Одного вчителя з моїх шкільних років я згадую з особливою приязню та симпатією. Він називався містер Вослу. Він був моїм класним керівником у п’ятому класі, а також моїм тренером з регбі. Я любив його дуже сильно з однієї причини: він робив щось таке, чого досі не робив жоден інший вчитель. Усе дуже просто. В школі, де всі зверталися один до одного на прізвище, він був першим учителем, який коли-небудь назвав мене на ім’я. Одного дня, коли він тренував нас на полі для регбі, він покликав мене “Треворе”… Наші імена важливі. Подумайте про це. Ми приходимо в цей світ без них. Вони – перший дарунок, який ми отримуємо від батьків. Зазвичай їх обирають надзвичайно вдумливо і з великою турботою. Ми носимо їх аж до смерти, і навіть після неї. Завдяки імені нас впізнають, люблять і пам’ятають. Можливо, саме з цієї причини нам подобається, щоб до нас зверталися на ім’я. Безперечно, саме з цієї причини моє дитяче серце сповнилося радістю на цьому полі для регбі близько 45 років тому.
У контексті культури біблійних часів імена містили в собі набагато більший сенс. Вони були не лише для того, щоб кликати людей, що на сьогоднішній день є їхнім загальноприйнятим завданням. Їх давали, аби описати сутність людського характеру. Вони були також символічними щодо надій та очікувань, мрій, які батьки покладали на своїх дітей. Ім’я було описом того, ким ви є і ким маєте стати.
Не дивно, що в давні часи дати ім’я своїй дитині було однією з найважливіших справ, яку батьки могли для неї зробити.
Пам’ятайте про важливість імен, коли будемо розглядати наступне запитання Бога. Воно походить з добре знаного епізоду з життя відомої старозавітної постаті – Якова. Ви можете прочитати його історію в 32 главі Книги Буття. Яків торував шлях додому, щоб зустріти свого брата Ісава, з яким він не бачився двадцять років. Востаннє він бачив брата, коли обманув його, забравши благословення, й Ісав поклявся вбити його. Коли Яків почув, що Ісав вийшов зустріти його з чотирма сотнями озброєних чоловіків, він, зі зрозумілої причини, налякався. Яків послав поперед себе свою сім’ю, а сам спустився до ріки Яббок. Там він боровся з Богом цілу ніч. Саме там Бог запитав його: “Як твоє ймення?” (Бут. 32:28).
Коли Яків відповів на це запитання, він пережив чудо глибокої внутрішньої переміни. Один письменник назвав цей момент на березі ріки досвідом навернення Якова[1].
Це був момент, коли він зустрівся щиро зі справжнім собою, досвідчив Боже благословення і далі став справді Божою людиною. Оскільки наші мандрівки віри складаються з багатьох досвідів навернення, дозвольте нам також перейнятися цим запитанням. Воно може допомогти нам стати чесними щодо того, ким ми є, і отримати благословення, яке Бог хоче нам дати. І коли це трапиться, ми з вами можемо бути певні, що це допоможе нам стати особою, якою Бог і хоче, аби ми були. Як і Якову, нам навіть буде дано нове ім’я, що вкаже на Божу волю і мету нашого життя.
[1] R. Paul Stevens. Down to Earth Spirituality (Intervarsity press: 2003)