«І сказав Він до них: Як то кажуть, що Христос син Давидів? Таж Давид сам говорить у книзі Псалмів: Промовив Господь Господеві моєму: сядь праворуч Мене, поки не покладу Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм! Отже, Давид Його Господом зве, як же Він йому син?
І, як увесь народ слухав, Він промовив до учнів Своїх: Стережіться книжників, що хочуть у довгих одежах ходити, і люблять привіти на ринках, і перші лавки в синагогах, і перші місця на бенкетах, що вдовині хати поїдають, і моляться довго напоказ, вони тяжче осудження приймуть!
І поглянув Він угору, і побачив заможних, що кидали дари свої до скарбниці. Побачив і вбогу вдовицю одну, що дві лепті туди вона вкинула. І сказав Він: Поправді кажу вам, що ця вбога вдовиця вкинула більше за всіх! Бо всі клали від лишка свого в дар Богові, а вона поклала з убозтва свого ввесь прожиток, що мала…»
«Як вам засунути цю надувну кулю в цю коробку?» – запитав я маленьких дітей на вечірці. Куля була велика, а коробка маленька. Вони стали з силою її вдавлювати, але нічого не виходило. Вона раз у раз вислизав у них з-під пальців. Один хлопчик запропонував проткнути її шпилькою, але інші вирішили, що так буде нечесно.
Тоді одна з дівчаток з маленькими і спритними пальцями узяла кулю і розв’язала вузлик, який утримував у кулі повітря. Дуже обережно вона випустила половину повітря і швидко знову зав’язала вузол. Потім з торжествуючою посмішкою засунула кульку в коробку, яка тепер була їй саме за розміром.
Я не мав нічого такого на увазі, але був вимушений визнати, що вона вчинила розумно. Тим часом інша дівчинка знайшла свою відповідь. Коробка була зроблена з картону, в деяких місцях складеного удвічі. Дівчинка розклеїла дві сторони і розкрила ящик повністю. Тепер куля з первинною кількістю повітря нормально помістилася в коробку.
Деякі люди, стикаючись з такими питаннями, як поставлене Ісусом питання про Господа Давидового і Сина Давидового, як би намагаються випустити трохи повітря з кулі. Вони думають, що Богу, для того щоб стати людиною, треба або зовсім перестати бути Богом (те ж, що увіткнути шпильку в надуту кулю), або якось сильно стиснути власну божественність. Увесь Новий Заповіт (і Лука не виключення) говорить проти такого рішення. Перші християни вірили, що Бог цілком є присутнім в Ісусі, а не наполовину чи частково. Те, що зробив Ісус, і, особливо, Його смерть, було особистою дією Бога, а не дією Його представника-напівбога.
Правильна відповідь тут така, що сенс поняття «Месія» ширший, ніж уявляли собі юдеї за часів Ісуса. Вони думали просто про людину-царя, подібного до інших царів, який став би за них битися, відродив би Храм і правив би справедливо. У пророків і в псалмах є натяки на те, що коли явиться істинний Цар, Він буде втіленням самого Бога, але, мабуть, ці натяки не були сприйняті. А як люди могли тут розібратися? Коробка здається занадто маленькою, і куля в неї не вміщується.
Звичайно, цей приклад не найкращий. Ніхто, будучи при повному розумі, не стане виводити серйозного богослов’я з гри дітей на вечірці. Але питання, задане Ісусом, одне з дуже небагатьох питань, заданих Їм, – на противагу безлічі питань, що задавалися Йому, – відноситься до самої суті того, що відбувалося в Єрусалимі і до Його власної місії.
У Євангелії Луки багато попереджень про те, що станеться, якщо Ізраїль не послухає Ісусове сповіщення Царства. Тепер Ісус цитує Псалом 109 (110), де говориться про Месію як про Того, Хто скрушить Своїх ворогів і запанує. Месія вознесеться, і суд спіткає тих, хто обрав шлях насильства і неправди. І цей Месія буде тим, у кому сам Давид, передбачуваний автор псалму, бачить не просто сина (тобто когось нижчого, ніж він сам), але і «свого Господа». Коробка під назвою «месіанство» більше того, хто дивиться на неї. Вона сконструйована так, щоб у ній помістився Той, Хто розділяє Свій трон із самим Богом.
Дивлячись з цієї перспективи, ми не повинні дивуватися, що звичайні людські мірки невірні і недоречні. Книжники вимірюють свою цінність довжиною свого одягу, улесливими публічними вітаннями і почесними місцями на богослужінні чи на трапезі. У них своя шкала, але лише в Бога шкала істинна. Вони в приватному порядку використовують своє знання Закону, щоб обкрадати вдів, за яких нікому заступатися. Їх релігія – удаваність, і Бог це бачить.
На противагу ним бідна вдова, яка поклала все що мала в скарбницю Божу, дала більше, ніж багаті люди, які не знають ні в чому нестатку. Знову згадаємо кульку: досить випустити зовсім небагато повітря з маленької кулі, як вона стане зовсім плоскою. Випустіть ту ж кількість повітря з великої кулі, і ви навряд чи помітите, що вона змінилася.
Може здатися дивним з’єднання двох цих різних історій – про богословське питання Ісуса і про бідну вдову. Але до них обох застосуємо один і той же принцип, і якраз тому ми повинні наполягати на їх єдності. Оскільки Бог вимірює реальність інакше, ніж ми, оскільки в Його задуми завжди входило, щоб Давидів Господь став Сином Давидовим, Бог бажає ще і того, щоб питанням про людську поведінку і чесність, вимірюваним великою і малою шкалами, приділялася та ж увага, що ми приділяємо питанням про визначення і захист віри.