Якось я служив святу Літургію в одному затворному монастирі. Був великодній час. Євангельське читання припало на ту сторінку з Івана, де Ісус кількаразово повторює Своє «Я Єсьм»: «Коли не увіруєте, що Я Єсьм, помрете у ваших гріхах… Коли ви Сина чоловічого піднесете вгору, тоді взнаєте, що Я Єсьм… Перше ніж був Авраам, Я Єсьм» (Ів. 8:24,28,58).
Факт, що обидва слова «Я Єсьм», усупереч усім граматичним правилам, були написані з великої літери, у поєднанні, безумовно, з іще якоюсь, більш таємничою причиною, підніс угору іскорку. Ті слова засвітилися в мені всередині. Це вже не Христос дві тисячі років тому промовляв їх, це воскреслий і живий Христос знову проголошував в тій хвилі перед нами Своє Его Еймі, «Я Єсьм!» І ті слова набирали космічного резонансу. Це було всього лиш породжене вірою емоційне піднесення, але одне з таких, що, минувши, залишають у серці незабутній спомин.
Я розпочав цими особистими спогадами, тому що темою сьогоднішніх наших роздумів є віра в Христа в євангелії від Івана, а Христове «Я Єсьм» є найвищим вираженням цієї віри. Сучасні коментарі до четвертого євангелія одностайно вбачають у цих словах Ісуса натяк на Боже ім’я, як ми його знаходимо, наприклад, в Ісаї 43:10: «Щоб ви знали й вірили мені та зрозуміли, що це Я [єсьм]».
Святий Августин пов’язував ці Ісусові слова з об’явленням Божого імені в книзі Виходу 3:14. Ось до якого він доходив висновку: «Гадаю, що Господь Ісус Христос Своїми словами: “Коли не увіруєте, що Я Єсьм” намагався сказати нам: “Так, коли не увіруєте, що Я Бог, помрете у ваших гріхах”».[1]
Можна з цим не погодитися, мотивуючи, що насправді це слова Івана, які відображають пізніший етап у розвитку віри, й Ісус тут ні до чого. Але саме в цьому справа. Це все одно слова Ісуса. Звичайно, – Ісуса воскресного, Який тепер живе і промовляє «у Дусі», але того самого Ісуса з Назарету.
У наш час Ісусові слова часто намагаються поділити на «автентичні» та «не автентичні», себто на слова, які Він справді промовив за Свого життя, та слова, які Йому приписали апостоли після Його смерті. Але таке розрізнення дуже неоднозначне, воно не має місця в застосуванні до Христа, як було б у застосуванні до будь-якого автора – звичайної людини.
Це в жодному разі не означає, що ми піддаємо сумніву цілковито людський та історичний характер новозавітних писань, різноманіття застосованих у них літературних жанрів та «форм», або взагалі бажаємо повернутися до старого, вербального, майже механічного розуміння натхнення Святого Письма. Йдеться лиш про те, чи біблійне натхнення ще має для християн якесь значення, чи ні; коли ми, прочитавши біблійний уривок, говоримо, що це є Слово Боже, ми віримо в те, що говоримо, чи ні?
[1] Св. Августин, In Evangelium Joannis Tractatus, 38, 10: PL 35, 1680.