Коли немає тісного емоційного зв’язку між батьками й окремою дитиною, страждають обидва покоління. Особливо часто матір відчуває велику провину через брак любови до такої особи. Вона визнає її емоційні потреби і знає, що зобов’язана заспокоювати їх, однак щось у душі перешкоджає їй. Натомість, вона негативно ставиться до свого сина чи дочки. Звичайна дитяча поведінка, яка в інших дітей лишилася б непоміченою, викликає спалахи гніву до цього «проблемного» індивіда. Тоді її проймає ще більша вина за кривду, завдану цій невинній і вразливій дитині. Це емоційна яма, в яку падають чимало батьків.
Така зневага ще деструктивніша з погляду дитини. Не маючи змоги пояснити цього, вона добре відчуває стіну, яка відокремлює її від батьків. Особливо чуйно вона ставиться до будь-яких переваг чи упереджености на користь своїх братів і сестер. Порівнюючи себе з ними, вона здатна чіткіше усвідомити власне становище в сім’ї. Якщо вона прийде до висновку, що її зневажають і ненавидять у цьому внутрішньому колі, то цей біль може викликати нестримний бунт у підліткові літа. Я мав змогу спостерігати це тисячі разів.
Гостя нашої радіопрограми «У фокусі – сім’я», яку я називатиму Сюзан, описала власний досвід зневаженої дитини. Коли її батько повернувся з Другої світової війни, виявилося, що його дружина народила дівчинку від іншого чоловіка. Сюзан була немовлям. Батько ненавидів її, позаяк вона була живим нагадуванням про невірність дружини. У дев’ять років вона знайшла заряджений пістолет 38 калібру, схований у шухляді. Коли вона показувала його подрузі, мама вбігла до кімнати. Жінка вихопила пістолет у Сюзан і сказала: «Я сховала цей пістолет, щоб твій тато не застрелив тебе з нього. Він смертельно ненавидить тебе і одного дня вб’є тебе».
Упродовж наступних п’яти років Сюзан зазнала жахливої зневаги удома. І коли їй минуло чотирнадцять, мама рішуче звернулася до неї: «Сюзан, я маю тобі сказати чесно. Ти була проблемою в нашому шлюбі, відколи народилася, і твій тато ненавидить тебе. Він ніколи не зміниться. І тому тобі найліпше піти». Сюзан спакувала сумку і вирушила до Каліфорнії.
Такі знущання удома могли би знищити людину зі слабшим характером. Однак, Сюзан змогла вдержатися на ногах. Ще підлітком її ознайомили з вченням Ісуса Христа, і вона присвятила своє життя іншим, допомагаючи їм впоратися з труднощами і страхами.
Історія Сюзан ілюструє, яку велику ненависть батьки можуть мати до окремих своїх дітей. Коли це трапляється в пору розвитку, зневажений син чи донька зазвичай лишається понівеченими і травмованими на решту життя. Але ми описували також тоншу і не таку свідому форму зневаги. Вона виникає як реакція на те, що можна назвати батьківським «особистим розчаруванням». Вона не така відверта, як ненависть до Сюзан, але біль від неї може бути не менш спустошливим.
Дозвольте мені запропонувати кілька порад, що можуть допомогти. По-перше, я переконаний, що в багатьох випадках можна перемогти власні емоції залізною рішучістю волі. Почуття часто наслідують поведінку. Якщо ви покладете собі однаково любити всіх дітей і так само піклуватися про них, то одного разу виявиться, що впали бар’єри, які відокремлювали цього «особливого» хлопчика чи дівчинку. Я хочу сказати, що людські емоції нетривкі й мінливі. Ви мусите керувати ними своїм розумом. Не допускайте зневаги до малюка, який потребує вас і не зможе без вас жити. На кону лежить надто багато!
По-друге, особливо остерігайтеся гри, яка називається «порівняння». Вона безжалісна! Я переконаний, що більшості батьків ще й як до вподоби порівнювати своїх дітей із чужими. Їм хочеться знати, хто найрозумніший, найвищий, найгарніший, наймужніший, найвправніший і найслухняніший. І поки вони виграють, це весело. Однак, рано чи пізно вони приречені на програш. Найбільші слабкості їхнього сина чи дочки засвітяться на тлі переваг іншої дитини. Це прикрий досвід.
Звісно, нас турбують батьки, чия дитина програє проти усіх інших дітей. Можливо, вона повільна на думку, фізично слабка чи неврівноважена емоційно. Ці вади не дають спокою батькам день у день. Вони щосили намагаються змусити її стати іншою людиною… якою вона ніколи не буде. Різні думки гризуть їм голову. Наприклад, у дитячій церковній програмі головну роль виконує мила розумниця, яка зачаровує паству. Вони думають: «Хіба би сталося якесь лихо, якби хоч раз вибрали мою дочку? Чи це порушило б якийсь неписаний закон всесвіту, якби зіркову роль віддали найбільш непримітній дитині?» Вони думають це але не кажуть нічого. Ніхто ж не зрозуміє.
Чи гралися і ви колись у порівняння? Чи не казали ви собі подумки: «Якби тільки Лорі була більше подібна до Ейпріл, такої ніжної і жіночної. Лорі ж така зухвала, чи не так? Буває, коли я просто хочу, щоб вона стала… іншою».
Батьки, не робіть цього. Я вже живу досить довго, щоб знати: обставини можуть бути зовсім іншими, ніж видаються. За якийсь час Ейпріл може виявитися проблемною дитиною. А Лорі – справжнім діямантом. У будь-якому разі гідність цих дітей не залежить від рис, які відрізняють їх. Ніхто з нас не досконалий, і в цьому світі знайдеться місце для кожної людини, якій Бог вдихнув безсмертну душу. Я раджу вам прийняти дитину, послану вам, і «пливти за течією». У такому разі ви обоє матимете набагато більше втіхи!
Я знаю, цю пораду виконати нелегко. Наприклад, батьки соромливих дітей часто запитують мене, як витягти їх із власної шкаралупи і змусити балакати з незнайомцями. Удома син говорить глибокі речі і ділиться своїми спостереженнями про всесвіт. Але на людях язик прилипає йому до щоки. Шия нахиляється униз, і він поводиться, наче глухий.
– Білі, – говорить його роздратований батько, – ти не привітаєшся з пастором Вілсоном? Білі? Білі! Чи ти проковтнув язика?
Ні, Білі не проковтнув язика. Він просто прилип йому до піднебіння, як це не прикро його батькові.
Чому Білі такий інтроверт? Його скривдили чи зневажили в минулому? Можливо. Але, найімовірніше, він просто народився таким, і жодне батьківське спонукування не зробить його балакучим, грайливим чи упевненим. Це залежить від його темпераменту. Тому я ще раз рекомендую, щоб його батьки пливли за течією – прийняли те, яким Бог сотворив його.
Батькові й матері, яким неймовірно важко прийняти дитину, якою вона є, буде дуже корисно вилити свої почуття чоловікові, дружині або близькому другові. А тоді вирішіть любити цього нелюбого хлопчика чи дівчинку хай там що. Це вам до снаги! У вашого особливого малюка є риси, яких ви не зауважували раніше. Знайдіть їх. Плекайте їх. І дайте Богові час зробити щось прекрасне в його маленькому житті!