Для історії юдаїзму елліністичної доби дуже важливими є книжники. Вони сильно вплинули на різні групи, що виникли в II столітті до Хр.: садукеїв, фарисеїв, есеїв, спільноти Кумран. Початки діяльности книжників сягають набагато давніших часів. На початку передавати і навчати Боже Слово було завданням священиків. Ездра, що зобов’язав юдаїзм до поваги щодо закону, був священиком і книжником (Езд. 7:11). Священиком він був з народження, а книжником названо його, бо умів писати і виконував цей уряд при царському дворі. За виразною згодою великого перського царя, Ездра зобов’язав єрусалимську спільноту до дотримання закону, отож передання його назвало «учитель, знавець Мойсеєвого Закону, що його дав Господь, Бог Ізраїлів» (Езд. 7:6). Передання від нього і від людей великої синагоги, якої він мав би бути засновником, виводить неперервність книжників. Люди великої синагоги передали закон, створивши міст між пророками і книжниками. Конкретні дані про поодиноких книжників маємо лише починаючи з II століття до Хр; перші інформації стосуються одної людини з грецьким ім’ям, Антигон із Сокхо. Під час царювання Олександра Янея і цариці Саломе Олександри діяв Симон бен Шетах. Починаючи від доби Ісуса і перших християн, відомо про цілий ряд визначних книжників.
Поява книжників була пов’язана із впровадженням елліністичної культури. Для того, щоб втримати певну незалежність у навчанні закону перед впливом грецького духу, мало було стародавньої священичої науки. Щоб вивчати й об’єктивно пояснювати Святе Письмо, було погрібно користатися способами і інтелектуальним багатством греків, навчаючись від них способу розпочати дидактичний діялог через питання і відповіді аж до остаточного висновку Як греки апелювали до авторитету учителів і зберігали їхні імена у філософських школах, так само і серед тих юдеїв, що вивчали Святе Письмо, маємо цілий ряд славних імен, що сягав аж до Ездри і представників великої синагоги.
Оскільки книжники посвячувалися збереженню передання і поясненню та застосуванню Святого Письма, їх названо мудрими, докторами закону, або вчителями. Відколи закон Божий увійшов в усі сфери суспільства, вони мусили розв’язувати не лише богословські, але і юридичні питання, як, наприклад, що конкретно можна чи не можна робити в суботу, як укладається шлюбний контракт або розлучення, що потрібно робити, щоб купити чи продати поле, або хату, і т. д. Високому завданню книжників відповідала велика пошана в народі. Книжниками ставали незалежно від народження чи походження, це залежало тільки від наукової підготовки і особистих здібностей. Були між ними священики і члени визначних родин, але так само люди, що належали до всіх верств населення, у тому числі продавці, ремісники і навіть прозеліти. Книжник дбав сам про своє проживання, утримуючись працею своїх рук. Так само й апостол Павло працював, шиючи намети, щоб не бути тягарем спільноті (1Сол. 2:9; 2Сол. 3:8; 1Кор. 4:12; 9:6-23).
Хто бажав стати книжником, мусив довго і ґрунтовно навчатися. Довкола визначних книжників збиралися студенти. Коли хтось просив, щоб його прийняти до школи учителя, цей перевіряв його здібності і приймав рішення про його прийняття. Учень входив тоді в певну спільність життя з учителем: він супроводжував його, де б той не йшов, дивився на його спосіб зважувати і розв’язувати проблеми і ставив питання, щоб навчитися від нього. Учитель навчав сидячи (див. Мт. 5:1), а учень сидів біля його ніг (див. Дії 22:3) і мав засвоїти увесь матеріял, щоб запам’ятати і пізнати багатство передання і могти користуватися ним. Навчання значною мірою полягало в повторюванні і запам’ятовуванні сказаного. У діялозі учень запитував учителя з метою, щоб той своїми відповідями провадив його правильною дорогою міркувань. На перше питання (див. Лк. 10:25) учитель заохочував роздумувати: «Що в Законі написано, як ти читаєш?» (Лк. 10:26). Після того, як учень виклав усе те, що він зумів довести зі Святого Письма (Лк. 10:27), учитель відповідав: «Правильно ти відповів» (Лк. 10:28). Наступне питання учня вело до більш обширного пояснення з боку учителя, що закінчувалося питанням, через яке учень доходив до висновку (Лк. 10:37). У випадку Ісусових дидактичних промов можна зауважити, як Він веде Себе залежно від того, чи розмовляє зі Своїми учнями, чи з іншими людьми, що приходять ставити Йому питання. Спосіб розмови Ісуса зі Своїми учнями все ж таки відрізняється від способу книжників хоч би через факт, що сам Ісус покликав їх; крім того, Ісус, на відміну від книжників, навчав як «можновладний» (див. Мр. 1:22 пар.; Мт. 7:29).
Коли учень успішно довів до кінця своє навчання, учитель проголошував його книжником, накладав на нього руки і посвячував. У такий спосіб він долучався до лінії, що йшла від Мойсея, і міг відповідати особисто, як учитель, на різні проблеми, висловлюючи свою думку. До нього тепер зверталися з почесним титулом «Раббі» (Мт. 23:7 н.) і він міг носити довгий одяг книжників (Мр. 12:38 пар.). Йому в синагозі належалося почесне місце на катедрі Мойсея (Мр. 12:39 пар.). Народ вітав його з пошаною (Мр. 12:38 пар.), готовий виконати всі його вказівки. Розповідають, що в II столітті по Хр. Раббі Меїр відвідав одного дня юдейську спільноту в Малій Азії. Близько вже було свято Пурім, коли в синагозі читають книгу Естери, але спільнота не мала цієї книги. Тоді Раббі, сівши, написав з пам’яті цілу книгу Естери і прочитав її в день Пурім. Таке велике знання викликало в народу повагу і здивування.
У часи Ісуса двома найбільшими вчителями зі своїми школами були Гіллел і Шамай. Гіллел прийшов до Палестини з Вавилонської діяспори і, щоб могти вчитися, заробляв собі на хліб як чорнороб. Одного холодного зимового дня йому не вдалося заробити грошей для того, щоб заплатити за вхід до школи; тоді він виліз на вікно, щоб уважно слідкувати за лекціями. Студенти знайшли його геть замерзлого: таким великим було його старання в науці! Гіллел і його школа мали серйозні суперечності зі школою Шамая. Позиція Гіллела здебільша була менш вимоглива, ніж позиція Шамая. Скажімо, Шамай вважав, що розлучення можна було дати тільки тоді, коли жінка переступила звичаї і заплямувала честь, а Гіллел вчив, що чоловік міг відпустити свою жінку за будь-яку річ, навіть якщо вона погано готувала; важливим було те, щоб відпускний лист був написаний згідно із законом. Гіллелові вдалося встановити норму для одної проблеми, яка досі не мала розв’язку. За приписами СЗ, у суботній рік усі борги мали бути прощені (див. Втор. 15:9), у часі, близькому до нього, було майже неможливо отримати яку-небудь позику. Гіллел знайшов вихід, стверджуючи, що позикодавець міг затвердити на письмі перед суддями, що позичка не підлягала приписові суботнього року. Ця розв’язка обходила закон, але робила можливим тримати в порядку фінанси; тому і віддавали честь Гіллелові за те, що він встановив цю процедуру, названу прозбол, думаючи про спільне добро.
Зі школи Гіллела вийшов Гамаліїл, якого дуже поважали в синедріоні (див. Дії 5:34-39). Він був учителем Павла (див. Дії 22:2), а юдейське передання почитає його як найбільш побожного учителя. Віднова юдейських спільнот була здійснена передусім раббі Йогананом бен Закхай, дуже скромною людиною; про нього передання каже, що він у своєму житті ніколи не сказав непотрібної промови, не перейшов навіть чотири лікті без Тори або без молитовної пов’язки. За його життя ніхто швидше від нього не приходив до школи, в якій він ніколи не спав і, коли виходив з неї, ніколи нікого не залишав за собою. Ніхто ніколи не бачив його бездіяльним, але завжди в науці; крім нього, ніхто ніколи не відкрив учням двері до школи. Раббі Йоганан ніколи не казав нічого такого, чого він сам не почув від свого учителя і ніколи не сказав, що вже час покидати школу. Коли Єрусалим був обложений римлянами, йому вдалося вийти з міста, його винесли як покійника два його учні. Сторожа випустила їх, навіть не зауваживши, що він був живий. Римляни прийняли його і дозволили заснувати школу в Явне (Ямнія). Звідси навчання закону поширилося по синагогах і тут знову зібрався синедріон, що складався лише з книжників, щоб дискутувати і вирішувати усі питання, що стосувалися юдейських спільнот.
Найвизначнішим учителем з початку II століття був раббі Аківа, біля якого зібралося дуже багато учнів. Разом з ними він вивчав пояснення писання. Коли Бар Кохба розпочав повстання проти римлян, раббі Аківа привітав його як обіцяного сина зірки. Після невдалого повстання визначний учитель, разом з багатьма іншими, був страчений римлянами. Хоча він помилився в тому, що бачив месію в Бар Кохбі, пам’ять про нього залишилася у великому почитанні в пізнішому юдаїзмі. Інші книжники загинули, як і раббі Аківа, від рук римлян, між якими і прославлений раббі Ішмаел. Він був головою великої школи і визначив правила для інтерпретації біблійного тексту, що мали дуже велике значення для всієї пізнішої екзегетичної праці. Незважаючи на те, що школи книжників зазнали в часи Бар Кохби величезних втрат, юдаїзм пережив і цю катастрофу. Численні послідовники віддалися збиранню матеріялу передання, укладаючи його і впорядковуючи в трактати Мішна. Промотором цієї праці, що закінчилася наприкінці II століття, був раббі Єгуда, якого з великої поваги звали просто раббі. Таким чином, поруч із Святим Письмом було Пояснення закону, вказівки якого набрали нормативної вартости для життя спільноти.