б) Віра і доктрина Кумранської спільноти
Народження спільноти бере свої початки від єрусалимських священичих кіл, які строго дотримувались приписів закону. У внутрішньому порядку спільноти священики займають перше місце; до їхнього середовища потрібно ще зачислити і месіянське очікування спільноти, спрямоване на прихід священичого помазанника, який стане поруч з царським Месією. У коментарях до біблійних писань постійно згадується учитель справедливости, засновник спільноти. Він був священиком, якому Бог дав дар правдивого знання і пояснення святого Письма (1 QрНаb 2,8-19; 7,4н). Довкола нього зібралася група священиків, левітів і мирян, вірних законові, що зобов’язалися забезпечувати чистоту і дотримання календаря свят, який вони уважали за єдино правильний. Коли в Єрусалимі календар числився на основі змін місяця, вони намагалися впровадити сонячний рік, який нараховував 12 місяців по 30 днів кожний, додаючи один день кожних три місяці. Таким чином, рік завжди починався у вівторок, отож усі святкові дні випадали в той самий день тижня, і ніколи в суботу. Групі, однак, не вдалося накинути цю систему, яка мала б забезпечити більш скрупульозне дотримання суботи; натомість дійшло до гострої сутички з великими священиками, яким вони закидали, що ці достатньо не дотримувалися приписів закону. Цей конфлікт з верховним священиком, якого відтоді почали називати безбожним, мав за наслідок віддалення від Єрусалиму учителя справедливости і його спільноти, та їхнє повернення в пустиню, на береги Мертвого моря.
Безбожному священикові закидалось те, що він не був вірний Божим приписам у виконанні його уряду. Численні уривки про безбожного священика, що містяться в кумранських текстах, відповідають подіям, що відбулися після часів Йонатана Макавея. Перебравши провід боротьби проти Сирії після смерти брата Юди, Йонатан, перший з Азмонеїв, присвоїв собі теж і гідність верховного священика, незважаючи на те, що він не походив з роду садукеїв. Його деспотизм суперечив вимогам чистоти, накладеним на священика. Він загинув від рук своїх ворогів.
Ім’я учителя справедливости залишається невідомим. Він повів спільноту в пустиню. Пророцтво цього шляху він бачив у пророка Ісаї: «В степу вирівняйте битий шлях Богу нашому…» (Іс. 40:3). Спільнота, отже, розуміла, що покликана приготувати путь Господню, вивчаючи закон, щоб пристосувати до нього власне життя. Завдяки Божому Духові, вона бачить себе спроможною зрозуміти пророчі слова, а через них і час, в якому живе.
Священича спільнота, що не могла далі провадити в Кумрані храмове служіння і приносити жертви, очікувала відновлення регулярного культу в майбутньому храмі спасіння. Віддалення від храму, отже, не мало наслідком відкинення культу як такого; критика була звернена на спосіб, в який воно виконувалося єрусалимськими священиками. Спільнота постійно була готова, під проводом священиків, для переможної боротьби в останніх часах і для відновлення законного культу. Через це уся спільнота дотримувалася священичої чистоти, уникаючи всіх форм забруднення і виконуючи усі обряди щоденного очищення. Однак, для очищення не досить лише обрядового омивання: потрібно теж навернутися до справедливого і правдивого послуху законові. Навернення означає віддалитися від світу зла і брехні і повернутися до Бога, «шукаючи його (усім серцем й усією душею), роблячи те, що справедливо і чесно в Його очах, так як Він це наказав через Мойсея і всіх пророків, Його слуг, любити все те, що Він вибрав і ненавидіти все те, що Він не любить; триматись далеко від всякого зла і посвятитись всім добрим ділам; здійснювати вірність, справедливість і право на землі» (1 QS 1,1-6).
Спільнота керувалася точно визначеним порядком для того, щоб могти провадити боротьбу проти синів темряви. На самій горі перебували сини Цадока, священики; відтак левіти, а за ними всі люди союзу; врешті, ті, що просилися до спільноти. Ці останні мали перейти певний час випробування, під час якого ще не могли брати участь у спільній трапезі. По двох роках кандидат «мав бути перевірений на основі думки численних» (1 QS 6,21). Отримавши згоду, кандидат мав скласти урочисту присягу, а відтак внести всі свої багатства в спільну касу; тепер він міг брати участь у «чистоті багатьох». Усе життя поодиноких членів було позначене ідеєю священичої чистоти, яка полягала передусім у тому, що спільнота постійно має бути готовою, уникаючи навіть шлюбу, щоб не втратити чистоту із жінками.
Священича спільнота збиралася на спільну трапезу, культ і вивчення Святого Письма.
У спільноті панувала жорстка дисципліна. Кожний член мав точно визначене місце в єрархії, від чого залежала і їхня поведінка. Хто порушував дисципліну спільноти, мав бути строго покараний.