«Павло, із волі Божої апостол Христа Ісуса, і брат Тимофій до святих і вірних братів у Христі, що в Колосах: благодать вам і мир від Бога, Отця нашого! Ми дякуємо Богові, Отцеві Господа нашого Ісуса Христа, завжди за вас молячись, прочувши про вашу віру в Христа Ісуса та про любов, яку маєте до всіх святих через надію, приготовану в небі для вас, що про неї давніше ви чули в слові істини Євангелії, що до вас прибула, і на цілому світі плодоносна й росте, як і в вас, з того дня, коли ви почули й пізнали благодать Божу в правді. Отак ви і навчилися від Епафра, улюбленого співробітника нашого, що за вас він вірний служитель Христа, що й виявив нам про вашу духовну любов.»
Коли Сьюзен купила будинок, рослин у саду було дуже мало: декілька непоказних кущів, пара чахлих рожевих кущиків, деревце, зігнуте ураганом, що так і залишилося в скорченому вигляді. Видовище пригноблювало.
Через декілька днів після новосілля до неї зайшов друг і приніс якесь насіння для посадки. «Це щось особливе і абсолютно несподіване для тебе, – сказав він. – Щойно ти його посадиш і поллєш, воно почне шалено рости і швидко покриє велику площу красивими квітами. Але це не все. Під листям ховатимуться соковиті плоди. Коли вони з’являться і дозріють, ти зрозумієш, що рослини прижилися».
За два тижні сад просто перетворився, і Сьюзен вирішила позбутися старих рослин і дати новим можливість розростатися. Вони швидко наповнили невеликий простір цвітінням і ароматом. Вона зателефонувала другу. Що ж це за нова рослина? Її не було в жодній з книг із садівництва. «Ну, це нове слово в рослинництві. Це цілий новий світ».
Зараз я не думаю, що насправді є така рослина (хоча я такий далекий від садівництва, що можу помилятися). Я розповідаю цю історію, щоб показати, що мав на увазі апостол Павло, коли починав писати своє коротке Послання до Колосян. У цей час він, схоже, перебуває в темниці в Ефесі (місті, яке знаходилося на узбережжі сучасної Туреччини) і пише християнам нової церкви в Колосах, невеликому містечку, що розташовувалося за сотню миль углиб материка. Ймовірно, одночасно з цим посланням було відправлено і коротке Послання до Филимона: у ньому згадується раб Филимона Онисим (4:9), що повертався додому в Колоси, а також Тихик, якому Павло доручив доставити те послання, що ми читаємо в даний момент.
Основну думку апостола Павла можна коротко підсумовувати в образі саду, який сам він використовує у вірші 6. Він радий почути, що в Колосах посаджена дивовижна нова рослина – Євангеліє, що воно росте і приносить плід, як і в усіх інших частинах землі. Оскільки за насадження цієї рослини в цьому районі відповідальність несе сам апостол Павло, він хоче донести до колосян дяку Богові за те, що воно в них укоренилося, а також хоче повідати їм, як слід за ним доглядати, щоб воно приносило ще більше плодів.
Плоди ж, насправді, вже почали з’являтися, і цікаво, що Павло саме на цьому зупиняє свою увагу, коли розповідає, як до нього дійшли звістки про зародження нової церкви. Він не говорить про те, що почув про отримання ними нового знання і мудрості, – хоча він, зрозуміло, бажає, щоб вони зростали в знанні і мудрості, але не це, як мовиться, головні ознаки нового життя. Не говорить він і про те, що почув про їх зростання до святості і строге наслідування християнських моральних норм, – зрозуміло, він бажає, щоб вони жили відповідно до нового морального кодексу, але і це настане свого часу. Замість цього він вказує на ключовий момент – на плоди, які повільно, але вірно починають з’являтися в середовищі справжньої християнської общини незабаром після насадження рослини. Епафра, каже він (колосянин, що повернувся до Павла в Ефес), розповів йому «про вашу духовну любов» (в. 8). От – головне.
Ця любов означає не просто, що усі вони (як ми могли б подумати) мають один до одного добрі почуття. Вони можуть їх живити, а можуть і не живити. Головне тут – що поведінка, яка так багато означає в цьому світі, а саме: жадання, гнів, брехня і тому подібне, яка руйнує сім’ї і співдружність, – замінюється на доброту, тактовність, прощення і ставлення один до одного як до членів однієї сім’ї, незважаючи на різне походження, виховання і культурний рівень. Апостол Павло вважає, що саме це і є істинні ознаки Божої роботи в них, а тому він щасливий про це чути і дякує за це Богові.
Як усе це могло статися? Насаджене в Колосах насіння Павло описує як слово «істини Євангелії» (в. 5). Коли Павло думає про те, як хтось – сам він або, як у даному випадку, Епафра – говорить людям про царя Ісуса, Месію Ізраїльського, Який нині став відомий як Господь над усім світом, – він не вважає, що ці люди просто передають інформацію, подібно до комп’ютера, що переганяє інформацію на інший комп’ютер. Це слово – всесильне. Коли люди його вимовляють, їх вустами говорить сам Бог, Який поширює насіння нового життя, його цвітіння, аромат і плоди по всьому світу. Слово Євангелія «плодоносить і росте». Цей вираз нагадує нам також притчу про сіяча з Євангелія від Марка (4:8), а також веління Боже з Книги Буття, що оповідає про створення світу, «Плодіться й розмножуйтеся» (Бут. 1:28). Як ми побачимо, Євангеліє не просто приносить новий релігійний досвід тим, хто переживає радість від таких речей. Воно приносить у світ щось набагато більше – не більше, не менше, як нове творіння.
Якщо яскравою ознакою цього нового творіння є любов – найхарактерніша риса християнських громад, – то апостол Павло говорить зазвичай про три основні ознаки християнського життя: віру, надію і любов. Як у знаменитому уривку з Першого Послання до Коринтян (13), тут так само (вірші 4-5) фігурують ці три чесноти. Вони – у кожному окремому християнинові, і в усій общині в цілому, із самого початку і до кінця: це віра, яка зароджується і зростає, щоб зрозуміти, що ж пропонує Бог у Христі Ісусі; це любов, що зв’язує общину воєдино; і це надія, що з готовністю передчуває майбутнє, коли Бог завершить почате в Христі Ісусі. Апостол Павло почув, що все це в колоській общині є присутнім, і у віршах 3-8 він не втомлюється дякувати Богові за те, що Він зробив. Сад процвітає, і він щасливий про це почути.
Перші фрази послання (вірші 1-2) звичайні для початку листа. Але апостол Павло, за своїм звичаєм, наповнює стару форму новим змістом. Бог і Ісус – Вони завжди в його мисленні, його писаннях, його молитвах, і навіть у звичайному кліше початку листа. Він разом з Тимофієм пише колосянам, бо вони виконують Божу волю і провадять життя рабів Божих. Церква колоська – частина загальної християнської сім’ї, і Павло понад усе бажає, щоб мир і Божа благодать досягли маленького віддаленого містечка і наповнили тамтешніх жителів-християн.
Початкові слова послання служать так само, як і тим, хто читає їх у наші дні. І наша молитва має бути про те, щоб під час нашого читання і молитви і нас наповнювали той же мир і благодать.