Дуже полюбляю знайомитись і вільно зустрічатися з різними жінками без жодного обов’язку одружуватися й жити з ними. Чи це нормально?
Гадаю, тобі слід було б чесно подивитися на мотиви таких своїх учинків. Що є твоєю метою кожного разу, коли починаєш ці тимчасові стосунки? Абсолютно природною є відповідь: «Домовляюся про зустрічі, аби тільки розважитися». Однак запитай себе, чи не намагаєшся сховатися від чогось за такими нетривалими зв’язками. Чи не прикриваєш ними глибоко прихованого остраху, що можеш виявитися нездатним до сталих стосунків? Чи це намагання сховатися від вимог і відповідальності, що їх накладає на нас справжня любов? Ми, чоловіки, мусимо мати сміливість дивитися в обличчя цим вимогам любові, якщо збираємося завойовувати жіноче серце. Так, це для нас може бути незручним і ризикованим, однак, як писав К. Л’юїс, «єдиним місцем поза Небесами, де ти можеш бути вільним від небезпек та потрясінь любові, є пекло»[1].
Колись я читав, що «молода любов як полум’я: вона прекрасна, сильна й гаряча, та вона лиш світить і мерехтить; любов зрілого й зібраного серця – неначе жар палаючого вугілля: вона горить глибоко всередині й не дає себе загасити»[2]. Коли хочеш віднайти незгасну любов, маєш змиритися з тим, що вона задарма не дається. Вона коштує всього, що лишень можна віддати, але цей досконалий дар самого себе і є саме тим, що чинить нас справді вільними. Звільняє нас з егоїстичної в’язниці, коли робимо все заради самих себе. А інакше так і помремо, не навчившись любити нікого, окрім себе. Парадоксально, але не пізнаємо свободи, доки не складемо її в жертву любові. На те вона й існує – щоб ми могли принести її любові в жертву. Якщо ж ми самовіддано живемо заради самих себе, то втрачаємо мету свого існування, адже створені ми – щоб любити, як любить Бог.
Наполегливо радитиму тобі не шукати й не провокувати цікавості до себе з боку жінки, якщо вона не цікавить тебе як майбутня дружина. Папа Іван Павло II в одній зі своїх численних промов до студентської молоді підкреслив, що нам, чоловікам, бракує бажання давати: «Ми завжди готові брати й завойовувати, коли йдеться про задоволення, прибуток, вигоду та успіх. […] Та коли йдеться про те, щоб давати, то ми сахаємося, бо до давання ми не готові»[3]. Однак, як він сказав в іншому місці, «людина, яка не наважується полюбити назавжди, колись відкриє, як важко насправді любити протягом хоча б одного дня»[4].
Я познайомився з прекрасною дівчиною, вона – саме така, про яку я мріяв усе життя. І я насправді хочу з нею одружитися. Що б ти мені порадив, аби я нічого не зіпсував.
Довір ці стосунки Богові. Це Він є Головним Будівничим, а не ти. Давид писав: «Коли дому Господь не будує, даремно працюють його будівничі при ньому! Коли міста Господь не пильнує, даремно сторожа чуває! Даремно вам рано вставати, допізна сидіти, їсти хліб загорьований, Він і в спанні подасть другові Своєму!» (Пс. 127:1-2). Також дозволь миру Христовому запанувати у твоєму серці. Твоїм завданням є підносити це до Бога в молитві, щоб розпізнати волю Божу і йти за нею.
Із чого починати? Закладати основи доброї дружби, перш ніж починати романтичні стосунки. Коли стосунки почнуть розвиватися, твоє бажання одружитися допомагатиме їм, надаючи їм напрямку. Воно й буде причиною, щоб домовлятися про побачення. А зараз найбільш мудрим буде ставитися до всього спокійно. Коли це справді кохання, йому цей час очікування не зашкодить.
Закохані часто проводять разом довгі години, розмовляють, довіряють одне одному свої історії життя й таємниці власних сердець. Знаючи так багато про минуле одне одного, відчувають між собою невимовну близькість. Існують пари, котрі додають до цього надзвичайно глибоке спільне переживання духовного досвіду. В обох ситуаціях люди, котрі цінують цнотливість, працюватимуть над собою заради стриманості у фізичній сфері стосунків. Але інтимність сердець зростає так стрімко, що фізична сторона стосунків поривається її наздогнати, наче та стріла, що вже бринить на тятиві. Така напруженість виникає тоді, коли надто швидко поглиблюється емоційний бік взаємин, при тому, що поєднувати таку глибину із фізичною інтимністю – нечесно й неморально. Тому ставитись до взаємин треба спокійно. Я аж ніяк не маю на увазі чинити перешкоди любові, лише говорю про необхідність дещо скоригувати взаємини – не квапитись і дозволяти любові спокійно розкриватись у всій її повноті. Дайте собі час і дозвольте розвинутися й зміцніти довірі, яка саме зародилася між вами.
Також тобі належить брати на себе ініціативу, щоб ваші стосунки ставали такими, якими їх хоче бачити Бог. Та одночасно не намагайся бути для дівчини якимсь гуру чи духовним отцем у вірі. Вона не має перебувати під твоєю опікою, наче твоя студентка, учениця чи дитина. Таке легко може статися з молодим чоловіком, коли він бере на себе такі ролі стосовно до молодої жінки, особливо якщо вона щойно починає відкривати для себе життя у вірі. Йдіть дорогою до Бога пліч-о-пліч.
Звертайтеся до ваших родин і прислухайтеся до мудрості, нагромадженої ними за прожиті роки. Доктор Джеймс Добсон, людина з величезним досвідом, здатна до дійсно глибокого розуміння проблематики людських взаємин, дає в книзі «Любов мусить бути мужньою» саме таку пораду:
«Не дозволяйте, щоб у ваших взаєминах надто швидко розвивалася близькість. Стара приказка «поспішати не кваплячись» залишається дуже цінною і в наші часи. Поглиблення стосунків має бути стриманим і відбуватися крок за кроком. […] Не варто надто часто телефонувати чи ще якось обтяжувати людину своєю увагою. […] Не треба квапитися із зізнанням про свої наміри одружитися або про власну впевненість, що ти знайшов свою другу половину. Інша сторона почуватиметься страшенно ніяково, якщо вона ще не дійшла до такого самого висновку. […] Не очікуйте, що хтось зможе задовольнити всі ваші емоційні потреби. Підтримуйте спілкування й діяльність також і з іншими людьми – за межами ваших стосунків, навіть уже в подружжі. […] Попри багато моральних, духовних та психологічних підстав зберігати дівицтво до шлюбу існують іще численні психологічні й міжлюдські переваги формування сили волі за допомогою самоконтролю та дисципліни. Хоч це, можливо, і старомодний підхід, але й сьогодні залишається правдою, що чоловіки не шанують легкодоступних жінок, а ті жінки, в яких уже не лишилося жодної таємниці, просто видаються нудними. Так само й жінки відмовляються поважати чоловіка, котрий думає лише про одне. Тож особам обох статей належить пам’ятати, як вимовляти і вживати одне дуже старомодне слово – “ні!”»[5].
Добсон також нагадує, що іноді взаєминам також треба дати можливість перевести подих. Не бійтеся давати одне одному певний вільний простір, оскільки взаємини розвиваються краще, коли в них є свобода, повага й довіра. І що менше одна зі сторін схильна виявляти ці чесноти, то швидше вона матиме труднощі в романтичних стосунках.
І, нарешті, варто пам’ятати, що багато хто ставиться до весілля як до фінішу на змаганнях. Такі люди часто досягають цієї мети вже виснаженими – і бачать, що справжня праця лише починається. Побудова стосунків любові, котра триватиме ціле життя, – це серйозна праця, що приносить свої безцінні плоди лише тим, хто вміє любити терпеливо й мужньо.
Тобі ж на цей час треба працювати над собою. Твоя святість – це найкращий дар, який ти можеш принести своїй жінці та дітям. Невтомно трудися над викоріненням власних недоліків і докладай усіх сил, аби щодня зростати як Божа людина.
[1] C. S. Lewis, The Four Loves. San Diego: Harcourt Brace & Company 1960, 1988.
[2] Parrott. Saving Your Marriage Before It Starts, 41.
[3] K. Wojtyla. The Way to Christ, New York: Harper & Row Publishers, 1984, 51.
[4] Іван Павло II, Проповідь «Любов у родинах», 8.04.1982. Перекл. за: С. West, Good News About Sex and Marriage, 65.
[5] James Dobson. Love Must Be Tough. Dallas: Word Publishing 1996, 209-213.