«І нехай мир Божий панує у ваших серцях… І вдячними будьте!… Навчайте та напоумляйте самих себе!… Вдячно співайте у ваших серцях Господеві… І все, що тільки робите словом чи ділом, усе робіть у Ім’я Господа Ісуса, дякуючи через Нього Богові й Отцеві.». Послання до Колосян 3:15-17
Кожна добра мати мріє про те, щоб її дитина була щаслива та щоб їй ніколи нічого не бракувало. Дуже часто ми прагнемо дати дітям те, чого самі в дитинстві не мали та нестачу чого відчували. Саме від нестатків ми найбільше хотіли б уберегти наших дітей і забезпечити їх так, щоб задовольнити всі їхні потреби.
Таке бажання матері цілком зрозуміле й добре, однак лише тією мірою, якою ми, матері, можемо самі мудро визначити, що насправді може ощасливити наших дітей. Ми не здатні самі забезпечити їм щастя й задовольнити всіх їхніх потреб, не кажучи вже про забаганки чи нереальні очікування. То що ж у такому разі може стати тим найліпшим спадком, маєтком, який можемо передати дитині?
ВДЯЧНЕ СЕРЦЕ
Найцінніший капітал, який можемо передати дітям, – це здатність переживати й виявляти вдячність і вміння дякувати. На підставі численних досліджень і спостережень за суспільством встановлено, що насправді багатою й щасливою людиною є не та, яка має велике багатство. Саме володіння матеріяльними цінностями не дає щастя. Найчастіше така людина весь час перебуває в стані стресу, боячись утратити те, що має. А це створює постійне напруження та породжує бажання накопичити ще більше цінностей.
Натомість справжнє багатство, якого не купиш за жодні гроші, можна здобути, черпаючи лише з одного джерела. Псалмопівець звертається до Бога: «Ти даєш більшу радість у серці моїм, ніж у них, як помножилося їхнє збіжжя та їхнє вино молоде» (Пс. 4:8). Це багатство складається з: радости Божої присутности, почуття вдячности, уміння дякувати, бачення мети, розуміння життєвої перспективи, а також зі щасливих стосунків з іншими. Щоб дитина змогла стати по-справжньому щасливою, мусимо розвинути в неї певні навички, яких не навчиться в найліпшому навчальному закладі світу і не купить за найбільшу суму грошей. Ними, власне кажучи, і є вдячність та вміння дякувати.
Вдячність нерозривно пов’язана з усвідомленням того, що вже маємо. Без здатности відчувати це почуття немає сенсу що-небудь мати. Вдячність поєднана з радістю дає людині змогу відчути себе по-справжньому щасливою, розплющити очі на те, що для інших є повністю прихованим. Вона показує, як багато в житті є всього, що може тішити нас і за що маємо бути вдячні, навіть у найважчих ситуаціях.
НОВИЙ ПОГЛЯД НА ВСЕ
Вдячність і радість життя дають змогу по-новому глянути на навколишню дійсність. Можна багато працювати, досягати добрих результатів, зокрема й фінансових, але все одно постійно бути незадоволеним. Якщо не навчимося цінувати всього того, що вже маємо, не зможемо й усім цим тішитися.
Постава вдячности переносить центр ваги з думки «Цього ще не маю, тож мушу придбати» на висновок «Маю вже так багато, тішуся цим усім і дякую за це Богові». Щойно після цього почнемо звертати увагу на все те, що насправді цінне, зокрема на здоров’я, силу, нові можливості, умови життя, дружбу, добрі сімейні стосунки. Але помічати ці благословенні дари теж слід навчитися, бо людська зіпсована натура була позбавлена цієї здатности внаслідок падіння й гріха. Без зміни в цій сфері людські очі зазвичай залишаються заплющені на все те, чим Бог щодня щедро обдаровує нас.
Перш ніж ми навчимо цього наших дітей, спочатку самі, як матері, попросімо Бога розплющити наші очі й дати нам оту силу вдячности, аби щоденно користуватися нею. Тільки тоді зможемо навчити наших дітей вдячности, тобто передавати їм оту мудру налаштованість серця. Постійно пам’ятаймо, що діти відчувають і переймають настрої наших сердець.
ПОСТАВА ВДЯЧНОСТИ
На прикладі біблійної історії про десятьох прокажених, які хотіли одужати, можемо побачити, що постава вдячности відіграє ключову роль. Усіх прокажених було очищено від ознак хвороби, але тільки один з десяти повернувся до Ісуса й подякував Йому. І лише про нього Ісус сказав, що він повністю зцілився. Повнота віри спасла його (див. Лк. 17:19). Повнота й радість життя можливі лише тоді, коли людина відчуває вдячність за те, чим обдаровує її Бог. Розповідаючи дітям такі історії, ми можемо доступно навчати їх цих духовних істин.
У Старому Заповіті є ще одна особлива історія. У ній описана мандрівка ізраїльтян пустелею після втечі з Єгипту. Бог пообіцяв, що провадитиме людей і задовольнятиме всі їхні потреби. І справді, щодня вранці вони знаходили свіжу поживу у вигляді манни. Через деякий час, однак, те, що було очевидним чудом, стало для них таким буденним, що вони почали жалітися. Нарікання навіть змусило їх забути про мету, якої прагнули досягти. Ця історія застерігає нас від хибних кроків, показуючи, як швидко ми звикаємо до благословенних дарів, перестаємо їх помічати, а потім уже вередливо починаємо висувати Богові нові вимоги. Це один з тих уроків, який ми – і матері, і діти – маємо постійно згадувати.
Вдячність, як налаштування серця, є одним з тих найцінніших дарунків, які я прагнула дати своїм дітям. Вдячність – це пахощі для Бога, а нам вона відкриває очі на те, що для багатьох залишається невидимим. Вдячність виявляє чуда, які відбуваються в нашому житті щодня. Вдячність допомагає нам побачити Бога в Його чудах, вчинених задля нашого добра. Апостол Павло майже в кожному своєму посланні заохочує нас: «Подяку складайте за все» (1Сол. 5:18); «Будьте тривалі в молитві, і пильнуйте з подякою в ній!» (Кол. 4:2). Вдячність також вивільняє в нашому житті нові благословення та помножує те, чим уже володіємо.