«Для того схиляю коліна свої перед Отцем, що від Нього має ймення кожен рід на небі й на землі, щоб Він дав вам за багатством слави Своєї силою зміцнитися через Духа Його в чоловікові внутрішнім, щоб Христос через віру замешкав у ваших серцях, щоб ви, закорінені й основані в любові, змогли зрозуміти зо всіма святими, що то ширина й довжина, і глибина й вишина, і пізнати Христову любов, яка перевищує знання, щоб були ви наповнені всякою повнотою Божою. А Тому, Хто може зробити значно більш над усе, чого просимо або думаємо, силою, що діє в нас, Тому слава в Церкві та в Христі Ісусі на всі покоління на вічні віки. Амінь.»
Любов і влада, влада і любов є темою, мабуть, двох третин з усіх колись написаних романів, п’єс і поем. Любов до влади лягла в основу величезних держав і імперій. Влада любові примушувала слабких людей здійснювати великі діяння і – не так вже рідко – спонукала могутніх людей робити дурниці. Дві ці сили формують наші життя, наші оселі, наші країни, нашу політику – весь наш світ.
І ці дві теми наскрізь проходять через усю велику молитву, яку возносить Павло за юних християн, до яких він пише. Іноді кажуть, що в такому посланні, як Послання до Ефесян, перша частина є «доктриною», а друга – «етичне вчення», тобто одна половина послання присвячена тому, у що вірити, а друга – як себе поводити. Проте на ділі, якщо поглянути на три перші розділи Послання до Ефесян, очевидно, що вони є не стільки «вченням», скільки молитвою. Цей уривок – це зовсім не раптова зміна стилю і настрою. Це просто повернення назад, до початку, до прослави Бога і молитви за юні церкви.
Це, зрозуміло, не означає, що ці розділи не містять «доктрини». Насправді містять. Можливо, найкраща доктрина – та, що виникає з молитовного життя. Такий круговий розумний шлях незрівнянно краще, ніж сухе розумове дослідження, поєднане з якимсь поверхневим вираженням пієтету.
Молитву і славослів’я апостола Павла ніяк не можна назвати поверхневими. Коли читаєш його послання, створюється враження, що навколо цього оберталося все його життя. І в цьому, як ми можемо припустити, полягає частина невідомої і надзвичайної сили, що пронизує його проповідь, його пастирську діяльність і його писання.
Один з великих християнських пастирів кінця XX століття архієпископ Кейптаунський Десмонд Туту кожен ранок проводив декілька годин у молитві. Не забував він про молитву і впродовж дня. Мій друг, що якось подорожував з ним, розповідав, як він, куди б вони не пішли і що б вони не робили, завжди зупинявся, щоб помолитися.
Західна церква, схоже, вселила собі, що молитва і справи суть протилежні полюси на шкалі християнської діяльності. Якраз навпаки. Ті, хто хоче, щоб їх справи сталі угодними Богові і корисними для Його Царства – як, безумовно, бажав цього Десмонд Туту, – повинні присвятити молитві удвічі більше часу і зусиль. Молитва зводить воєдино любов і владу: стосунки любові, що виникають між Богом і людиною, яка молиться, і виявлення сили від Бога на цю людину і – особливо – через цю людину.
Уся Павлова молитва – саме про це. В основному це молитва про те, щоб юні християни зрозуміли серцевину того, що означає бути християнином. Це означає пізнати Бога як люблячого і всемогутнього Отця; це означає пустити коріння в цю любов або, удавшись до іншого образу, мати цю любов як фундамент, твердий, як скеля, закладений під усі сторони людського життя. Це означає обертати цю любов у добре керовану і могутню енергію життя. Це означає, що християнин запрошується увійти до глибокого і сильного пізнання і до любові або, іншими словами, – пізнання і любов, які повинні увійти до християнина. Павло, абсолютно очевидно, знає все це на власному досвіді. І він жадає, щоб усі, хто прийшов до віри в Ісуса, пізнали це так само, як він.
У центрі цієї думки є фраза, що стала популярною в християнському ужитку: «Щоб Христос через віру замешкав у ваших серцях». Люди легко, мабуть, навіть легковажно говорять про те, щоб «запросити Христа у своє серце» або «мати Христа у своєму серці». Небезпека тут полягає в тому, що люди, особливо просочені західним стилем життя і духом індивідуалізму, уявляють, що бути християнином означає просто відчувати, що Ісус перебуває в них усередині. Насправді ж апостол Павло набагато частіше говорить про те, щоб християни були «в Христі», ніж щоб Христос був «у християнах». Важливо побачити наш власний особистий досвід у контексті ширшої картини нашого членства в Божій сім’ї в Христі, у контексті всесвітнього задуму Божого, про який пише Павло в цих трьох розділах.
Зрозуміло, проте, якщо все це прояснилося, то важливе також, щоб Бог живий, Господь і Цар перебував у душі кожного християнина. Саме це дає нам сили і оновлює наше внутрішнє буття (в. 16). Саме це, як має на увазі вірш 17, дає нам можливість укоренитися в Божій любові і звести себе, як безпечний і непорушний будинок. А це, як каже Павло у вищій точці своєї молитви – віршах 18 і 19, розширить наш розумний і духовний зір на увесь спектр божественної істини. Усе, що можуть запропонувати езотеричні релігії часів Павла, як і в наші дні (якраз сьогодні вранці я наткнувся на книгу, що пропонує нові, таємні знання, які, очевидно, можуть перевернути моє життя, але, зрозуміло, проходять повз Христа), усі зльоти і падіння, усі ходіння туди-сюди і по колу, уся широта, і довгота, і висота, і глибина, усе знання, людське або божественне, – усе це наше – у Господі Ісусі і в Його любові. Маючи Його, ми повні усією повнотою Бога. І молитва повертається до того місця, де вона зупинилася, – до вірша 23 першого розділу.
Коли усе розкладено по місцях, можна підвести підсумки. Вірші 20 і 21 часто використовуються в богослужінні як благословення, і легко зрозуміти, чому. Коли ми добігаємо кінця молитви, природно виникає бажання подякувати Богу. Але якщо Бог, Якого ми шануємо, – Істинний, то ми наповнюємося відчуттям нових можливостей, нових цілей перед собою і почуттям наповненості новою енергією, щоб утілити їх у життя.
Уважно перечитайте вірш 20. Потім подумайте: що може зробити Бог у вас і через вас – вас як громади і вас як особи. А тепер поміркуйте про те, що Бог прекрасно може усе це подвоїти, потроїти, піти так далеко, що через якийсь час ви можете озирнутися на цей момент і здивуватися – яким же короткозорим я був!
Але це зовсім не магічний фокус. Божа сила зовсім не належить нам, щоб ми робили з нею, що хочемо. І якщо ви хочете дістатися до вірша 20, запитайте себе: чи досягли ви того рівня, що і апостол Павло, який досяг цієї точки.