Колосян 1:21-23 – Примирені і тверді у вірі

«І вас, що були колись відчужені й вороги думкою в злих учинках, тепер же примирив смертю в людськім тілі Його, щоб учинити вас святими, і непорочними, і неповинними перед Собою, якщо тільки пробуваєте в вірі тверді та сталі, і не відпадаєте від надії Євангелії, що ви чули її, яка проповідана всьому створінню під небом, якій я, Павло, став служителем.»

Люди зі всього світу приїжджають сюди, щоб це побачити. Я ж з такою ж радістю залишуся удома.

На околиці Міннеаполісу, міста в США, розташований торговий центр, такий великий, що посеред нього є навіть парк з атракціонами. Центр називається «Американський гіпермаркет». Люди, які люблять витрачати свій час на прогулянки магазинами, люблять і цей заклад. Ви можете провести в ньому цілий день – та що день, цілий тиждень! – жодного разу не відвідавши один і той же магазин двічі. Ви можете також витратити там усі свої гроші – і безліч людей саме так і роблять. Але я не великий шанувальник подібних розваг. Я зайшов туди якось купити пару черевик і майже відразу ж загубився.

На щастя, майже на кожному розі там є план гіпермаркету. Тут же, похитуючись, я попрямував до нього. Усе пливло в мене перед очима. Як можна тут щось зрозуміти? Нарешті я виявив маленьку червону цятку, яка означала «ви знаходитеся тут». І тоді я зміг зорієнтуватися і визначити свій маршрут.

Думаю, апостол Павло усвідомлював те, що наведений ним вірш дуже вражаючий. Багато рядових християн, які, можливо, прочитають або почують його від когось і подумають: «Так, звучить приголомшливо, але що в ньому для мене особисто?» І тоді Павло відразу фокусує увагу на одній цятці. Наступний фрагмент можна назвати «Ви – тут». Якщо вірш є як би мапою усього всесвіту, усієї історії творіння і спокутування, то наступні вірші вказують місце на ній рядового християнина.

Перше, що каже Павло: «Не так давно вас на цій мапі не було взагалі! Великий Божий задум про світ був сам по собі, а ви – самі по собі, поза ним, у пітьмі! Ви були виключені з нього, відчужені». Що це означає?

Апостол Павло вірить, що Бог-Творець, щоб примирити Собі створений світ, довірив цю місію Ізраїлю, «обраному народу». Проте жителі Колос, як і більшість інших населених пунктів на землі, перебували поза Ізраїлем. Вони були язичниками, що поклонялися ідолам, а не Богові Істинному, не відали ні Божих задумів спасіння людей, ні того, як самі вони можуть отримати благу частину від цих задумів.

Вони жили відповідно до образів богів, яким поклонялися. Їх мислення було спотворене, сплутане, і одна помилка вела за собою другу. Внаслідок цього і життя їх не вписувалося в русло дивовижного, рясного життя, задуманого Богом для Свого творіння, створеного за власним образом і подобою. (Не дайте залякати себе вигадками про те, що «гріх» і «зло» означає приємне проведення часу, тоді як Бог бажає, щоб ви страждали. Це типовий приклад спотвореної свідомості, властивої людям, коли вони забувають або гребують Богом Істинним.)

Але тепер колосяни виявилися усередині цього співтовариства. Вони – на мапі і задіяні в загальний план. Насправді, про це дуже красномовно свідчить улюблений вираз апостола Павла «тепер же…», «були колись…» поза колом, перебували в стані хаосу, гріха, але тепер Бог потурбувався про вас, і усе стало по-іншому. А перебувати «усередині кола», бути включеними «в план» означає величезний привілей і радість – перебувати перед очима Божими.

Тут вже образ гіпермаркету перестає «працювати», і перед очима спливає образ царського палацу, або храму, або, мабуть, якогось комплексу того та іншого одночасно. Колосяни – а також і ми, що влилися в Божу сім’ю зі сторони, – подібні до людей з вулиці, що не допускалися і близько до царського палацу і раптом виявилися запрошеними перед світлі царські очі. Чи, якщо хочете, вони подібні до людей, що перебували за воротами Храму, – вони були нечисті, негідні увійти до присутності Бога, Який перебував у Храмі. Тепер же їх покликали – навіть запросили увійти. Як же це сталося? Як вони могли увійти? Можливо, з ними щось сталося?

І дійсно, сталося щось, що дало їм можливість наблизитися до Бога Істинного, а саме – смерть Царя Ісуса. Павло детально не роз’яснює, яким чином так вийшло, але заявляє, що через них ми набули – ще один улюблений і великий вираз апостола Павла – «примирення».

Що означає «примирення»? Це щось дивовижне, дорогоцінне. Уявіть собі: дві сім’ї, що посварилися багато років тому і відтоді навіть не розмовляли, помирилися, залишивши усі образи в минулому. Або ж це щось, до чого ми прагнемо усією душею, коли дві частини общини, села, плем’я або навіть країна укладають мир і поновлюють довірчі стосунки після певного періоду ворожості та міжусобної боротьби.

Насправді, так само відбувалося і між Богом і родом людським, тільки в ще більших масштабах. Неначе уся злість, уся ненависть, які відштовхували людей від Бога, обрушилися на Ісуса, що висить на хресті. Приблизно так само апостол Павло описує ситуацію в Посланні до Ефесян (2:16), тільки більш розгорнуто. Згідно з віршами 15-20, в Ісусі зустрілися нарешті Істинний Бог і увесь рід людський. Тепер же ми бачимо, що з цього вийшло: смерть Ісуса Христа виявилася точкою, де Бог і людство зустрілися і примирилися між собою. І тепер – парадоксальним чином – ми допущені перед Лицем Живого і Святого Бога, не маючи на душі жодної плямочки. У цьому – серцевина Павлового Євангелія.

Проте Євангеліє діє в людях зовсім не автоматично. Християни, які усвідомили, що вони допущені в Божу присутність, не могли просто так сидіти склавши руки і нічого не робити. Тепер вони повинні бути «в вірі тверді» – усвідомити відповідальність і узяти у свої руки власне змужніння у вірі. Подібно до будівельників, які зводять будівлю по цеглинці, у твердій упевненості, що фундамент закладений ґрунтовно, християни повинні і далі розвивати своє життя на фундаменті віри, надії і любові (вірші 4-5), і на жодному іншому. Становлення християнина не може бути одномоментною, нехай навіть найчудовішою подією в житті, яка залишається лише в його пам’яті. Воно триває все життя – день за днем.

Без цього «твердого перебування» навіть сам момент приходу до віри може здатися «дивним» і таким, що відійшов у минуле. Ви можете почати задаватися питанням: а чи був він взагалі? Або: чи так вже важливий він для нас? Але якщо ви продовжите своє становлення як християнина, ви будете упевнені, що це у вашому житті – головне, бо по тому, як будівля росте, набуває форми і стійкості, ви можете судити, що фундамент був закладений ґрунтовно.

Фундамент будівлі – це, звичайно ж, саме Євангеліє (вірші 5-6), Блага звістка про Царя Ісуса. І тут апостол Павло говорить про Євангеліє парадоксальну річ. Воно було проповідане, каже він, не лише малому числу чоловіків, жінок і дітей і не в деяких окремих частинах Середземноморського світу – але «всьому створінню під небом». Що він цим хотів сказати?

Він мав на увазі тільки одне: коли Ісус з Назарету воскрес з мертвих як Цар і Господь всесвіту, з цієї точки через увесь всесвіт промайнула неначе ударна хвиля. Це була абсолютно нова, невідома досі подія. Ніхто з людей, хто раніше спускався в покров смертний, не виходив звідти живим. Почалося нове Боже творіння: Ісус, як сказано, є початок (в. 18), первороджений з мертвих, і тепер Він породжує примирення і оновлення усього творіння на небесах і на землі. Євангеліє не просто передається з вуст у вуста – від однієї людини до другої. Коли хтось чує цю новину і починає вірити в неї, відбувається наступне: нове творіння, яке вже почало бути і кличе до себе увесь всесвіт, стає дійсністю і актуалізується в іншому характерному прикладі.

Звідси Павло, у свою чергу, бере в руки план, на якому він бачить вказівник із стрілкою, – «ви знаходитеся тут». Його праця полягає не в тому, щоб переконати ще одну групку людей, що неймовірна подія дійсно сталася, або умовити їх набути нового духовного досвіду. Він – служитель Звістки про те, що в дійсність входить право, вона стає новим творінням, і ви запрошуєтеся приєднатися, увійти до нього по праву. Це Блага звістка для кожної людини – для вас, для мене, для дорослих і дітей, для всіх, і це не всупереч тому, що вона править весь світ, а як раз завдяки цьому факту.

Попередній запис

Колосян 1:15-20 – Похвала Ісусу Христу

Наступний запис

Колосян 1:24-29 – Цар, що живе в тобі