«Дружини, слухайтеся чоловіків своїх, як лицює то в Господі! Чоловіки, любіть дружин своїх, і не будьте суворі до них! Діти, будьте слухняні в усьому батькам, бо це Господеві приємне! Батьки, не дратуйте дітей своїх, щоб на дусі не впали вони! Раби, слухайтеся в усьому тілесних панів, і не працюйте тільки про людське око, немов підлещуючись, але в простоті серця, боячися Бога! І все, що тільки чините, робіть від душі, немов Господеві, а не людям! Знайте, що від Господа приймете в нагороду спадщину, бо служите ви Господеві Христові. А хто кривдить, той одержить за свою кривду. Бо не дивиться Бог на особу!
Пани, виявляйте до рабів справедливість та рівність, і знайте, що й для вас є на небі Господь!»
В одній країні був строгий і суворий правитель. Він вигадав закони на всі випадки життя і примушував їх виконувати з точністю до букви. Він визначив, коли люди повинні лягати спати і коли вставати. Він визначив, чим вони повинні харчуватися і як готувати. Він визначив також, кому можна мати машину, де і коли ці люди можуть нею їздити. Нічого не було пропущеним. І країна перебувала в повному порядку, але абсолютно пригнічена.
Одного разу абсолютно несподівано правитель захворів і помер. Його наступник оголосив, що віднині усе буде по-іншому і колишні обмеження тепер скасовуються. Людям дозволялося робити усе, що заманеться. Усі раділи. Кожен із захватом думав про нові відкриті перед ним можливості.
Наступного ж дня на головній вулиці столиці зіткнулися дві машини. Обидва водії насолоджувалися новонабутою свободою, адже раніше нікому не дозволялося роз’їжджати в цій частині міста, і жоден з водіїв не дивився, куди він їде. Зіткнулися лоб у лоб. На щастя, їхали вони не занадто швидко, і обидва отримали струси, але не поранилися. Вони стояли один перед одним сердиті та спантеличені. І їх розмова відбила все нове життя країни:
– Чому ти їхав по цьому боці дороги?
– А чому, власне, мені не їхати там, де я хочу?
– Але люди їдуть по правій стороні вулиці!
– Хто сказав?
– Це правило дорожнього руху. Хіба ні? Так прийнято. Так усі їздять!
– Тепер уже ні! Правитель помер! Усі його закони більше не діють. Віднині ми вільні! Ми не зобов’язані робити те, що нам кажуть!
На той час як прибула поліція, свідки події вже зрозуміли головне: ви можете скільки завгодно відмовлятися від старих правил, якщо хочете, але вам все одно потрібен Вищий закон. Все одно потрібні основні правила дорожнього руху. І – найголовніше – якщо у вас є Вищий закон, ви не менш вільні в русі на машині. Насправді ви вільніші – відносно, звичайно, – ніж коли ви його не дотримуєте.
Сучасний західний світ у другій половині XX століття був точною картиною пригніченої країни відразу ж після смерті старого правителя. На нас обрушилися нові свободи. Колишні закони – правила і встановлення, на основі яких люди будували своє життя, – втратили силу. Ми можемо робити усе, що нам подобається. Це особливо стосується сфери стосунків між чоловіком і жінкою взагалі та регламентації шлюбу особливо. Мільйони людей заявили про своє право на «свободу» робити протилежно тому, як робили їх батьки. Будь-яка спроба поставити під сумнів цю свободу тут же викликає відповідну реакцію: «Ви що, хочете повернути старі часи?»
І проте. Зарийте голову в пісок, заткніть вуха і повністю відмовтеся від реального світу – тільки тоді вам вдасться ігнорувати те, що в результаті вийшло. Але ми точно можемо сказати, що в тих частинах світу, де найбільше кричать про свої «права» і «свободи», стосунки між статями, особливо ті, що стосуються шлюбу, заплутані і руйнівні, як ніколи раніше. Занадто часто ця «свобода» обертається «правом» водіїв їхати не дивлячись – де і куди їм надумається. Короткочасна свобода – і довгий полон, поневолення хаосу, хворобам, смерті. Ніхто з тих, хто вступає в статеві стосунки, не кажучи вже про шлюб, не залишається «вільним». Стосунки, в які ми вступаємо, формують нас, і навпаки – залежать від нас, і від того, які ми, вони стають життєствердними або потворними, руйнівними. До яких же пір ми так житимемо? Коли ж нарешті ми зрозуміємо, що не можемо жити без Вищого закону, у сімейних стосунках передусім?
Зрозуміло, хтось, почувши про це, тут же здійме галас. «Свобода вибору» – один з ідолів нашого часу, і навіть одна думка про те, щоб якось відрегулювати або урізати її, для багатьох людей категорично неприйнятна. Вони, проте, не можуть зрозуміти, що кожного разу, коли вони практикують цю ілюзорну свободу, вони обмежують усі наступні свободи. Одна «вільна» поїздка смугою зустрічного руху назавжди покладе край усім наступним вільним поїздкам.
У цьому уривку апостол Павло дуже коротко викладає Вищий закон, що регулює сімейні стосунки. Він чудовий у багатьох відношеннях. Передусім, мабуть, тому, що він не учить дружин, дітей і рабів, як слід поводитися (як робили багато язичницьких моралістів того часу). Їх обов’язки урівноважені відповідними обов’язками чоловіків, батьків і панів. Цей підхід виглядає так же революційно, як у наші дні виглядала б вимога негайно звільнити всіх рабів (саме це хотіли б почути від Павла сучасні читачі його послань, але це було абсолютно неможливо в той час, коли раби виконували роботу, яку тепер ми переклали на газ, електрику або двигуни внутрішнього згорання). І замість того, щоб мріяти про нездійсненні свободи, він пропонує практичні моделі поведінки.
Його вимога до дружин викликає особливо гостру критику. У багатьох перекладах ключове слово звучить як «коріться», і це в багатьох людей викликає образ приниженої, пригніченої жінки, жертви чоловіка, вимушеної виконувати будь-яку його примху, позбавленої можливості бути самою собою, думати самостійно, вносити свій вклад у сімейні стосунки, гідний дорослої людини. Той факт, що на землі є ще місця, де до жінок ставляться саме так, примушує людей думати, що саме це і мав на увазі апостол Павло.
Проте такий висновок дуже далекий від істини, як те підтверджують слова апостола Павла, звернені до чоловіків. І справді, серед співробітників Павла було немало жінок, а також подружніх пар, в яких, як виявилось, дружини були, як ми б тепер сказали, «рівноправні», а зовсім не були тінню свого пана-чоловіка. У той же час – і Павло ясно дає це зрозуміти – при взаємній повазі і любові, на яких і будується шлюб, кожна сторона в ньому має свою роль, і ролі ці зовсім не однакові. У нас тут немає можливості досліджувати, чому так склалося і яким чином різні ролі кожної із сторін якнайкраще служать у різних обставинах життя або як будують стосунки різні люди. Врешті-решт, це лише дуже короткі вказівки. Апостол Павло, напевно, припускав, що його читачі самі зможуть детальніше розробити свої стосунки, і було б непогано і нам слідувати їх прикладу.
Звичайно ж, є на землі місця – у тому числі і там, де християнство процвітає, – що не мають проблем, які сам собі створив сучасний Захід. Нехай читачі, що живуть у таких місцях, простять мене за те, що я приділяю стільки уваги проблемі, в якій опинився сам. Можливо, вони стикаються з такими проблемами, яких немає в нас на заході. І якщо ми не допустимо, щоб Священне Писання змусило нас замислитися і переглянути нашу поведінку в тих питаннях, де сучасний світ, здається, зі шкіри геть лізе, щоб змусити нас поводитися інакше, то який сенс нам його читати?