Моя звичка не звертати уваги на червоний вогник під циферблатом на панелі авто, поки не скінчиться пальне, уже встигла стати притчею во язицех. І ніби ж зовсім не важко заправлятися вчасно.
Однієї середи під час проповіді я пожартував над Двейном, одним з наших служителів, який дивовижним чином зумів розповніти під час нашого 21-денного посту. І того вечора дорогою додому в мене закінчився бензин. Я спробував дзвонити всім, свідомо уникаючи Двейна, хоча і знав, що він завжди бере слухавку. Після численних невдалих спроб додзвонитися хоча б до когось, мені таки довелося звернутися до Двейна. Приїхавши рятувати мене, він ніс каністру з бензином з лукавою посмішкою на обличчі.
Уже наступного дня я вирушив до Атланти з усією родиною та перебув там день. Дорогою додому ми з Шеріз їхали услід за дочками, що були у своєму авто. Вони додали швидкости та далеко перегнали нас. Здогадуєтеся, що сталося? У нашій автівці знову скінчився бензин. Ми зупинилися на ділянці дороги, де не було жодної автозаправки. Довелося дзвонити старшій дочці, щоб вона приїхала й забрала нас, і це зайняло приблизно 25 хвилин.
Узявши її авто, я знайшов автозаправну станцію. Але на тій станції не було ані каністр, ані спеціяльних лійок, а тому я купив чотирилітрову посудину з молоком, вилив його і наповнив бензином. Коли я сів в авто, Шеріз сказала: «Жартуєш? Як ти переллєш пальне з пляшки в бак?» Дівчата взяли свої телефони і почали фільмувати всі ті вигадливі способи, якими я намагався заправити машину.
Спершу я спробував налити бензин просто з пляшки, але він лише стікав на дорогу. Після того я взяв з машини паперову склянку, не знаючи, що діти попробивали в ній дірки. Коли я налив туди трохи бензину, він порснув на мене фонтаном. Шеріз та діти мало не вмирали від сміху. Шеріз гукнула: «Ти просто не годишся для такої роботи!» Тоді вона згорнула сторінку журналу, зробивши з неї таку-сяку лійку, і залила в бак трохи бензину. Уся та мука тривала приблизно півтори години. Повертаючись додому, я цілу дорогу благав дітей нікому не розповідати про те, що сталося, але все намарно. Вони записали відео на свої мобільні телефони.
Чи відчували ви колись, що у вашої мрії закінчується пальне? Чи ви доклали всіх зусиль, аби цьому зарадити? А як доливали в бак бензин?
Що відбувається, коли у вашої візії «закінчується пальне»?
У будь-чиєму житті настає пора, коли у візії «закінчується пальне». Думаю, що ви приступите до своєї візії. Ви сподіваєтеся, що приступите до своєї візії, хоча ваша візія аж ніяк не очевидна в цей момент. Ви випробовуєте всі можливості, щоб ваша мрія зрушила з місця. Врешті-решт вона рушає. Ви здогадуєтеся, як долити пального і змусити мрію продовжити рух. Саме тоді ви можете упевнитися, що дійдете до сповнення своєї візії.
Та фраза «приступлю до візії» походить з невеликого рядка Другого послання до коринтян: «…Я прийду до видінь і об’явлень Господніх» (2Кор. 12:1). Воно передує Павловому описові «чоловіка» (ймовірно, саме він той чоловік), який був узятий до третього неба. І поряд з усім цим описом третього неба ми зазвичай не зауважуємо того невеликого вступного рядка: «Прийду до видінь», – але саме він упав мені в око одного дня.
«Прийду до видінь… Прийду до видінь… Прийду до видінь». Павло приступив до свого видіння.
Але чи не був випадок з Павлом особливим? Чи міг він також стосуватися і до нас з вами? Так, цілком – тому що мрії, візії і доля не лише для виняткових людей на взір Павла. Можливо, я не маю такої ж візії, як Павло, але також дійду до особливої візії, яку воля Господа вклала в моє життя. Як і Павло, я дійду до «видіння» (однина) і «видінь» (множина), які Бог уклав у мій дух. Це речі, які я з волі Божої маю досягти. І я дійду до того моменту, коли визнаю їх своїми – від Нього.
Невизначення цілей
Тепер я мушу звернути увагу на одну річ. Нині ми раз у раз чуємо про визначення цілей. Ви чуєте про це в школі та на роботі. Видається, наче всі «історії успіху» говорять про визначення цілей. Мати цілі справді дуже корисно, однак візія – це зовсім не те саме. Ви визначаєте ціль своїм земним людським розумом. Візія походить від Бога. Це духовна річ. Бог вкладає вам її в дух. І коли ви прислухаєтеся до Нього, ваше розуміння стає яснішим.
Коли почнете приступати до своєї візії, то майже почуєте, як Бог каже: «Оце найвищий вияв тебе! Саме це ти мав би робити в Моїх думках. Це Моя мрія, і Моє видіння, і Моя доля для твого життя». Воно завжди буде більшим від того, що, з вашого погляду, ви могли би зробити чи досягти. Воно завжди буде недосяжним без невпинної помочі Святого Духа.
Але, передусім, це ідея не ваша. Вона належить Йому. Це Божа ідея, призначена для вас.
Я розумію, що значить бути непевним своєї візії. Ви завжди дивуєтеся: «Чи направду це станеться?» – і сподіваєтеся та бажаєте, щоб це сталося. Але прийде час, коли від надій, бажань і сподівань ви потрапите на терени того, «що має статися».
І саме це сталося з Павлом. Щось зрушилося. Після того він міг ствердити: «Прийду до видінь!» Його віра зненацька піднеслася до небес, і він направду повірив, що Бог поведе його туди, де він ще ніколи не був. І те саме станеться з вами. Ваш дух зможе підгледіти реальність, яку для вас приготував Бог, і від того вам перехопить подих. Зненацька ви усвідомлюєте, що маєте ступити поза межі самого себе. Ви усвідомлюєте, що приходите до візії, яку посіяв у вашому дусі Бог. І тепер уже байдуже, до яких підступів може вдатися на цьому шляху диявол. Ви прийдете до видіння.
То що то за річ, якої ви сподіваєтеся проти надії? Та річ, за яку навіть годі помолитися, бо вона видається настільки недосяжною? Але ви помолилися. Ви помолилися про це таємно. І думали про це чимало. Ви бажали цього ще тоді, коли нікому навіть не наважувалися розповісти.
Щодо Павла, то він навіть не міг відразу розповісти людям – таким смиренням сповнив його цей досвід. Його було взято до третього неба. І воно змінило його. Тепер він став певний того, яким його бачив Бог. Він міг поділитися натхненням з іншими. Він зміг написати у своєму Посланні до коринтян: «Прийду до видінь».
Він витерпів найважче. Тепер він знав напевне. Його буденне життя, здебільшого, не змінилося. Він і далі зазнавав ударів долі. (І ви також зазнаватимете.) Він і далі не бачив цілковитого сповнення своєї мрії. Але його віра запалала як ніколи. Він приступив до видіння.
Святий Дух спонукає мене сказати вам, що хоч із чим ви маєте справу тепер, та все одно приступите до видіння. Його не спинить пекло; його не спинять демони – ви приступите до видіння!
Так, ваша візія, мабуть, не буде пов’язана з п’ятикратним служінням: проповідуванням, повчанням і всім решта. (Хоча хтозна.) У кожного з нас різне покликання; не всі ми маємо стати проповідниками і трудитися в церкві чи мати якесь інше служінні. Дехто з вас покликаний стати хірургом, медсестрою, бізнесменом чи механіком. Але якщо ви належите Богові і не зречетеся, то приступите до своєї візії.
Розпізнати своє покликання ви зможете по тому, що годі вам буде робити щось інше та залишатися щасливими. І тоді ви будете знати, що направду покликані! Якби ви мали мільйон доларів, будинок і гарне авто, то чи стали би щасливі? Чи всі ті речі подарували б вам душевну втіху? Я певен, що то було би чудово, але дозвольте мені запевнити вас: для такого проповідника, як я, цього би забракло, тому що «горе мені, коли я не звіщаю Євангелії!» (1Кор. 9:16). Саме таким є покликання Боже. Я не можу бути щасливим деінде.
Коли Він кличе вас на місіонерське поле, стати проповідником чи збудувати корпорацію, то ви не в змозі уникнути цього. «Бо дари й покликання Божі невідмінні» (Рим. 11:29). Ваша дана Богом доля «незмінна». Це значить, що ви не можете уникнути її.
Просто кажіть: «Боже, дай мені Твої наміри. Дай мені Твої наміри». Дозвольте Йому привести вас до вашої візії. Дехто з вас матиме мрію стати секретарем. Дехто захоче робити непомітні і позірно дріб’язкові речі. Але я маю для вас добру звістку: якщо це Божий замисел для вашого життя, то це прекрасно!