«Чи Біблія наказує нам шанувати батька й матір лише тоді, коли вони є добрими християнами й завжди чинять правильно? Ні! Такого там не написано. Хоча ми, можливо, саме цього й хотіли б. Біблія каже: “Шануй свого батька та матір свою, як наказав був тобі Господь, Бог твій, щоб довгі були твої дні, і щоб було тобі добре на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі” (Втор. 5:16). Це можна потрактувати так: у тих сферах, в яких не шануватимемо батьків, ми не зазнаємо благословення. Відомо, що осуджуємо їх не за все, що вони вчинили, а лише за ті дії, якими завдали нам кривди, та за вияви недбалости щодо нас. Коли я не могла зрозуміти, чому ніяк не можу полюбити своєї матері, Бог відповів: “Не поважаєш її. Не шануючи своєї матері, ти чиниш гріх”».
(Дж. Арнот, «Сила прощення», «Койнонія», 2009)
Ставлення батьків до дитини й атмосфера вдома мають найбільший вплив на те, ким є дитина та як поводить себе в школі чи серед однолітків.
Автори багатьох наукових праць із психології, педагогіки, соціології розглядають питання, які умови сприяють розвиткові позитивних схильностей людини та за яких умов найповніше проявляються її можливості. Результати досліджень і висновки подібні. Вони вказують на основну, вирішальну залежність: якщо батьки не культивують у родині біблійних цінностей і не прищеплюють їх дітям, це призводить до розладів емоційного, інтелектуального й соціяльного розвитку дитини. На думку доктора Кемпбела, джерело проблеми криється в тому, що «найчастіше батьки не мають загального, виваженого й одночасно дуже практичного погляду на те, як слід виховувати дитину та ставитися до неї. Правильна освіта батьків і їх розвиток у цьому напрямі – єдиний порятунок у боротьбі з агресією та насильством серед дітей».
Генрик Вєя в книжці «Сила батьківського благословення» пише:
«Дослідження свідчать, що особи, яким притаманне внутрішнє почуття безпеки, з більшою повагою ставляться до інших, шанують закон і всілякі моральні норми. Брак батьківської турботи й безпеки в цих стосунках породжує негативну поведінку, а також має сильний криміногенний вплив. […] Тільки батьки можуть витворити між собою й дитиною такий емоційний зв’язок, якого вона найбільше потребує. […] Дитину можна порівняти із дзеркалом. Вона відображає те, що їй передають. Якщо дитину трактуватимуть погано, вона використовуватиме насильство щодо слабших від себе. Відкидатимуть її, вона відкидатиме інших. Ранитимуть – швидко навчиться завдавати душевних ран іншим, сприймаючи це як певний спосіб компенсації, яка, на її думку, їй належить. Дитину можна виховати невразливим психопатом. Для цього достатньо підгодовувати її власною жорстокістю та дозволити споглядати жорстокість на екрані. Цього вистачить. Результат буде гарантовано».
(Г. Вєя, «Сила батьківського благословення», «Койнонія», 2011)
Ми приголомшені й нажахані агресією, жорстокістю й насильством, які панують серед дітей і молоді. Коли діти ще маленькі, роздумуємо над тим, як уберегти їх від таких впливів. Коли ж стають старшими, дорослішають і спричиняють більші клопоти, батьки пробують застосувати якісь ефективні методи, щоб блискавично досягти бажаного результату, однак зазвичай робити це вже запізно.
Часом здається, що світ дорослих людей нерухомо застиг і лише безсило споглядає, як машина зла, жорстокости, ненависти й насильства серед дітей дедалі швидше мчить уперед. Незаперечним фактом є те, що нині дитина здебільшого проводить час поза домом: в яслах, у дитячому садочку, у школі, з однолітками, а також – чи, може, передусім, – перебуваючи під впливом засобів масової інформації. Мусимо, однак, щиро визнати, що це саме батьки без боротьби віддали процес виховання своїх дітей іншим, зокрема медія, так, немовби ніхто ніколи раніше не пояснював їм, яке велике значення для дитини має час, проведений у рідній домівці, і гармонійні взаємини з батьками.
Отож, треба якнайшвидше знову повернутися до розуміння того, що найважливішим для дитини є вплив батьків – мамів і татів. Порятунок полягає лише в поверненні до Бога та в налагодженні добрих родинних стосунків відповідно до Божих вказівок і на основі любови й поваги. Навчити дитину шанувати батьків та інших людей – це ключ до цілком іншої якости життя. Це також дає підстави сподіватися на здійснення Божих обітниць щодо тривалости життя та його успішности – досягнення добробуту. Цей закон записано в Декалогу, а отже, ніхто з-поміж людей не здатен заперечити його сили й значення.