«Я хочу, щоб ви знали, яку велику боротьбу я маю за вас і за тих, хто в Лаодикії, і за всіх, хто не бачив мого тілесного обличчя. Хай потішаться їхні серця, у любові поєднані, для всякого багатства повного розуміння, для пізнання таємниці Бога, Христа, в Якому всі скарби премудрости й пізнання заховані. А це говорю, щоб ніхто вас не звів фальшивими доводами при суперечці. Бо хоч тілом я й неприсутній, та духом я з вами, і з радістю бачу ваш порядок та твердість вашої віри в Христа. Отже, як ви прийняли були Христа Ісуса Господа, так і в Ньому ходіть, бувши вкорінені й збудовані на Ньому, та зміцнені в вірі, як вас навчено, збагачуючись у ній з подякою.»
У багатьох пригодницьких книгах, таких, як «Острів скарбів» Люїса Стівенсона, сюжет крутиться навколо виявлення старовинного рукопису чи мапи. Люди, що знайшли її, знають, якщо тільки вони зрозуміють прихований у ній сенс і послуговуватимуться нею, вона приведе їх до скарбу, заритого дуже давно, можливо, сотні років тому. Вони розбагатіють так, що неможливо навіть собі уявити.
Проте завжди виникають якісь перешкоди. Деякі люди вважають, що мапа підробка, і все це просто фантазії. Інші кажуть героєві, що він читає її невірно і помилково тлумачить її таємні шифри. Неминуче доводиться стикатися з небезпеками – і під час подорожі до далекого острова в океані, і від загрози людей, які хочуть зупинити героя і дістатися до острова першими. Але ми знаємо, як повинна закінчитися історія. Ми хочемо, щоб герой здолав усі небезпеки і труднощі, відшукав скарб і благополучно дістався до дому.
До кінця першого розділу (вірші 26-27) апостол Павло говорить про таємний задум Божий, забутий, подібно до старовинної мапи, що лежала в замкнутій запорошеній шафі, впродовж століть і багатьох поколінь. Тепер же, абсолютно несподівано, він раптом з’явився на світ Божий під час подій, головним обличчям яких був Ісус, Месія. Павло має цю мапу і кличе якомога більше людей піти за ним і відшукати скарб.
У цьому уривку він прямо каже, що являє із себе цей скарб, які небезпеки доведеться здолати під час його пошуків, а також яким чином слід до нього добиратися. Після того, що ми вже прочитали, нам не варто дивуватися з того, що головна тема тут – Ісус Христос, і тільки про Нього і говорить Павло. Він – таємний задум, Він – скарб Божий, Він – той, «через кого» вони можуть здолати всі небезпеки, Він – той, «у кому» вони повинні відшукати свій шлях до мети. Давайте розберемо усе по порядку.
Перше. Ісус, Месія, Цар, Христос – осереддя Божого задуму. Жодна людина до цього, наскільки б вченою чи віруючою вона не була, не могла здогадатися, що, коли єдиний Істинний Бог зніме печатку зі Свого таємного задуму – повернути увесь всесвіт під Свою верховну і рятівну владу, задум цей утілюватиметься в Людині, що страждатиме від жорстокого покарання, яке римляни застосовували до рабів і вождів бунтівників, і воскреслій з мертвих через три дні. Але щойно почали відбуватися ці дивні події, Павло та інші прийшли упевнитися, що ця мапа насправді щось означає.
І захований скарб, до якого повинна привести ця мапа, – це знову сам Ісус Христос. Не варто повторювати, що апостол Павло не розглядав людську долю так, як прийнято зараз: що людині потрібен якийсь духовний досвід, і, якщо вони цього бажають, Ісус Христос може їм його надати. Він вважав, що Господь Ісус Христос – центр всесвіту, ключ до життя всесвіту, образ самого невидимого Бога, шлях до істинного людського існування.
Християнство – це Христос, як свідчить старовинний афоризм. Поставте Його в середину вашої картини світу, і цей світ перестане хаотично мигтіти перед очима, як дзиґа, і набуде сенсу. Знайдіть Його, і ви отримаєте скарб. Від вас знадобляться певний час і зусилля, щоб витягнути його із скрині і вивчити, але коли ви це зробите, ви знайдете, як каже апостол Павло у вірші 3, що вся премудрість і пізнання отримують свій справжній сенс тільки в Ньому. Коротше кажучи, Він – це усе, і усе – у Ньому.
Зрозуміло, у сучасному світі досить ризиковано говорити про це людям нашої нової легковажної культури, що розглядають Ісуса Христа як якийсь історичний курйоз, який можна благополучно відкинути убік і забути, щоб не заважав «прогресу» або їх особистій кар’єрі. За часів Павла це було так само ризиковано, і в наступних уривках він скаже і про альтернативні погляди. Але вже у вірші 4 він вказує, що можуть знайтися люди, які обманюватимуть нових християн «фальшивими доводами», переконливими на перший погляд, але насправді націлених на те, щоб відвести їх убік. Подібно до того, як шукачів скарбів збивають з шляху люди, що задалися метою їм перешкодити, молодих християн – і Павло знає це – підстерігатимуть небезпеки цього світу: спокуси, брехня і кепкування.
Ще важче доведеться протистояти дружнім на перший погляд умовлянням людей, в яких вони викликають жалість. Це ж потрібно уявити таке! – скажуть вони. Де це чувано, щоб розіпнутий галілеянин був Богом всього світу? Врешті-решт, скажуть вони, у нас вже є свої боги, які нас оберігають і направляють. А якщо ви хочете якогось нового релігійного досвіду, так навколо повно різних релігій, вже відомих. А от і римський імператор – хіба він не бог? І взагалі адже ви жартуєте, правда?
І за такими розмовами стоятимуть прозорі натяки і погрози: у нас не прийнято робити такі речі. А люди, які все ж роблять, незважаючи на попередження, шукають біди на свою голову…
Апостол Павло тривожиться за молоді церкви, з якими він не може бути особисто, щоб вони могли тримати оборону від такого роду нападок. «Порядок та твердість вашої віри», – як каже він у вірші 5, допоможуть їм вистояти. Не можна допустити, щоб їх застали зненацька.
Особливо важливо без коливань йти в обраному напрямі. Бути християнином – це схоже на їзду на велосипеді: доки ти їдеш, ти не впадеш. А йти вперед, будучи християнином, означає не більше і не менше, як йти «в Христі», «в Господові». Вам потрібно укоренитися в Ньому, каже Павло, як дереву в твердому ґрунті. Вам потрібно зрости в Ньому, як по цеглинці піднімається увись міцний будинок на надійному фундаменті. Саме так вас учили, так і слід чинити. На кожному етапі християнського досвіду єдине, чого ви потребуєте, – це сам Господь Ісус Христос. І ви потребуєте Його все більше і більше. Бо Він – це усе і усе – у Ньому.
І знову те ж напучення, що пронизує усе Послання до Колосян: ви повинні зробити подяку (євхаристію) осереддям усього вашого життя. Тоді ви зрозумієте, що ви на правильному шляху. Крім того, ваше життя стане привабливим і радісним для людей, що оточують вас. Вони із подивом дивитимуться на людей, що живуть новим життям. І це теж важливо. Чи не так поширюється Євангеліє?
У віршах 6-7 апостол Павло підсумовує свою основну думку. Усе, що було написане до цього, у тому числі і чудовий вірш 1:15-20, було підготовкою до цих слів. Усе, що станеться далі, виходитиме з цих слів. Було б непогано, якщо під час читання цього послання ви молитиметеся, маючи перед очима виписані на аркуш ці два вірші. Можна приколоти їх десь на видному місці, і вони нагадуватимуть вам не лише про те, що пише апостол Павло, але і про те, що він хоче донести до нас, у наш сьогоднішній день.