Цілу книгу можна було б написати про застосування принципів твердої любови у взаєминах неодружених чоловіків і жінок. Щиро кажучи, проблема полягає в тому, що багато самотніх так відчайдушно прагнуть одружитися, що порушують закони свободи й поваги в романтичних стосунках. Вони наче зі шланга поливають хистке полум’я. І лишаються тільки чорний дим і попіл.
Я чув про одного юнака, який твердо прагнув завоювати любов дівчини, хоча та відмовлялася навіть бачити його. Він поміркував, що пошта допоможе йому скорити її серце, а тому вирішив щодня писати любовного листа. Коли вона не відповіла, він збільшив кількість послань до трьох на кожні 24 години. Загалом він написав їй понад сімсот листів, і вона вийшла заміж за поштаря.
Саме так працює система. Романтична любов є одним із тих рідкісних людських устремлінь, які досягають найбільшого успіху, коли вимагають найменше зусиль. Ті, хто силкуються найбільше, найчастіше зазнають невдач.
Такої помилки припускаються багато одинаків. У грі вони надто рано розкривають свої сподівання та мрії і наганяють страху на потенційних коханих. Розлучені потрапляють у ту саму пастку – особливо самотні жінки, що потребують чоловіка, який утримуватиме їх та дітей. Кандидатів на таку місію вербують, як гравців збірної команди. Я не зустрічав кращої ілюстрації описаного, як нижченаведена стаття надрукована в «Лос-Анджелес Таймс». Її підготувала Вірджинія Дуді Клайн й розмістила у своїй рубриці «Життя після розлучення»:
П. Я спеціяліст, який недавно розлучився і зіткнувся при цьому з незвичайною проблемою. Сподіваюся, ви допоможете мені. Жінка, з якою я одного разу зустрівся, зателефонувала мені, перш ніж я встиг домовитися про друге побачення, і запитала, чому я не подзвонив їй знову. Після нашого другого побачення вона почала дзвонити майже щодня з пропозицією повечеряти разом, щоб розповісти мені щось цікаве, на її думку, і так далі. Найсмішніше: та сама ситуація повторюється з иншою жінкою, якій я тільки почав призначати побачення. Якщо така поведінка типова, то мені краще було не розлучатися! Як я можу позбутися цих божевільних побачень і мати спокійне, тихе світське життя?
*
Хіба не очевидно, що тут відбувається? Жінки, яких запрошує на побачення цей «спеціяліст», переслідують його, як гончаки кролика. І не дивно, що він відчуває природний потяг утекти. Якщо вони зацікавлені привабити його, їм просто не слід заходити на його територію. Натомість у спілкуванні з ним вони мають дотримуватися етикетних норм.
Я спробував викласти «інструкції» у межах цієї рекомендації в середині 70-их, коли писав книгу «Що, на думку жінок, мають знати про них чоловіки». Концепції, які я формулював, були відтоді ретельно перевірені і стали основою для книги, яку ви читаєте. Ось що я написав:
«У всіх романтичних стосунках збереження певного елементу гідности і самоповаги має найвищий пріоритет. Я спостеріг, що багато взаємин страждають від неспроможности розпізнати універсальні риси людської природи. Ми цінуємо те, що нам пощастило отримати; і поганимо те, чого не можемо позбутися! Ми знемагаємо саме без недосяжної речі і тут же легковажимо її, коли вона стає нашою назавжди. З тією іграшкою, на яку дитина великими очима дивиться на вітрині, ще ніколи не було так цікаво бавитися. Рідко дороге авто дарувало власнику ту втіху, на яку він сподівався. Правдивість цього принципу ще більше виявляється в романтичних взаєминах, особливо щодо чоловіків. Розгляньмо незвичайну історію Дон Жуана, вічного коханця, який пурхає з однієї квітки на иншу, зваблюючи жінок.
Його серце калатає і прагне невловимої принцеси, яка губить під час втечі кришталевий черевичок. Уся енергія зосереджена на тому, щоб спіймати її. Однак інтенсивність його бажання залежить від її недоступности. У ту мить, коли його пристрасні мрії матеріялізуються, він починає запитувати себе: «Чи справді цього я хотів?» І коли ці взаємини поступово наближаються до звичайного рутинного життя, його починає вабити инша принцеса, і він вже думає про те, як можна втекти від старого ідеалу.
Наголошую, я не маю на увазі: всі чоловіки чи навіть більшість із них такі самі непостійні і себелюбні, як в описаному випадку. Однак більшість чоловіків і жінок діють під впливом тих самих спонук, хоча й меншою мірою. Скільки разів я бачив, як нудні, виснажені взаємини поринали у вир бажання і пристрасти, коли один із партнерів вирішував покинути иншого. Після багатьох років апатії у відкинутого раптово спалахують романтичне бажання і відчайдушна любов.
Цей принцип видається мені ще доречнішим саме зараз. Я пишу ці слова, сидячи в приймальні великого шпиталю, де дружині роблять складну операцію на черевній порожнині. Я пишу, щоб послабити тривогу і напруження. Хоча я завжди був близьким до Ширлі, цього ранку моя пошана і ніжна любов дійшли до апогею. Менш ніж п’ять хвилин тому з операційної кімнати вийшов хірург із похмурим обличчям, повідомивши чоловікові поряд зі мною, що його жінка хвора на рак. Він навпростець розповідав про несприятливі патологічні зміни і злоякісну інвазію. Я буду розмовляти з хірургом Ширлі за годину і дуже сильно усвідомлюю свою вразливість. І хоча любов до дружини ніколи не слабнула упродовж чотирнадцяти років нашого спільного життя, рідко коли відчуття були настільки загостреними, як у цю мить загрози. Бачите, на наші емоції впливає не тільки магія переслідування, але й можливість непоправної втрати. (Хірург підійшов до мене, поки я писав попереднє речення, і сказав, що операція в дружини минула без ускладнень, і патолог розпізнав хворі тканини. Тепер я дійсно буду вдячним чоловіком! І я глибоко співчуваю не такій щасливій сім’ї, чию трагедію спостерігав сьогодні).
Ще кращим прикладом мінливих емоцій можуть послужити мої ранні взаємини з Ширлі. Коли ми вперше зустрілися, вона була скромною студенткою другого курсу в коледжі, а я був гордовитим старшокурсником. Я вважав себе поважною особою в кампусі, і стосунки з цією молодою студенточкою мало значили для мене. Вона, у свою чергу, мала великий успіх серед хлопців, і незалежність, яку я виявляв, стала справжнім викликом для неї. Вона хотіла скорити мене передусім тому, що не була впевнена в успіху, але її ентузіязм, у свою чергу, послаблював мій інтерес. Я закінчив коледж, і між нами відбулася одна з тих довгих розмов, добре відомих закоханим у всьому світі, коли я порадив зустрічатися з иншими хлопцями під час моєї служби в армії, бо не планую скоро одружуватися. Я ніколи не забуду її реакції. Я сподівався, що Ширлі заридає і поклянеться мені у вірності. Натомість вона сказала: «Я думаю так само і хотіла би зустрічатися з иншими хлопцями. Чому б нам віднині не піти кожному своїм шляхом?» Її відповідь сколихнула мені душу. Уперше за час наших взаємин вона ішла від мене. Щоправда, я не знав, що згодом Ширлі стоїчно зачинила двері й проплакала цілу ніч.
Я пішов до армії і повернувся до університету в Південній Каліфорнії для роботи над дипломом. У ту пору вона вже була екзальтованою старшокурсницею, а я – колишнім студентом. Вона була королевою на випускному, президентом старших курсів, членом організації «Хто є хто в американських коледжах і університетах» і однією з найпопулярніших дівчат на своєму курсі. І як слід було сподіватися, вона раптом стала дуже привабливою для мене. Я почав дзвонити їй кілька разів на день, скаржитися на те, що вона гуляє з кимось, і шукати способів догодити дівчині своєї мрії. Однак, коли Ширлі помітила мій ентузіязм і тривогу, її прихильність почала вмирати. Зникла вже та недосяжність, що приваблювала два роки тому. Натомість я став ще одним хлопцем, який гупав їй у двері і просив у неї ласки.
Одного дня після особливо безуспішного побачення я сів за свій стіл і почав думати про те, що відбувається. І під час цього самозаглиблення усвідомив свою помилку. Мене осяяло, і я схопив ручку і записав десять змін, які мають відбуватися в наших стосунках. По-перше, я вирішив виявляти самоповагу і гідність, навіть попри те, що втратив дівчину, яку так глибоко кохав. По-друге, я вирішив повідомляти про таку постанову щоразу, коли трапиться нагода: «Я маю ціль у житті і палко прагну її досягти. Я люблю тебе і сподіваюся, що ти вирішиш піти зі мною. Якщо так станеться, то я віддам себе тобі і спробую ощасливити. Однак, якщо ти вирішиш обрати инший шлях, то я не буду силувати тебе. Рішення залежить від тебе, і я прийму його». У моїй новій постанові були також инші елементи, однак усі вони стосувалися впевнености у власних силах і незалежности.
І перший же день, коли я застосував нову формулу поведінки, став одним із найбільш захопливих у моєму житті. Дівчина, яка тепер стала моєю жінкою, побачила, як я вислизаю в неї з рук того вечора, і забила на сполох. Ми мовчки їхали в моєму авто, і Ширлі попросила зупинитися на узбіччі. Коли я зробив це, вона обійняла мене за шию і сказала: «Я боюся, що втрачаю тебе, і не знаю, чому. Ти досі любиш мене?» У світлі місяця я помітив сльози на її очах. Вона, очевидно, не чула, як гупає моє серце, коли я розповідав їй про окрему дорогу в житті. Бачите, я знову поставив перепону для Ширлі, і вона чудово зреагувала.
Психологічна сила, яка викликала наші хвилеподібні стосунки, дуже важлива, позаяк вона майже універсальна для людської природи. Пробачте мою багатослівність, але я мушу повторити цей принцип: ми знемагаємо без того, чого не можемо здобути, але нехтуємо те, від чого не можемо втекти. Ця аксіома, особливо вагома в романтичних стосунках, мабуть, мала вплив і на ваше любовне життя.