«Стережіться, щоб ніхто вас не звів філософією та марною оманою за переданням людським, за стихіями світу, а не за Христом, бо в Ньому тілесно живе вся повнота Божества. І ви маєте в Нім повноту, а Він Голова всякої влади й начальства. Ви в Ньому були й обрізані нерукотворним обрізанням, скинувши людське тіло гріховне в Христовім обрізанні. Ви були з Ним поховані у хрищенні, у Ньому ви й разом воскресли через віру в силу Бога, що Він з мертвих Його воскресив.»
Одним з найбільших філософів XVII століття був Джон Лок (1632-1704). Він відкинув деякі філософські системи, що були до нього, і намітив шляхи, які вплинуть на мислення не лише в його рідній Англії, але і в Європі, а також в Америці.
Менш відомо, що Лок брав активну участь також і в політиці. Він виступав проти англійських королів Карла II і Якова II у ті часи, коли бунтівники проти монархії ризикували життям. Він нажив собі безліч ворогів, але зумів вижити і побачити Вільгельма Оранського, що вступав на трон після Якова.
Тепер припустимо (таке могло статися насправді, але я навожу цей приклад просто для наочності), що хтось, налаштований дуже сильно проти Джона Лока, хоче попередити інших людей, щоб не захоплювалися його вченням. У стилі того часу, коли широко ходили памфлети і трактати, написані соковитою, колоритною мовою, така людина могла б сказати приблизно так: «Дивіться, щоб він зі своєю брехливою і порожньою філософією не відво-Лік вас кудись куди не слід!» Інакше кажучи, не так вже важко обіграти його ім’я якось так, щоб прозоро натякнути: «Остерігайтеся наслідувати вчення цього Лока, поки не опинилися десь у в’язниці!»
Павло у вірші 8 робить щось подібне. «Стережіться, щоб ніхто вас не звів філософією та марною оманою», – каже він. Апостол Павло використовує тут грецьке слово sylagogone, яке звучить дуже схоже на слово «синагога», приблизно так само, як «Лок» і «відво-Лік». (На жаль, цю гру із словом у перекладі передати неможливо). І якщо ми подивимося далі на його застереження, ми зрозуміємо, що він хоче сказати цією грою слів: подібно до того, як мій уявний памфлетист XVII століття застерігає людей проти вчення Джона Лока, апостол Павло застерігає християн від захоплень «синагогою».
Навіщо йому це знадобилося? Згадаємо, що сталося в Галатії? Там юдейські екстремісти-зелоти вселили новонаверненим християнам, що вони пройшли лише півдороги. Тепер їм потрібно зробити обрізання і почати дотримувати закон Мойсеїв.
Усе Послання до Галатів апостол Павло присвятив цій проблемі, доводячи, що це повне нерозуміння суті християнства і слідування цим шляхом приведе галатів до біди: вони потраплять у тенета системи, яка принесе їм не більше блага, ніж язичництво, від якого вони щойно відмовилися. І тепер Павло тривожиться – Колоси, врешті-решт, розташовані не так вже далеко від Галатії – про те, щоб подібні люди не прийшли в маленьку церкву в Колосах, або в Лаодикії, або в Гієраполі і не почали проповідувати небезпечні ідеї. Майже в усіх городках Малої Азії були свої синагоги або хоч би невеликі юдейські громади. Не піддайтеся на зваблювання, каже апостол. Не попадіться у вправно розставлені мережі, інакше опинитеся в полоні.
Насправді, це тягнутиме вас вниз, на той рівень, де ви перебували раніше. Тепер, коли прийшов Христос і явив Себе відміченим Богом через смерть і воскресіння, як Істинний Господь і Цар всього світу, старий юдаїзм, що відмовляється визнати Його як Месію, анітрохи не краще, ніж якась «філософія». А таких «філософів» навколо повно. Але все це – порожній обман, побудований лише на переданнях людських. (У тому ж самому докоряв Своїм сучасникам і сам Ісус, див., наприклад, у розділі 7 Євангелія від Марка.) Він заснований на зверненнях до «стихій світу цього» (див. Гал. 4:1-11). Проте річ у тому, що все це – «не по Христу». З якою б новою ідеєю не прийшла до вас людина, перевіряйте ці ідеї дуже чітко: чи стоїть у центрі її вчення Господь Ісус Христос? Якщо ні, то остерігайтеся її!
Потім апостол Павло детальніше пояснює, чому, якщо ви вже набули Ісуса Христа як Месію і Господа, у вас немає ніякої нужди в жодних «доповненнях» з якоїсь іншої релігійної системи, і вже тим більше – з юдаїзму, який відмовляється Його визнати. Він проводить тут дві основні думки: по-перше, зрозуміло, вам немає ніякої необхідності здійснювати обрізання (вірші 13-15) і, по-друге, вам немає жодного діла до Тори і закону Мойсеєвого (вірші 13-15). Саме на цих двох речах наполягали його «опоненти» в Галатії! І тепер Павло завдає попереднього удару.
Але починає він з ще важливішого – з найважливішого в християнстві, що не втратило сили досі. «В Ньому, – каже він (в. 9), – тобто в Ісусі Христі – тілесно живе вся повнота Божества». Тут він повертається назад, до того, що було сказано в 1:19, у вищій точці вірша; але тепер він розвиває цю думку, доводить її до кінця. Що він має на увазі? Те, що Ісус був і є не просто людина в усій повноті (хоча так і є), не просто людина, вкрай «наповнена Богом» (хоча це так і є). Він – сам Бог у людському тілі, Бог в усій повноті. Він – не напівбог-напівлюдина. Деякі учать, що в Нього людське тіло і божественний дух, або розум, але і це не так. Його можна правильно сприймати тільки як Бога в людському тілі, тобто Бога, втіленого в усій повноті.
Означало це, зрозуміло, те, що всі язичницькі боги і богині відразу ж відійшли на задній план. Язичницький світ знавав напівбогів або героїв, які ставали богами ближче до смерті або після неї. Ісус був не таким. Він був справжнім Богом. Але це означало також, що апостол Павло тут же відсікав ґрунт для будь-яких нападок з боку юдеїв. Юдеї, включаючи самого Павла, вірили, що Бог – один. Багато, можливо, навіть і сам Павло до свого навернення, сказали б, що Ісус з цієї причини ніяк не може бути Богом і краще б Його послідовники, особливо з язичників, відкрили для себе Бога Істинного – Творця і повелителя усього всесвіту. Але Павло каже: ні! Якщо ви хочете знайти Бога Істинного, вам не потрібно шукати Його десь далеко, коли перед вами – Ісус. Вірш 9 у цьому плані, мабуть, найбільш пронизливе і відкрите з усіх писань апостола Павла сповідання віри в те, що Ісус – дійсно утілює Бога Істинного в усій повноті.
Якщо у вас є Христос, тоді ви вже «відбулися» в Ньому, і жоден закон, жодна влада не може нав’язувати вам себе через Його голову. Він – голова над нами усіма. У наші дні церкві не завадило б нагадати про верховенство Царя Ісуса над усією земною владою.
І що особливо важливе – у тому числі і для молодих церков, до яких звертається апостол Павло, якщо вже мова зайшла про галатів, – вам не потрібно робити обрізання. Чому ж? Бо ви вже обрізані – у тому єдиному сенсі, який має значення. Істинне обрізання – і Павло заявляє про це прямо – не те, яким люди обрізують чоловічу плоть. Це те, що відбувається з людиною, коли вона приймає хрещення, «поховання з Христом» і воскресаючи з Ним силою Божою.
Далі апостол Павло коротко пояснює, що це означає. Річ у тім, що замість маленького краю плоті, що «відсікається» під час обрізання, хрещення (таїнство входження в християнську общину із самого початку християнства і до наших днів) «відсікає» усе минуле життя, усе колишнє існування людини. Це означає вмирання для старого світу і оживання для світу нового, Божого. Як же люди, які вже пройшли через хрещення, можуть навіть помислити, що їм треба ще щось – у порівнянні з цим абсолютно тривіальне, буденне.
Мало кому з нас припало, як першим християнам за часів апостола Павла, зіткнутися з тиском юдейського прозелітизму. Чим же в наші дні можуть притягнути християн інші релігії або філософські системи, відволікаючі їх убік, заважаючи їх «виконанню» в Христі, яке вони вже мають? Як ви думаєте, які аргументи міг би навести апостол Павло, щоб їх переконати?