«Він є образ невидимого Бога, роджений перш усякого творива. Бо то Ним створено все на небі й на землі, видиме й невидиме, чи то престоли, чи то господства, чи то влади, чи то начальства, усе через Нього й для Нього створено! А Він є перший від усього, і все Ним стоїть. І Він Голова тіла, Церкви. Він початок, первороджений з мертвих, щоб у всьому Він мав першенство. Бо вгодно було, щоб у Нім перебувала вся повнота, і щоб Ним поєднати з Собою все, примиривши кров’ю хреста Його, через Нього, чи то земне, чи то небесне.»
Я натиснув на кнопку і включив телевізор. Я не знав, що там показуватимуть. Я втомився під кінець робочого дня і просто хотів трохи відпочити.
Спочатку з’явився звук, і я почув прості слова: «Це голівка».
І тут же – доки зображення на екрані ще не з’явилося – мені стало цікаво: що ж це за «голівка»? Можливо, це передача про археологію, де люди вивчають знайдений скелет дитини? Або ж це просто про якесь маленьке звірятко чи комаху? Чи це про банду або «бригаду», і нам представляють її ватажка? Чи про музичний інструмент типу скрипки (верхня частина деки, де на кілки намотуються струни, називається «голівкою»)? Або ж на екрані зараз з’являться різьблені камеї із зображенням жіночого профілю? Чи сірник? Чи шпилька?
Виявилось, абсолютно інше. Йшла передача про новий тип магнітофона, де «голівка» – це засіб, який переводить електричний сигнал у форму звукового запису. І немає сумнівів, це слово «голівка» має масу інших значень, а вже однокорінні слова «голова» і «глава» – ще більше.
Перед нами вірші – і я для наочності розташував їх «по рядкам», – де пропонуються різні значення слова «голова». Як у грецькій, так і в англійській, і в українській це слово несе в собі безліч значень. І Павло наводить деякі з них. Подивимося, що в нього вийшло.
- Ісус Христос, каже він, «первороджений». Це перше значення, повторюване двічі (у віршах 15 і 18).
- Ісус Христос «перший від усього» (в. 17).
- Ісус Христос є голова тіла, Церкви (в. 18).
- Ісус Христос є початок (також в. 18).
Але, можливо, ви помітили в цьому вірші ще щось цікаве? Усі рядки ретельно урівноважені. Перша строфа («Він є образ невидимого Бога… роджений перш… усе через Нього й для Нього створено…») точно відповідає третій («Він початок… первороджений… примиривши кров’ю хреста Його, через Нього…»). Друга, серединна строфа зв’язує дві зовнішні воєдино, заглядаючи назад у першу і вперед – у другу.
Усе це викликає захоплення просто як зразок витонченої словесності (насправді тут є ще дуже багато цікавого, чого ми не розбиратимемо просто через брак місця). Досягти християнської зрілості – означає в тому числі і навчитися отримувати естетичне задоволення від того, яким чином розкривається Божа істина – будь то у формі поезії, або богословського трактату, або у фізиці, та в будь-чому! Зрозуміло, проте, що апостол Павло пише цей вірш зовсім не для того, щоб покрасуватися своїми інтелектуальними вправами або запропонувати читачам складну головоломку як розвагу. Він пише цей вірш (чи наводить чийсь вже готовий твір), щоб переконати колосян у чомусь дуже важливому, життєво важливому для них. Що ж це?
Що для них передусім треба засвоїти, якщо вони хочуть зростати як християни, набираючись мудрості, сили, терпіння і навчаючись мистецтву подяки? Центральне місце і факт верховенства Ісуса Христа в усьому. Чим більше вони дізнаються Ісуса Христа, тим більше вони усвідомлюють, що означає Бог Істинний і що Він зробив. І ким вони в результаті стають, і що означає жити в Ньому і для Нього. Більша частина наступного тексту послання є роз’ясненням цього вірша. У вірші 2:3, наприклад, апостол Павло заявляє, що всі скарби премудрості і знання знаходяться в самому Христі.
Варто тоді дуже повільно пройтися по всьому віршу і поміркувати над прихованими в ньому глибинними сенсами. Християнство – це не просто особлива релігія або віросповідання. Це не просто філософська система або керівництво до спасіння тут і зараз або колись згодом. Це не просто особливий шлях до святості. Християнство – це сам Ісус Христос. І цей вірш – один з перших написаних християнських творів, що дійшов до нас, – прекрасний приклад, з якого ми можемо почерпнути щось про християнство. Це те, у чому мали потребу колись колосяни, а сьогодні і ми.
Вірш вказує на три пов’язані з Ісусом Христом особливі речі, які Бог зробив у Ньому і через Нього.
Перше. Дивлячись на Ісуса, ми отримуємо якесь поняття про те, хто є Бог Істинний. Ісус Христос – «Образ невидимого Бога». Ніхто ніколи не бачив Бога, але в Ісусі Він прийшов до нас і став одним з нас.
Припустимо, у сусідній кімнаті сидить хтось, але я не можу його бачити, бо між нами стіна. Але якщо в коридорі стоїть дзеркало, я можу виглянути в двері і побачити в ньому віддзеркалення тієї особи, що знаходиться в сусідній кімнаті. Подібним же чином Ісус є віддзеркалення Бога, Який поруч, але Якого ми зазвичай побачити не можемо. Ми можемо відчувати Його присутність. Багато людей, багато релігій, багато філософських систем допускають, що існує «Щось» або «Хтось». Але тільки в Ісусі ми можемо на власні очі споглядати самого Бога Істинного.
От найбільша річ: чим більше ми споглядаємо Христа, тим більше ми усвідомлюємо, що Бог Істинний – це Бог самовідданої, жертовної любові. От чому цей вірш йде відразу ж після Павлової молитви про те, щоб колосяни навчилися дякувати Богові. Коли ви усвідомлюєте, що Христос виявляє нам Істинного Бога, перша реакція на це – саме вдячність.
Друге. Ісус зв’язує воєдино старий світ і новий, наявне вже творіння і творіння нове. «Спасіння» або «спокутування», яке пропонує християнство, іноді описується так, як ніби передбачається, що старий або звичайний створений світ, де ми живемо, – це щось даремне або, ще гірше, це творіння злого деміурга, диявола. Дехто, розуміючи, що тут щось не так (усе творіння пронизане божественними енергіями, красою і любов’ю і наповнене не лише стражданням, болем і злом), намагався сказати, що зло в ньому – не головне. Деякі філософи крайнього толку заявляли, що зло і страждання взагалі не існують. Урівноважити ці крайнощі досить складно. Апостол Павло в цьому вірші робить це блискуче.
Ісус Христос, прямо заявляється у вірші, є той, для кого і через кого було здійснене усе творіння із самого початку. Це не просто щось неймовірне – сказати так про людину, що жила зовсім нещодавно (з чого видно, наскільки швидко перші християни усвідомили, що Ісус – це хтось, Хто існував одвічно і Хто допомагав Богові Отцю в створенні цього світу). Щось неймовірне також – сказати так про «природний» світ. Це Його задум, Його твір. Світ прекрасний, могутній і приємний, бо саме Він зробив його таким. Коли у вас завмирає серце від споглядання краси і щедрості всесвіту, згадайте, що він став таким завдяки Ісусу.
Але світ також повний потворності і зла, що знайшло вище вираження в самій смерті. І це теж правда. Але це не входило в первинний задум творіння. І Бог живий зробив щось, щоб зцілити світ від зла і тління, що спотворили його так сильно. І зробив Він це через того ж, через Кого Він і творив цей світ із самого початку. От – вісь симетрії усього вірша. Той Ісус, через Кого цей світ був створений, є той же Ісус, через Кого він тепер спокутий. Він – Первонароджений у вічності і Він же – перший повсталий з мертвих.
Третє. Ісус, таким чином, є зразком істинної людини, явленим через Євангеліє. Як Голова Тіла – Церкви, як первороджений з мертвих, як той, чия жорстока смерть спокутала перед Богом наші гріхи і принесла нам мир і прощення, як той, хто почав нове творіння, – через усе це сам Ісус є той, «через Кого» ми покликані пізнати, що насправді є істинне людство. Ми так часто витрачали життя даремно. І тепер Ісус пропонує нам нові, істинні шляхи.
Про цей чудовий вірш можна говорити ще багато. Сподіваюся, те, що ми вже розібрали, надихне вас на нові пошуки і глибші роздуми. Дозвольте мені закінчити цей уривок з вказівки на ще один ключ до зрозуміння сенсу Послання до Колосян у цілому. В юдаїзмі часів апостола Павла багато що з того, що тут сказане про Ісуса, говорилося у зв’язку з досить туманним образом Премудрості Божої. І частково апостол Павло хотів сказати наступне: якщо ви шукаєте мудрості, шукайте її в Ісусі. Що це означало для колосян, ми побачимо далі. Що це означає для людей XXI століття – вирішувати кожному з вас самостійно, з радістю і – знову ж таки – з вдячністю.