Безумовно, найкращий спосіб зарадити батьківській вині, полягає в тому, щоб взагалі запобігти її появі. Я вжив уже певних заходів у цьому напрямі, показавши фальшиву вину, що походить з обставин, які перебувають поза нашим впливом. Але ми не повинні заходити надто далеко. Батьки відповідальні перед Богом за виконання своїх обов’язків перед дітьми, і Він дуже турбується про їхнє добро. Ісус сказав, що тому, хто зіпсує віру малої дитини, краще бути кинутим у море з прив’язаним млиновим жорном до шиї. Це попередження стосується і нас, батьків. Наша нездатність любити і дисциплінувати своїх дітей часто призводить до слабкої і понівеченої віри. Не існує більшої трагедії в житті!
Ми також хочемо зробити якомога більше для своїх дітей, тому що дуже любимо їх. З огляду на це, дозвольте мені запропонувати кілька порад батькам малят і дітей, яким ще не минув тринадцятий рік.
*
Одного разу я взяв свого сина Раяна та одного з його друзів на гірськолижний відпочинок. У той час їм було приблизно 12 років. Коли ми їхали в кабінці на вершину гори, мені захотілося сфотографувати хлопців на тлі чудового пейзажу позаду них. Поки я фокусував об’єктив, Райн почав кривлятися і вимахувати руками перед камерою. Рікі з другого боку понуро й тихо сидів біля нього.
– Ну-бо, Ріку! – сказав Раян, – розслабся! Усміхнися на камеру!
Рік так і не змінив виразу свого обличчя і просто сказав сухо: «Я не такий».
Він мав рацію. Рікі стриманий і поважний, тоді як Раян невимушений і грайливий. Такими вони створені. І тисяча років вправ не допоможе Рікі бути подібним до Раяна, а Раян напевне би луснув, якби мусів бути таким самим врівноваженим, як Рікі. Було цікаво спостерігати, як хлопці розпізнавали і приймали фундаментальні відмінності свого темпераменту.
Незвичайний ступінь розмаїття характерний навіть для дітей, народжених від одних батьків. Наприклад, у сім’ї мого батька було п’ять хлопців. Двоє найстарших близнюків виросли чудовими спортсменами. Один з них працював футбольним тренером у Середній школі Берда в Шревепорті, Луїзіяна. Наступним за віком був Вілліс, який носив товсті окуляри і не вмів ані кидати, ані ловити м’яча. Він здобув докторський ступінь з шекспірівської літератури в Техаському університеті і викладав англійську мові в коледжі впродовж сорока п’яти років.
Наступний з синів став талановитим бізнесменом, який заощаджував частину кожного заробленого долара. Він помер президентом двох заводів з виробництва безалкогольних напоїв компанії Кока-Кола.
І зрештою мій тато – чуйний художник у своїх пориваннях і священик за покликанням Божим. За винятком близнюків, ці брати не могли бути більш унікальними, навіть якби народилися в чотирьох різних сім’ях. Мій батько навіть не був схожим на братів зі своїм зростом шість футів чотири дюйми, тоді як інші мали п’ять футів і чотири дюйми та менше. Очевидно, Бог узяв однаковий генофонд і створив на його основі п’ять неповторних та своєрідних особистостей.
Деякі з моїх читачів можуть запитати, чи дійсно ми впевнені, що мій дід був справжнім «прародичем» цієї команди, але в цьому немає сумніву. Однак, я пригадую чоловіка, який, лежачи на смертному одрі, покликав до себе дружину.
– Мілдред, – він обернувся до неї і сказав, – я завжди хотів тебе спитати про нашу дванадцяту дитину. Вона зовсім не схожа на мене, і я чекав усі ці роки, щоб спитати тебе: «Чи справді вона моя?»
– Так, Джордже, вона твоя, – відповіла Мілдред, – але не решта одинадцять.
Це жахливий жарт, але він ілюструє, яким різноманітним може бути потомство двох плідних батьків. Крім того, він порушує важливе питання: «Що відбувається, коли вам, батьку або матері, не до вподоби особливий темперамент, з яким народилася ваша дитина? Це поширене джерело хвилювання серед батьків. Навіть якщо вони ніколи не визнавали цих негативних почуттів одне перед одним, їм може завдавати клопоту факт, що одна дитина глибоко розчаровує їх. Вона змушує їх ніяковіти на людях і викликає роздратування вдома. Їх обурює неймовірна соромливість дитини або її екстравертивний характер – чи, скажімо, легковажність. Такі почуття можуть з’явитися в атлетичного батька, що має вайлуватого сина, або в матері з надмірною вагою, що марно сподівалася на струнку дочку. Хай якою була причина, батьки сподівалися побачити ознаки величі в цій дитині; натомість вона виявляється нестерпною білою вороною в сім’ї. Що тоді, мої друзі? Що діяти, якщо ви той батько або матір, які не полюбляють одного чи більше своїх нащадків?
Визнаймо, що деяких дітей легше любити, ніж інших. Чи не чули ви, як кажуть про якогось хлопчика чи дівчинку: «Це наймиліша дитина, яку я знаю». Ми всі зустрічали таких дітей, що з природи ваблять нас. Але існують мільйони інших, яким бракує цієї природної чарівности. Вони відштовхують від себе людей, у тому числі власні сім’ї, навіть не розуміючи чому.