Вульгарні слова, прокльони
Проти другої заповіді грішимо тоді, коли не виявляємо шани до Божого імени, до імен святих та наших близьких, які походять від імен святих.
Часто зустрічаємо людей, здебільшого чоловіків, котрі під час привітання використовують негативні окреслення. Наприклад, замість того, щоб з посмішкою привітатися «Привіт, Іване», звертаються «Ти, чорте» або ще гірше. Зло прокльонів – у їх вульгарності й злості, з якою їх говорять.
Деякі не надто вульгарні звороти можуть бути прийнятними, якщо їх вживають для того, щоб ліквідувати напруження. Наприклад, хтось спіткнувся і впав або вдарився головою, і зі злости на свою неуважність він говорить «Зараза!» і це його заспокоює. Але було б ліпше вжити інше слово, яке нічого не означає, наприклад, «Каррамбра». Правдоподібно, слова, у котрих є багато «р», ліпше допомагають усунути напруження та злість.
Блюзнірства
Блюзнірства вважають більшим злом, ніж вульгарні слова. Блюзнірства належать до тяжчих гріхів. Це поєднання прокльонів та вульгарних слів з іменем Бога і святих. Блюзнірством та святотатством можуть бути не лише слова, а й вчинки чи зображення.
Блюзнірствували воїни, архисвященики і всі, хто насміхався з Ісуса на хресті. Зображення Христа з головою віслюка на мурах Давнього Рима теж можна назвати блюзнірством. Вчинок французьких революціонерів, котрі 10 листопада 1793 року на вівтарі катедрального собору Нотр-Дам у Парижі посадили танцівницю і поклонялися їй як богові розуму, теж був блюзнірством і святотатством. Та панянка досить пасивно брала участь у видовищі, як написано у хроніках, через якийсь час померла, висповідавшись перед смертю.
Не меншим блюзнірством була картина, експонована на виставці у Нью-Йорку 2000 року, на якій художник зобразив Ісуса Христа серед роздягнених жінок. Мер Нью-Йорка намагався заборонити виставляти картину, але йому це не вдалося. Суд вирішив, що митці мають повну свободу для вираження власних ідей.
Як оцінити вчинки тих людей?
Вони подібні до славнозвісного стародавнього царя, котрий, розізлившись на Бога, стріляв з лука в небо, або до когось, хто плює в небо. До неба не досягне, але може поранити або забруднити себе.
З життя св. Івана Боско
Священик Іван Боско подорожував диліжансом з Івреї до Турину. Помітив, що візник раз за разом б’є коней батогом і щоразу проклинає. Підсів до нього і чемно запитав:
– Ви б не могли стриматися від цих огидних слів?
– Добре, а яку нагороду я за це отримаю?
– Двадцять сольде наприкінці подорожі, але за кожен прокльон заберу чотири сольде.
Візник погодився, але не минуло й кілька хвилин, як разом із ляскотом батога було чути прокльон.
– Друже, залишилося тільки шістнадцять сольде!
– Але я дурний! – почав бідкатися візник.
Десь хвилин через п’ятнадцять знову чути прокльон.
– Залишилося тільки дванадцять сольде! – нагадав святий.
– Але ж то погана звичка, – намагався виправдовуватися візник.
Коли прибули до Турину, візник міг отримати тільки чотири сольде. Святий помітив його жаль і звернув йому увагу на те, що треба шкодувати не кілька сольде, а того, що образив Бога. Однак віддав усі двадцять сольде. Три тижні опісля візник прийшов сповідатися до о. Боско і пообіцяв, що боротиметься зі своїм лихослів’ям.
Зауваження св. Домініка Савіо
Це було в Турині. Домінік Савіо, один з учнів св. Івана Боско, йшов до школи. Повз нього проїхав віз, запряжений кіньми (автомобілів тоді ще не було). Візник був дуже розлючений на когось або щось і голосно лихословив, не звертаючи уваги на те, що поряд були малі діти. Домінік, почувши ті прокльони, підійшов до чоловіка, приязно посміхнувся і запитав:
– Перепрошую, чи не могли б ви мені підказати дорогу до будинку о. Боско?
Домінік добре знав дорогу, але з допомогою розмови хотів зупинити потік огидних слів. Побачивши добре вихованого хлопця, візник відповів:
– Мені дуже прикро, але я не можу тобі допомогти.
– А можна вас попросити про ще одну послугу?
– Звичайно, хлопче. Говори, про що йдеться.
Домінік підійшов до чоловіка і пошепки сказав:
– Мені було б дуже приємно, якби ви не говорили цих брудних слів, коли злитеся.
Вражений візник онімів. Він не чекав такого зауваження, та ще й від малого хлопця. Після паузи пробелькотів:
– Слушно кажеш! То погана звичка.
У наш час рідко зустрічаємо візників. Але, очевидно, маємо знайомих чи приятелів, котрі часом лихословлять. Було б добре, якби в їхньому середовищі був хтось подібний до Домініка Савіо. Цей малий святий (він помер у 14 років) дав нам приклад, як можна звертати увагу без криків, а спокійно і навіть з почуттям гумору. Лише таке звертання уваги приведе до очікуваних наслідків.
Коли ліпше мовчати
Однак звертання уваги не завжди сприймається так добре, як у випадку із візниками. Вони лихословили не стільки зі злої волі, скільки зі звички, котру набули в поганому товаристві. Сьогодні більшість з тих, хто проклинає, на зауваження відреагували би ще бруднішою лайкою. Як поводитися в таких випадках?
Можливо, ліпше змовчати. Тоді той, хто лихословить, побачить, що на нього ніхто не звертає уваги, і врешті замовкне. Здебільшого мовчать малі діти.
Цей випадок трапився з одним священиком. В автобусі він помітив юнака, що голосно лаявся. Пасажири мовчали, не бажаючи розпочати суперечку. Але один з них запитав священика:
– Отче, чому ви змовчали?
– Знаєте, я – капелан у лікарні для психічно хворих. Я звик до подібних слів і знаю, що звертання уваги на таких людей не впливає.
Одного дня мама з п’ятирічною донечкою проходили повз групу хлопців, котрі лихословили.
– Мамо, чому вони так негарно говорять? – запитала дівчинка.
– Тому що невиховані, – відповіла мама. – Не звертай на них уваги. Зараз будемо йти біля церкви і зайдемо помолитися за них.
Церква завжди боролася з лихослів’ям, а особливо із блюзнірствами.
Бернард Гьорінг про блюзнірства
*Блюзнірство – це радше вияв культурної та психічної недорозвинености, ніж бунту супроти Бога. У середовищі справді культурних людей блюзнірство трапляється рідко.
*Оскільки блюзнірства і лихослів’я зі звички здебільшого вимовляють бездумно, то їх можна зачислити до легких гріхів.
*Однак якщо хтось свідомо й добровільно вживає блюзнірства, не має наміру боротися з цією звичкою, то такий гріх вважають тяжким.