Чудо глибокої внутрішньої переміни завжди вимагає, щоб ми зустрілися щиро із самими собою. Ми чітко бачимо це в житті Якова. У єврейській мові значення імени “Яків” було “обманщик” або “брехун”. Буквально його ім’я означало “вхопитися в чиюсь п’яту”. Яків, без сумніву, жив відповідно до свого імени. Він обманув свого батька. Він обманув свого брата. Він ошукав свого тестя. Усе його життя було сповнене хитрости й обману. Переломний момент у його мандрівці стався лише тоді, коли Бог впрост запитав його: “Як твоє ймення?” І лише тоді він став чесним та відвертим щодо того, ким є насправді.
Йому було нелегко це зробити. Понад двадцять років він умисно уникав використовувати власне ім’я. Це можна спостерегти в деталях його історії в Книзі Буття. Тоді, коли Яків приніс батькові смажене козеня, він видав себе за свого брата. Одягнувшись в одяг свого брата, він вкрив свої руки та шию козячими шкірами і сказав своєму батькові, який був незрячим: “Я Ісав”. Іншого разу, коли він зустрів жінку своєї мрії біля джерела і назвав себе “родичем її батька і сином Ребеки”. Він вочевидь ухилявся від використання власного імени! Це виглядає символічним описом Якової внутрішньої боротьби, щоб прийняти себе без прикрас, з усіма недоліками.
Тепер ви можете побачити, як важливо було для Якова відповісти на запитання Бога. Коли він сказав Богові: “Моє ім’я Яків”, – він визнав, ким був і ким став. Він був щирим зі собою та з Богом уперше. Він ставав справжнім. Він уже не вдавав із себе Ісава і не називав себе просто сином своєї матері. У цей момент він визнавав, ким був і що вчинив. Він був Яковом – тим, хто ошукав свого брата, обдурив свого батька і обманув тестя. Це був момент радикальної чесности із самим собою, котра відкрила шлях для Бога, аби дати йому нове ім’я.
Яків пригадує нам, що коли ми справді хочемо зазнати внутрішньої переміни, то повинні сказати Богові, ким ми є насправді. Бог навряд чи зможе перемінити нас, якщо ми не бажаємо цілковито відкрити себе і свою сутність. Особливо ми повинні визнати в Божій присутності ті частини свого життя, які найбільше потребують трансформації – наш гнів і страхи, наші критиканство і пліткування, наші упередження, нашу нечесність і обман, наші блудливі пожадання й узалежнення тощо. Бог ніколи не приходить без запрошення в наше життя з Духом, що перемінює життя. Бог радше стає перед нами із запитанням, котре кидає нам виклик бути уповні чесними і справжніми. Бог питає нас: “Як твоє ймення?”
Відчути Боже благословення
Пізнаючи себе щораз глибше, ми досвідчуємо Боже благословення. Бог Святого Письма любить благословляти. Ці благословення приходять по-різному, іноді дивовижним чином. Часто вони пов’язані з тим, чого ми найбільше потребуємо. Часом Бог благословляє нас даром прощення або глибоким утвердженням нашої гідности, новим наповненням Божественної сили, оновленим відчуттям приналежности або свіжим усвідомленням Божого Духа. Усі ці й інші благословення долучаються до чуда внутрішньої переміни. Проте, перш ніж будемо готові отримати їх, ми часто потребуємо поділитися з Богом тим, ким ми є і що вчинили. Ми маємо назвати Богові своє ім’я.
Ми можемо побачити, як це працює у взаєминах Якова з Богом. Повернімося на мить до історії його життя. У 32 главі Книги Буття читаємо, що він був наляканий і схвильований. Його минуле обманщика наздогнало його. Самотній уперше за багато років, він спустився до ріки Яббок. Там він змагався з таємничим незнайомцем, яким, як згодом зрозумів, був сам Бог. У розпалі цієї боротьби ми чуємо важливий діалог між Яковом та Богом. Спочатку Яків вигукнув: “Не пущу Тебе, коли не поблагословиш мене”. І Бог негайно ж відповів: “Як твоє ймення?” (Бут. 32:27,28).
Бачите, як там розгорталися події? Яків переживав кризу. Він знав, що благословляти – це Божа природа, і він потребував цього благословення негайно. Його крик з проханням про Боже благословення був палким, відчайдушним і вимогливим. Проте Бог не відразу поблагословив його. Спочатку Бог хотів довідатися його ім’я. Треба було чесно відкрити, ким він є і що він учинив.
Так виглядає, що Яків, аби отримав благословення, яке Бог бажав дати, повинен був захотіти в усьому зізнатися і очиститися.
Тут є чітке послання до тих із нас, хто перебуває в кризі і потребує Божого благословення. Ми мусимо назвати Богові свої імена. Ми вже з’ясували, що це означає. Це передбачає ділення з Богом тим, хто ми є насправді і що ми вчинили. Зазвичай ми хочемо, аби наші взаємини з Богом діяли у зворотньому напрямку. Подібно до Якова, ми хочемо знати Боже ім’я. Часто це вказує на те, що ми прагнемо мати прирученого Бога, якого могли б використовувати для досягнення своїх цілей. Ми не хочемо, щоб Бог був неочікуваним чи непередбачуваним або діяв спонтанно в нашому житті. Також ми не бажаємо детально замислюватися про безлад у нашому житті. Однак це аж ніяк не той спосіб, в який діє Бог. Якщо справді хочемо, щоб Бог поблагословив нас, ми повинні прагнути чесно подивитися в очі правді про себе.
Щось подібне сталося з членом нашого зібрання декілька тижнів тому. Він прийшов побачитися зі мною, бо, як сказав, його життя тріщить по швах. У його житті було все: подружня невірність, проституція, наркоманія. Зрештою, усі ці обставини загнали його в глухий кут. Він відчайдушно прагнув Божого благословення. Я попросив його піти додому і написати перелік усього, що він учинив. Коли ми зустрілися знову, я запропонував йому прочитати усе це в присутності Бога. Потім говорили про те, як він міг би почати виправляти заподіяне. Далі я поклав руки йому на голову і молився, аби Бог поблагословив його дарами прощення і нових починань. Я бачився з ним декілька разів після цього. Хоч він усе ще намагається загладити наслідки своїх дій, його життя сповнене чудової новизни. Він отримав Боже благословення.