Вищенаведене запитання хвилює багатьох людей, однак чи вони, у глибині своїх сердець, правильно ставлять його?
Занадто часто буває так, що ми хотіли б “уміти” молитися за хворих або ж за одного недужого чи за себе, коли страждання торкається безпосередньо нас чи наших близьких, і, щоб досягти цього, найбільшої ваги починаємо надавати формулі молитви, немовби вона сама по собі гарантує ефективність нашого прохання.
На запитання «Чи існують такі формули, які “діють” під час молитви за зцілення?» мусимо відразу відповісти негативно. У цій сфері немає жодних “рецептів”. Тому, вибираючи спосіб молитви за хворого, слід відкинути будь-які очікування, пов’язані з магічною дією цих прохань. Не існує такої формули, яка містила б у собі якусь “силу зцілення”.
Дехто тут може заперечити, твердячи, що таїнство єлеопомазання хворих має силу зцілення, натякаючи – свідомо або ні – на “магію таїнства”. Однак це буде великою помилкою. Плутанина, яка існує стосовно цієї тонкої матерії, часто підштовхує християн до забобонного трактування заступницької молитви. Якщо таїнство єлеопомазання хворих має силу зцілення, то не само по собі, а завдяки вірі Церкви, яка є фундаментом його дії в душах і тілах. Немає в цьому жодної магії…
* * *
Маріс я зустрів улітку 1997 року. Вона перебувала в депресії після того, як лікар повідомив їй, що через кісти яєчників вона мусить відмовитися від думки про потомство. Їй було двадцять дев’ять літ, вона вже дев’ять років була заміжньою, і обоє з чоловіком з нетерпінням чекали на той момент, коли стануть батьками. Але яєчники Маріс завжди підводили її, зокрема, на них часто утворювалися болісні кісти, які щоразу перешкоджали розвиткові вагітности. Жінка пройшла чимало курсів гормонального лікування (більш або менш ефективного), але жодного разу не завагітніла.
“Філіпе, – каже зі сльозами на очах, – я вже не знаю, що робити. Ми з чоловіком багато молилися, щодня вранці проказували молитву до якогось святого… Я була в одного християнського цілителя, який сказав, що одужаю завдяки його флюїдам; ми з чоловіком побували на трьох прощах, я навіть попросила одного священика, щоб помолився наді мною про звільнення, й він погодився… А сьогодні лікарі кажуть мені, що немає жодної надії. І це незважаючи на те, що я так багато молилася! Чому Бог не хоче вислухати моїх прохань?”
Її страждання зворушило мене, й у мене відразу ж виникло звичайне, дуже людське бажання втішити її, сказати, що, можливо, ще не все втрачено, що, поза сумнівом, існують ще якісь методи лікування й що, безперечно, добре було б звернутися й до інших фахівців. Однак за мить я передумав, бо відчув, що мушу поговорити з нею на іншому рівні.
“Ви багато молилися, але чи просили Бога так просто й безпосередньо, як дитина свого батька?”
“Що Ви маєте на думці? Я вірю в Бога й молилася до Нього, щоб Він ласкаво дарував мені потомство…”
“Маріс, я не заперечую того, що Ви молилися, але чи висловлювали своє прохання дарувати Вам цю благодать просто, не обтяжуючи серця й віри якимись непотрібними формулами? Таке трапляється доволі часто, коли особа, яка молиться, відчуває у своєму серці страх чи сумніви. Страх, що Бог не вислухає нас, затьмарює нашу довіру до Нього. Страх – ворог справжньої благальної молитви. Іноді він навіть стає причиною забобонного ставлення до Бога; то так, немовби ми самі затикали Богові вуха, щоб Він не почув, про що Його просимо”.
Маріс заплющила очі й доволі довго мовчала, розмірковуючи.
“Це правда, – промовила згодом, – я завжди боялася, коли молилася, навіть якщо не усвідомлювала цього. Фактично я більшою мірою старалася зробити щось, щоби заслужити зцілення, ніж просто просила Господа про благодать… Чи Ви думаєте, що тепер Він міг би мене зцілити?”
“Не знаю, чи хоче цього, але гадаю, що чекає на той момент, коли Ви висловите Йому своє прагнення з більшою довірою й меншим страхом.”
“Але я не знаю, що мені слід зробити, щоб менше боятися!” «Людина починає менше боятися, прийнявши рішення довіритися Богові, не висуваючи жодних умов і не кажучи Йому: “Повірю Тобі, але спочатку дай мені те, про що Тебе прошу”».
“Чи Ви могли б помолитися разом зі мною?”
Ми відразу ж клякнули перед іконою й звернулися до Господа. Я розпочав спонтанну, довірливу молитву. Маріс приєдналася до неї й продовжувала вже самостійно. Святий Дух одразу ж допоміг їй зробити глибоке, духовне відкриття – внутрішньо відчути той простий стан, коли наша віра дає нам змогу відчувати присутність Бога. Через десять хвилин я покинув її, заглиблену в молитву, оскільки на мене чекали інші обов’язки.
Не знаю, чи Маріс отримала зцілення від хвороби, але через три місяці я одержав листа, в якому вона повідомила мене, що завагітніла. А отже, щонайменше один яєчник почав працювати! Мабуть, немає потреби цитувати довжелезної подяки, яка містилася в тому листі…
* * *
Перший висновок, який можна зробити у зв’язку з цим свідченням, полягає в тому, що не слід починати з пошуків ефективної формули молитви. Такий підхід свідчить про те, що не вміємо або боїмося звернутися до Господа. Тимчасом як благальна молитва – це ключова справа всього духовного життя християнина. Хіба ж молитва, якої Ісус навчив Своїх учнів і котру Церква виголошує під час кожної Євхаристії, це не “Отче наш” – молитва, яка за самою своєю суттю є благанням, скерованим до Отця Небесного в ім’я Ісуса й у силі Святого Духа?
Просіть і отримаєте
Ми не надто вміємо просити з дитячою довірливістю. Тож вигадуємо різні пом’якшувальні засоби, духовні фокуси, емоційні ігри, чуттєві пориви, які самі по собі не є поганими, але сенс котрих, на жаль, не співзвучний з почуттям дитячої довіри до Бога, в якій ми повинні зростати. Іноді доходить просто-таки до того, що молитву поєднують з таємничими, зокрема езотеричними, практиками, такими, як молитва з амулетом, фетишем чи маленьким маятником у руці, або ж використовують – начебто для підсилення молитви – ворожбитські методи чи моляться в той час, який нібито “найліпший для цього з огляду на розташування зірок”, тощо.
Така суміш гідна якнайбільшого жалю й веде до дуже небезпечних помилок віри. Благальна молитва ніколи не буває поєднанням різноманітних за своїм духовним походженням методів. Вона є спокійним, деколи сповненим болю (коли страждання велике) діялогом з Особою, яка зветься Ісус і котрій можемо повністю довіряти.
Скеровуючи до Бога благальну молитву, ми вчимося, але черпаємо знання за посередництвом самої молитовної практики, а не з богословських підручників. Тільки відчувши крайню потребу, ми поpинаємо вчитися по-справжньому просити Господа, тобто перебуваючи в стані внутрішньої прозорости, будучи такими, якими ми є, й не приховуючи того, чого, як щиро віримо, потребуємо й що справді стало причиною наших страждань. Гадаю, слід наголосити, що довірлива благальна молитва завжди передбачає своєрідне оголення нашої особи перед Богом. Навіть більше, таке оголення стосується як хворого, який просить про зцілення, так і людини, яка виступає як заступниця одного або багатьох стражденних, незалежно від того, чи вона володіє харизмою зцілення, чи ні.