Чи варто мені жити з хлопцем до того, як ми одружимося? Це видається розумним, адже хочеться краще пізнати людину, перш ніж вирішувати зв’язати із нею життя.
Більшість пар, котрі живуть разом і збираються одружуватися, вбачають у своєму способі життя добру перевірку, чи вони підходять одне одному, перш ніж надягнути обручки. Та й взагалі, кому хочеться переживати розлучення?
Залишаючи «за кадром» усі духовні виміри дошлюбного сексу, можемо разом поглянути на дані, отримані під час наукових досліджень співжиття перед шлюбом. Двоє науковців на підставі численних досліджень стверджують, що «очікування позитивного зв’язку між співжиттям до шлюбу та стабільністю подружжя […] повністю заперечені дослідженнями, проведеними в останні роки в кількох країнах Заходу»[1].
Результати абсолютно чіткі: якщо не хочеш розлучення, не погоджуйся на співжиття до шлюбу. Чому саме так? Ось про що свідчать факти: більшість пар, що живуть разом до шлюбу, ніколи не одружуються, а в тих, які все ж наважаться одружитися, кількість розлучень майже на 80% вища, ніж у тих, котрі переїздили до спільного помешкання в день весілля[2]. Також у парах, що жили разом до шлюбу, буває більше конфліктів і погіршене спілкування, вони частіше відвідують кабінети сімейних психологів[3]. Жінки, які співжили до шлюбу, втричі частіше зраджують своїх чоловіків у подружжі[4]. За даними міністерства юстиції США, американські жінки зазнають насильства від «бойфрендів», з котрими співживуть, у шістдесят два рази частіше, ніж від чоловіків у подружжі[5]. Жінки, що пов’язали себе дошлюбними стосунками, також наражаються на втричі вищий ризик депресивних станів, ніж одружені жінки[6], а такого типу пари частіше скаржаться на сексуальну незадоволеність, ніж ті, хто чекав до весілля[7].
Таким чином, у сенсі міцної родини, миру в подружжі, надійності та довіри в стосунках, фізичної безпеки, емоційного благополуччя й сексуального задоволення – дошлюбне співжиття зовсім не виглядає на рецепт щастя. Навіть «USA Today» надрукували статтю «Чи справжня це любов? Перевіряй заручинами, а не співжиттям»[8]. Навіть коли ти не вважаєш свого хлопця схильним до насильства, а себе – схильною до депресій, рівень розлучень свідчить сам за себе.
Ти, так само, як усі ми, мрієш про любов на все життя. Якщо маєш серйозні наміри щодо своїх стосунків, захисти своє подружнє життя раніше, ніж воно почнеться, – зачекай із переїздом до дня весілля.
Чому так багато розлучень у тих пар, що жили разом до шлюбу?
Причин частішого розпаду пар співмешканців існує багато. По-перше, такі пари зазвичай більш сексуально активні, і, за даними журналу «Adolescent & Family Health», «ті, хто мав дошлюбний секс, більш схильні до позашлюбних статевих зв’язків – а позашлюбний секс є причиною багатьох розлучень»[9]. Правда, як легко уявити, більшість пар, що мали співжиття до шлюбу, зберігають вірність і в подружжі, тож невірність, найімовірніше, є відповідальною лише за незначний відсоток загального зростання кількості розлучень.
Навіть коли обоє зберігають вірність, співжиття поволі руйнує довіру між ними, оскільки в ньому йдеться про можливість покинути одне одного в будь-який момент за умови достатньої кількості виявлених недоліків партнера. Однак щасливим подружжя стає не тоді, коли тебе нічого не дратує в іншій людині; такі родини є плодами свідомого вибору любові та щоденного прощення стосовно іншої реальної особи з усіма її (його) недосконалостями. Подружжя зміцнюється через здатність поступатись одне одному в тому чи іншому питанні, а не через відсутність проблем. Тож пари, які вміють відмовляти собі в співжитті та дошлюбному сексі, певна річ, краще розуміють, що таке жертовність і самозречення.
Бажання «перевірки» перед одруженням виразно показує як абсолютне нерозуміння того, завдяки чому і як функціонує подружжя, так і брак віри у власну любов до іншої людини. З одного боку, пара начебто бажає інтимності, а з іншого – залишає запасний вихід на випадок, якщо партнер не виправдає очікувань. Тобто насіння недовіри й відчуженості засівається вже від самого початку. Деякі пари взагалі, здається, живуть у повному переконанні, що в добрих стосунках непорозумінь бути не може. Коли одружуються і настають непорозуміння, подружня пара найчастіше розпадається.
Гілберт К. Честертон казав: «Якщо американці розлучаються через те, що “не зійшлися характерами”, то я ніяк не можу збагнути, чому вони всі ще досі не порозлучалися. Я бачив багато щасливих подружніх пар, та ніколи не бачив, щоб у них була сумісність за характерами. Це і є метою життя в подружжі – боротися і не здаватися, коли несумісність є очевидною. До того ж чоловік і жінка, як такі, являють собою суцільну відмінність»[10].
Коли прагнеш любові на все життя, придивись уважно до того, що насправді оживляє любов. Папа Іван Павло II писав: «Любимо іншу особу з усіма її сильними та слабкими рисами, любимо, незалежно від перших і незважаючи на другі. Велич такого кохання виявляється найяскравіше, коли кохана особа падає, коли її (його) слабкості або ж навіть гріхи виходять на денне світло. І той, хто справді любить, не відрікається в такі моменти від своєї любові, а любить ще більше, любить, цілковито усвідомлюючи слабкості й вади іншого, хоч аж ніяк не схвалює їх»[11].
Саме через це такою облудною є затерта приказка «любов сліпа». Сліпою є закоханість, а любов має широко розплющені очі. Саме так ми можемо бачити й досконало знати іншу людину – щоб любити її теж так само досконало. Подружні пари часто зізнаються, що насправді не знали одне одного, доки не прожили кілька років разом, а закоханим здається, що вони знають одне про одного все. Щоб справді пізнати іншу людину, потрібне ціле життя, а ті, хто бавиться в дошлюбне співжиття, найімовірніше, бояться стати на цей шлях.
Якщо в пари, що живе разом без шлюбу, справи складаються непогано, вони можуть почати думати про офіційний шлюб, міркуючи приблизно так: «Ну, ми вже сваримося не так часто, та й прожили вже разом досить довго, і зовсім не хочеться починати все спочатку з кимось іншим… то чому б нам усе це не узаконити?» Такі пари часто не можуть відповісти на запитання, що таке шлюб. Думають, що це така церемонія, шматок паперу, трохи подарунків, а потім далі діється все те саме, що й раніше. І зовсім не йдеться про гідність шлюбу як завіту, що його двоє людей укладають перед Обличчям Бога. А як мало думають про подружжя, то й небагато дбатимуть про те, аби його зберегти. Тим часом коли пара полюбовників не одружується, їхнє розставання буває таким самим болісним, як і справжнє розлучення.
Дехто вважає, що мешкати разом можна, якщо не спати разом. Тут починаються проблеми: так чинити – ставити самих себе в ситуацію, яка веде до гріха. Сусіди матимуть перед очима поганий приклад, а що ці двоє сплять у різних ліжках – у таке ніхто не повірить. Наостанок, таке «життя разом» чітко показує, що стосункам бракує довіри.
Щоранку прокидатися під одним дахом з людиною, котру любиш і котра любить тебе, – це дар, який треба зберегти для життя в подружжі. А нав’язливе прагнення вкрасти заздалегідь усі привілеї подружжя нагадує мені моє дитинство, коли я цілий тиждень перед Різдвом докучав батькам проханнями, щоб мені дали подивитися різдвяні подарунки. Якби вони погодилися відкрити всі подарунки, окрім одного (на що вони не згодилися жодного разу), свято вже не видавалося б чимось великим. Так само діється і з подружжям.
Нарешті, пригадаймо, що Марія та Йосип не мали потреби жити разом перед шлюбом, аби створити досконалу сім’ю. Навіщо тоді нам такі дивні методи?
[1] William G. Axinn and Arland Thornton. The Relation Between Cohabitation and Divorce. Selectivity or Casual Influence? в: Demography 29, 1992, 357-374.
[2] Cf. Bennett та ін. Commitment and the Modem Union. Assessing the Link Between Premarital Cohabitation and Subsequent Marital Stability, в: American Sociological Review 1 (53), 02.1988, 127-138.
[3] Elizabeth Thompson and Ugo Colella. Cohabitation and Marital Stability. Quality or Commitment? в: Journal of Marriage and the Family 54 (1992), 263; John D. Cunningham and John K. Antill. Cohabitation and Marriage: Retrospective and Predictive Consequences, в: Journal of Social and Personal Relationships 11 (1994), 90.
[4] Koray Tanfer and Renata Forste. Sexual Exclusivity Among Dating, Cohabiting, and Married Women, в: Journal of Marriage and Family, 02.1996, 33-47.
[5] Chuck Colson. Trial Marriages on Trial. Why They Don’t Work, в: Breakpoint 03.20, 1995.
[6] Lee Robins and Darrell Regier. Psychiatric Disorders in America: The Epidemiologic Catchment Area Study. New York: Free Press, 1991, 64.
[7] Marianne K. Hering. Believe Well, Live Well, в: Focus on the Family. 09.1994, 4.
[8] William Mattox, Jr.. Could This be True Love? Test It with Courtship, Not Cohabitation, в: USA Today 02.10, 2000, 15A (usatoday.com).
[9] R. Finger та ін. Association of Virginity at Age 18 with Educational, Economic, Social, and Health Outcomes in Middle Adulthood, в: Adolescent & Family Health 4 (3), 2004, 169.
[10] G.K. Chesterton. What’s Wrong with the World. Ignatius Press, San Francisco 1910,1994, 64.
[11] Karol Wojtyla (Pope John Paul II). Love and Responsibility, 135.