроблено вручну», ми знаємо, що це означає. «Високоякісно, виготовлено не бездушною машиною або комп’ютером, а хтось особисту працю доклав. Вам сподобається!» (І звичайно, «будь ласка, купіть!») Це може стосуватися і светра, і різьблення по дереву, і пари взуття, і предмета меблів.
У древніх ізраїльтян із словом «рукотворний» були пов’язані зовсім інші асоціації: річ не зроблена або заповідана Богом, але є суто людським винаходом. Застосувати його до чогось шанованого означало накликати на себе серйозні неприємності. Адже в усіх основних юдейських текстах найбільшим гріхом вважається ідолопоклонство: поклоніння чомусь як Богові, тоді як воно Богом не є. Ідоли ж, природно, рукотворні. Про це багаторазово говорили пророки (див., наприклад, Втор. 4:28; 2 Царів 19:18; 2Хр. 32:19; Пс. 115:3-8; 135:15-18; Іс. 37:19; 44:10-20; 46:6-7; Єр. 10:2-5). Автори неодноразово підкреслювали дурість ідолопоклонства: спочатку зробити бога, а потім йому вклонитися? Повна нісенітниця!
Пафос останньої частини Степанової проповіді полягає в тому, що саме так люди поступають з єрусалимським Храмом! Це вражаюче твердження гарантувало, що жити Степану залишилося недовго. Досі він тісно наслідував біблійне оповідання, від Авраама до Йосипа і Мойсея. Деяким могло не сподобатися, які епізоди і теми він відбирає, але нічого крамольного він не сказав. Але тут, від зауваження, що діти Ізраїлеві відкинули Мойсея посланого до них у рятівники, Степан переходить до серйозного звинувачення. Ізраїльтяни відкинули Мойсея і не вклонилися Богові навіть після того, як Він їх позбавив! Бог був з ними в пустелі, наставляв істинному служінню, але вони навіть тоді не ушанували Його належним чином, але шанували ідолів. Що ж до Храму, то ситуація з ним завжди була як мінімум двозначна, оскільки Бог не живе в будинках, зроблених людьми. У гіршому ж випадку Храм теж може перетворитися (і по суті перетворився) на ідол.
Звеличення Храму і відкидання Ісуса в ім’я Храму – знак того, що єврейські вожді відійшли від основ своєї власної традиції. Так, вони діти Авраамові, але вони не слухаються Бога як слухався Авраам. Вони спадкоємці Мойсея, що отримав Закон з рук ангелів, але вони не зберегли Закон. Вони спадкоємці перших поколінь ізраїльських, але вони роблять те, що робили більшість їх предків, вбиваючи посланих Богом пророків і праведників. З акуратного історичного звіту про початок історії Ізраїлю промова Степана несподівано перетворюється на грізне викриття. І Степан не міг не усвідомлювати те, що станеться далі.
Початок ізраїльського ідолопоклонства він зводить до часів поневірянь у пустелі. Степан не критикує Мойсея. Його думка полягає в наступному: «Мойсея поставив вождем Бог, але із самого початку ізраїльтяни віддавали перевагу ідолопоклонству». Степана звинуватили в применшенні Мойсея, і він показує, що насправді кажуть «книги Мойсеєві» про самого Мойсея і події навколо нього. Парадоксальним чином тут Степан солідарний з одним з наступних рабинів, який сказав, що в нечесті своєму увесь Ізраїль пив від двох тельців: золотого тельця, виготовленого Аароном (пор. Дії 7:41/Вих. 32), і тельців, поставлених Єровоамом, бунтівним царем північних племен, як альтернатива Єрусалиму (1 Царів 12:25-33). Вчинок Аарона занадто вже показовий. При усьому своєму видимому благочесті Ізраїль завжди був недалекий від ідолопоклонства.
Зокрема (вражаюче, але важливо), пророки звинувачують дітей Ізраїлевих у тому, що навіть у роки поневірянь пустелею, коли, згідно з прадавніми книгами Біблії, Творець давав їм заповіді про систему жертвопринесень, через які вони повинні шанувати Його, вони продовжували поклонятися язичницьким богам, «силі небесній» (мабуть, різні астральні божества), Молохові і Ромфану (Дії 7:43). Цитата з Амоса 5:25-27 є суворим вироком періоду, який багато євреїв вважали медовим місяцем у стосунках Бога з Ізраїлем. Нічого подібного, кажуть до них Амос і Степан! Не медовий місяць і богослужіння, а заколот і ідолопоклонство.
Виявляється, покоління Ісуса не лише відкинуло обраного Спасителя, але і винне в зраді Богові. Яка зміна ролей! Виявляється, не Степан єретик і кощунствує проти істинного Бога і Храму, а єврейські володарі услід своїм предкам-ідолопоклонникам! Обвинувачений став обвинувачем. Так, Давид планував Храм, а Соломон побудував його (в. 45-48). Але вже в Ісаї Господь каже: «Небеса Мій престол, а земля то підніжок для ніг Моїх: який же то храм, що для Мене збудуєте ви, і яке ото місце Його відпочинку? Таж усе це створила рука Моя» (Іс. 66:1-2; пор. тему вже в присвятній молитві Соломона, 1 Царів 8:27). Апелюючи до юдейських Писань, Степан перевернув усе богослов’я Храму. Всевишній не живе в таких святилищах. Його престол – небеса, Його не може вмістити космос, який Він створив. Замість цього Бог побажав увійти до цього світу як людина, Праведник (Дії 7:52), щоб врятувати Свій народ. Проте, подібно до своїх предків, єврейські вожді відкинули посланого Спасителя і віддали перевагу над ним саморобній, рукотворній системі і будівлі. Мойсей і всі пророки об’єднуються із Степаном у викритті.
Вражаюча промова. У чомусь незадовільна, бо нам хотілося б краще знати, як Степан відповість на висунені проти нього звинувачення. Проте він робить щось важливіше і переконливіше. Він розвиває і обґрунтовує ту критику, яку висловлювали на адресу єврейських вождів Петро та інші апостоли. Вожді не просто відкинули і видали язичникам на вбивство Божого Месію і Праведника. Роблячи це, вони лише пішли типовим заколотом своїх предків. Степан розповідає старозавітну історію не як «історію спасіння», а як «історію спротиву». Він знаходиться на тому ж боці, що і Авраам, Мойсей, Давид, Соломон, пророки, а єврейська влада, що звинувачує його, – там, де брати Йосипа, де ізраїльтяни, що відкинули Мойсея, де будівельники золотого тельця. Мабуть, і для нас тут є важливий урок. Ми пестимо і леліємо наші традиції, убачаємо в них «доказ» своєї правоти. Але можливо, іноді нам треба поглянути на них під іншим кутом, і тоді з’ясується, що дуже важливі речі потрібно змінювати.