У цій пустелі, де не росте трава і нема квітів, взагалі немає жодних рослин. Є лише скелі й пісок. Ця пустеля дуже сувора. Навіть після зливи тут нічого не росте. А втім, у цьому місці, де ящірки, скорпіони, вужі й демони хочуть мене схопити, я все ж залишаюся вільним. Тут я відчуваю, що Бог мене любить. Чому? Тому що я не лише поставив Бога на перше місце, але й віддав Йому все, що мав. Що я отримав взамін? Солодкість, любов, святість, захист та забезпеченість. Господь подарував мені всілякі внутрішні благословення в місці зовнішніх труднощів, порожнечі й наготи. Я не хочу повертатися до мого попереднього життя. Із моїм коптським християнством я почуваюся достатньо сильним у цьому житті. Коли звертаюся до молоді, то повторюю, що їхня боротьба важча ніж моя. Коли я живу в пустелі, то моє єдине завдання – молитва. Натомість молоді люди, які живуть у світі, мають набагато більше труднощів та випробувань. Вони мусять бути готовими до різних небезпек, тоді як я зосереджуюся лише на одному – на Небі. Я вважаю, що ізоляція, яку дає життя в пустелі, є для мене захистом та благословенням, свободою і добром.
Найважча внутрішня боротьба
Якщо ми спроможні вести внутрішню боротьбу, тоді можемо контролювати і кожну зовнішню боротьбу. Однак внутрішні змагання ніколи не закінчуються. Я виграв зовнішню боротьбу, коли відрікся від мирського життя. Святий Антоній сказав, що коли ми живемо в самотності, то не наражаємося на зорові чи слухові спокуси. Залишається лише внутрішня боротьба, яку ми ведемо в нашому серці.
Багато ченців, які живуть самотньо, ведуть боротьбу з пам’яттю. До них повертаються спогади з життя, яке вони покинули, перш ніж розпочали монаше служіння. Ці спогади викликають у них прагнення повернутися у світ. Я можу чесно зізнатися, що Бог дав мені різні благодаті, а одна з них полягає в тому, що я люблю життя в пустелі. Я не хотів би нічого змінювати. Відколи я сюди прибув і розпочав пустельне життя, то ніколи не оглядався назад. У минулому я був дуже нещасливим, а мої амбіції нереалізованими. Мені постійно хотілося чогось більше, мені завжди було мало того, що я мав. Я бачив, наскільки велика безодня була між тим, що в мене було, і тим, про що я мріяв. І я не хочу до цього повертатися. Тут у мене є те, чого я прагну. Я люблю Ісуса, Богородицю та св. Антонія і цього мені достатньо. Мені більше нічого не потрібно і я з цим щасливий.
Якщо ти вмієш панувати над своїм серцем, то ти виграєш боротьбу і будеш витривалим. Лише виняткові люди, ті, які живуть найповніше, називаються святими. Лише незвичайні люди знаходять свою радість, коли живуть у цілковитій ізоляції. Вони роблять це задля Христа.
Не кожен може сказати, що коли його нищать, б’ють, залякують, коли він зазнає невдач, то це приносить радість. Однак якщо завдяки нашим падінням ми хоч трохи ідемо вперед, бо повертаємося до Бога, то цього достатньо. Якщо ти падаєш, то падаєш уперед. Ти підводишся обличчям до Бога. Не звинувачуй себе за ці падіння. Ти падатимеш, оскільки такою є наша людська природа. Однак не зважаючи на наші падіння, ми просуваємося уперед. Внутрішня боротьба найважча, але ми повинні її розпочинати. У Святому Письмі читаємо, що зло походить із єства людини. Це не зовнішня війна робить нас злими. Ми можемо впасти через спокуси, які є довкола нас, але вони нас не знищать. Це ми самі можемо себе знищити, якщо відокремлюємося від Бога. Тож я заохочую вас до внутрішньої боротьби. При цьому варто пам’ятати, що навіть якщо ми падаємо, то все одно підводимося і повертаємося до Бога.
Колись я був прихильником абортів
Я знаю, що аборти – це дуже серйозна справа. Коли я жив у світі, то був прихильником абортів. До цього мене схилив французький рух на підтримку легальних абортів. Відома промова французького міністра здоров’я Сімони Вейль від 26 листопада 1974 року представляла проект положення про добровільне переривання вагітности. Міністр переконувала, що дівчата робитимуть аборти незалежно від того, чи це буде легально чи ні. То чому б не легалізувати аборти і вберегти жінок від нелегальних та некваліфікованих лікарів. Адже якщо аборти залишаться нелегальними, якщо за них каратимуть та визначатимуть строгі обмеження, то жінки будуть змушені вдаватися до послуг нелегальних медичних фірм, а це в багатьох випадках може стати причиною навіть смертельних випадків. З огляду на це, задля збереження здоров’я жінок, я погоджувався із поглядом, що аборти мають бути дозволені та легкодоступні. Мій стиль мислення був дуже простий. Якщо дівчина-підліток завагітніє, то це означає, що вона покохала свого хлопця. Вона була наївна, а він заспокоїв свою пристрасть. Щоб врятувати дівчину, зробити її життя знову вільним, потрібен аборт. Відколи я став християнином, то змінив свій стиль мислення. Я збагнув, наскільки Бог любить кожну людину.
Я й надалі співчував тим та розумів тих, хто опинився в складних життєвих ситуаціях. Навіть між чоловіком та жінкою, які кохають одне одного, може трапитися так, що вагітність буде небажаною. Я переконаний, що Бог бачить кожну дитину вже в лоні матері. Я пам’ятаю історію одного безумного ченця, який жив у V ст. і дуже хотів переконатися, як виглядає дитина в материнському лоні. Він вбив жінку і відкрив її лоно. Либонь, він був вражений своїм вчинком, але було вже запізно. До кінця життя цей чоловік жалів і покутував за свій гріх.