«І підійшли дехто із саддукеїв, що твердять, ніби немає воскресіння, і запитали Його, та сказали: Учителю, Мойсей написав нам: Як умре кому брат, який має дружину, а помре бездітний, то нехай його брат візьме дружину, і відновить насіння для брата свого. Було ж сім братів. І перший, узявши дружину, бездітний умер. І другий узяв був ту дружину, та й той вмер бездітний. І третій узяв був її, так само й усі семеро, і вони дітей не позоставили, та й повмирали. А по всіх умерла й жінка. А в воскресінні котрому із них вона дружиною буде? Бо семеро мали за дружину її. Ісус же промовив у відповідь їм: Женяться й заміж виходять сини цього віку. А ті, що будуть достойні того віку й воскресіння з мертвих, не будуть ні женитись, ні заміж виходити, ні вмерти вже не можуть, бо рівні вони Анголам, і вони сини Божі, синами воскресіння бувши. А що мертві встають, то й Мойсей показав при кущі, коли він назвав Господа Богом Авраамовим, і Богом Ісаковим, і Богом Якововим. Бог же не є Богом мертвих, а живих, бо всі в Нього живуть. Дехто ж із книжників відповіли та сказали: Учителю, Ти добре сказав! І вже не насмілювалися питати Його ні про що.»
У багатьох храмах є ряд зображень, які вибудовуються в одну історію. Іноді це картини на вікнах, вітражі. Іноді це розписи на стінах або на стелі. Іноді зображення утворюють фриз, прикрашену кайму уздовж стіни або над вівтарем. Несхожі один на одного картинки, якщо розглядати їх одну за одною, перетворюються на струнку і цілісну розповідь.
Суперечки в Лк. 20 нагадують подібні картинки, і описану в уривку суперечку можна зрозуміти, лише розглянувши всю сюжетну канву (яку Лука, схоже, запозичив у Марка, дещо змінивши відповідно до свого задуму).
Першим було питання про владу, викликане вражаючим входом Ісуса в Єрусалим і Його діями в Храмі. Ісус у відповіді повертається до особи Івана Христителя і запитує – чи був він пророком від Бога чи ні. Потім Він розповідає притчу про виноградарів, в якій підкреслює, що сам Він прийшов в Єрусалим як син хазяїна винограднику, як останній і найбільший у ряді пророків. І в результаті Його відкидають і збираються убити. Далі звучить питання і відповідь з приводу сплати податку кесареві, так Лука дає нам зрозуміти, що Ісус буде відданий римлянам і страчений. І от тепер перед нами питання про воскресіння, після відповіді на яке сам Ісус запитує, яким чином син Давида може бути одночасно Господом Давида. Кожен з цих моментів важливий сам по собі; але помістіть їх на єдиний фриз або зробіть послідовний ряд вітражів – і що все це означатиме?
Це буде представлена в мініатюрі історія Ісуса. Ці фрагменти резюмують Євангеліє. Ісус уперше з’являється на тлі пророчого Іванового руху; Він помазаний як Месія. Він приходить до Ізраїлю, у поселення галілейські і зрештою в Єрусалим, із звісткою від хазяїна винограднику, що містить одночасно попередження і прохання. Вони відкидають Його, тим самим накликають на себе засудження. Його передадуть у руки людей кесаря, і Він буде страчений; і в третій день Він воскресне. В результаті Його послідовники дізнаються, що Він не лише син Давидів, Месія (у що вони вже увірували); Він також і Давидів Господь. Така послідовність навряд чи випадкова.
Але як усе це відноситься до наведеного уривка, до дискусії про воскресіння? Цікавий той факт, що цей фрагмент (і паралельні фрагменти в Матвія і Марка) – єдина дискусія по цій життєво важливій темі, що відбита в Євангеліях. Ісус воскрешає людей з мертвих, як ми вже бачили, але, якими б вражаючими не були ці чудеса, вони ще не «воскресіння» у повному розумінні слова. Ми, звичайно, знаємо, що думав Лука про воскресіння самого Ісуса; про цю подію в нас є цілий ряд чудових оповідань наприкінці цього Євангелія, і ці оповідання повинні пояснювати нам погляди самого Луки. Вони цілком відповідають поглядам юдеїв першого століття про «воскресіння».
Коли юдеї роздумували про «воскресіння», вони уявляли собі особливий ілюстративний ряд: історію Ізраїлю від Авраама (а то і від Адама) до свого часу і від свого часу до того прийдешнього моменту, коли Бог воскресить з мертвих увесь Ізраїль, а можливо, і все людство, і створить для них новий світ. Вони чекали не того, що ми називаємо «життям після смерті», не переходу в якийсь безтілесний стан. Вони сподівалися небувалої за розмахом події в майбутньому, в результаті якої мертві оживуть, і усе у світі виправиться.
Якраз цю думку і заперечували саддукеї. Можливо, вони заперечували її тому, що вважали її новою єрессю; вона легше доводилася за допомогою таких порівняно недавніх книг, як Книга Даниїла (12:1-3), ніж за допомогою древніших книг, особливо таких, як П’ятикнижжя Мойсеєве. Чи, можливо, вони заперечували цю думку, бо відчували її революційність (народ, який вірить, що Бог здатен на подібні речі, не побоїться здійснити радикальні політичні дії), а саддукеї були аристократами, що тривожилися за власну владу. А можливо, у них були обидві ці основи. Тому вони розповідали історії, покликані показати, наскільки безглузда сама думка про воскресіння; в юдейських текстах того часу є і інші історії, подібні до цієї. І от саддукеї запитують, як мертві можуть воскреснути, якщо буде не можна зрозуміти, хто чий чоловік?
У відповідь Ісус вказує на два основні моменти. По-перше, життя воскреслих людей відрізняється від нинішнього життя. Смерті вже не буде, і тому сексуальні стосунки і, передусім, потреба в продовженні роду, будуть вже ні до чого. Воскреслі будуть «як ангели»: не в тому сенсі, що вони стануть ангелами (як іноді вважається в народних віруваннях), а в тому сенсі, що вони набудуть безсмертя. Ісус не має тут на увазі, що воскреслі люди будуть безтілесними істотами, а лише хоче сказати, що тіла воскреслих суттєво відрізнятимуться від наших нинішніх тел. Ті, кого Бог визнає гідним «майбутнього віку», протилежного до «цього віку» (вірші 34-35), матимуть тіла, згідні з тим новим світом, в якому смерті більше не буде.
По-друге, Ісус припускає, що Книга Виходу, що знаходиться в ряді книг, авторитетність яких саддукеї визнавали, учить про воскресіння, коли описує Бога як «Бога Авраама, Ісака і Якова». Ці патріархи живі для Бога, хоча не в тому сенсі, що вони вже «воскресили з мертвих». Це міг зрозуміти будь-який юдей першого століття. Мова ж йде про те, що вони живуть у Божій присутності, чекаючи остаточного воскресіння. Саддукеї це заперечували, а фарисеї в це вірили (див. Дії 23:6-9). Тут Ісус займає бік фарисеїв.
Воскресіння Ісуса, звичайно, стало величезною підтримкою для віри Його послідовників як у самого Ісуса, так і у своє власне майбутнє життя. Але про суперечку з саддукеями учні розповіли не просто тому, що ця суперечка показує вчення Ісуса з цього приводу, але і тому, що Пасха виявила неправоту аристократів, захисників Храму. Бог міг скасувати смертний вирок – і зробив це. Бог міг – і Він це зробив – рішуче позбавити влади саддукеїв і виправдати Свій істинний народ.