Присяга слуги Авраама
Присяга – це взивання Бога у свідки на підтвердження того, що ми говоримо правду. Віримо, що той, хто присягає, говоритиме правду зі страху перед Богом і карою за кривоприсягання. У законі Мойсея написано: «І не будете присягати Моїм Іменем на неправду, бо зневажиш Ім’я Бога свого. Я – Господь!» (Лев. 19:12).
У Старому Завіті часто застосовували присягу. У П’ятикнижжі вона згадується близько двохсот разів. Наведемо один з найвідоміших прикладів:
«А Авраам був старий, у літа ввійшов. І Господь Авраама поблагословив був усім. І сказав Авраам до свого раба, найстаршого дому свого, що рядив над усім, що він мав: Поклади свою руку під стегно моє, і я заприсягну тебе Господом, Богом неба й Богом землі, що ти не візьмеш жінки для сина мого з-посеред дочок ханаанеянина, серед якого я пробуваю. Бо ти підеш до краю мого, і до місця мого народження, і візьмеш жінку для сина мого, для Ісака… І раб поклав свою руку під стегно Авраама, пана свого, і йому присягнув на цю справу» (Бут. 24:1-4,9).
Слуга виконав цей наказ і привів Ревеку, котра народила Ісаакові Якова.
І в цьому випадку, і в багатьох інших присяга має значення, зближене до обіту і прирікання, котре складаємо, виразно або приховано покликаючись на Бога. Одружуючись, наречені говорять: «Прирікаю тобі любов, вірність і чесність подружню», а не «присягаю тобі». Однак ці слова вважають присягою.
Нерозумний обіт Їфтаха
Їфтах був суддею, котрий впродовж шести років керував ізраїльтянами. Він склав такий обіт: якщо переможе аммонітів, то принесе на всепалення Господеві те, що перше побачить після повернення додому. Переміг ворога, але далі події розгорталися трагічно.
«І прийшов Їфтах до Міцпи до свого дому, аж ось виходить навпроти нього дочка його з бубнами та з танцями! А вона була в нього тільки одна, не було в нього, окрім неї, ані сина, ані дочки. І сталося, як він побачив її, то роздер одежу свою та й сказав: Ах, дочко моя! Ти справді повалила мене, і ти стала однією з тих, що нещасливлять мене. Бо я дав Господеві обіта, і не можу відмовитися від нього. А вона відказала йому: Батьку мій, ти дав обітницю Господеві, зроби мені, як вийшло з твоїх уст, коли Господь зробив тобі пімсту на твоїх ворогів, на Аммонових синів. І сказала вона до свого батька: Нехай буде мені зроблена оця річ: відпусти мене на два місяці, і нехай я піду й зійду на гору, і нехай оплачу дівування своє я та приятельки мої. А він сказав: Іди! І послав її на два місяці. І пішла вона та її приятельки, і оплакувала дівування своє. І сталося в кінці двох місяців, і вернулася вона до батька свого, а він учинив над нею свою обітницю, яку обіцяв був, і вона не пізнала мужа. І сталося це звичаєм в Ізраїлі: рік-річно ходять Ізраїлеві дочки плакати за дочкою ґілеадянина Їфтаха, чотири дні в році.» (Суд. 11:34-40).
Як відомо, принесення в жертву полягало в забитті й спаленні. Людські жертви в Старому Завіті були заборонені, тож Їфтах мав би розуміти, що заборона Закону важливіша від його приватного обіту. Ізраїльтяни неодноразово засуджували його за це. У Талмуді написано: «Їфтах був простак, як пень сикомори, і тому власну доньку довів до загибелі… І розгнівався на нього Святий Ізраїля і прорік: „А якби з його обійстя вийшов пес, свиня чи верблюд, то теж приніс би їх у жертву?”».
Очевидно, не приніс би, бо цих тварин вважали нечистими. Далі Талмуд звинувачує Їфтаха в тому, що не пішов до первосвященика Пінхаса і не попросив про звільнення від обіту. А Пінхаса звинувачує в тому, що не приборкав власної гордості й не пішов першим до Їфтаха, щоб звільнити його від обіту. Його обіт був подібний до присяги.
Присяга у римлян
Стародавні римляни вважали присягу чимось святим. Коли вони програли під Каннами 216 року до Різдва Христового війну з Картаґеном, воєначальник картаґенського війська Ганібал вислав до Вічного Міста десять римських полонених, сподіваючись отримати натомість десять полонених із власного війська. За кожного додаткового полоненого Ганнібал вимагав викуп. Перш ніж відіслати полонених, він примусив їх присягтися, що вони повернуться, якщо Рим не погодиться на заміну.
Римський Сенат не прийняв пропозицію Ганібала. Рідні вмовляли полонених не вертатися до табору картаґенців. Однак восьмеро з них все ж повернулися, бо стверджували, що порушення присяги принижує гідність римлянина. Двоє полонених залишилися. Помітивши, що всі їх зневажають, вони закінчили життя самогубством.
Християнські часи
Декілька століть до Різдва Христового помітне негативне ставлення до присяги: «Уст не призвичаюй твоїх до клятви, не звикай бо клястись ім’ям Святого» (Сир. 23:9).
Причиною цього було часте, невиважене складання присяг та обітів, а також випадки кривоприсягання. У часах Ісуса Христа непродумана клятва Ірода спричинила смерть св. Івана Христителя.
У Нагорній проповіді Ісус Христос, з огляду на зловживання, наказував взагалі не клястися. Саме тому в Новому Завіті знаходимо набагато менше випадків клятви, ніж у Старому Завіті. Однак, беручи до уваги навчання св. Павла (пор. 2 Кор. 1:23; Гал. 1:20), християни з важливих причин складають присяги.
Церква радить вірним бути обережними під час складання присяг та обітів задля того, щоб отримати від Бога якусь благодать. Наприклад, «Якщо складу іспити або отримаю роботу, то п’ять років поспіль щодня молитимусь». Можуть трапитися дні, або й місяці, коли здоров’я чи завантаженість працею не дадуть змоги виконати клятву. Тому, перш ніж складати присягу чи обіт, варто порадитися із сповідником, особливо якщо йдеться про важливу справу.
Відмова від клятви
В історії Церкви були випадки, коли християни відмовлялися складати клятву. У перших віках християнства тисячі християн були покарані або загинули тому, що відмовилися складати присягу перед поганськими богами.
У середньовіччі під час хресного походу король Франції Людовік IX (пом. 1270) потрапив у полон до мусульман. Вони запропонували йому звільнення, якщо підпише мирний договір, у якому були вислови, що ображали християнство. Король рішуче відмовився підписувати договір і складати присягу, що буде дотримуватися його постанов. Королеві погрожували смертю, але він не злякався. Врешті він заплатив викуп і був звільнений. Церква проголосила його святим у 1297 році.
А ця подія трапилася в Австрії за часів Другої світової війни. Молодий австрійський селянин відмовився складати присягу на служіння гітлерівській армії. Пояснив це так:
– Боротьба за ідеї Гітлера не узгоджується із моїм сумлінням. Я не можу скласти присягу, яка буде зобов’язувати мене до служіння урядові, що веде несправедливу війну.
За це він був засуджений на смерть і страчений, залишивши троє малих дітей.