У наші часи можна почути багато повчань про правду та справедливість, немов би люди в усіх своїх справах керувалися тільки цими чеснотами. Коли б між людьми дійсно панували правда та справедливість, то світ замінися б на справжній рай. Не було б тут ні сварок, ні ворожнечі, ні в’язниць, ні братовбивчих воєн. Серед родин та народів панувала б згода, любов, пошана чужої власності та нічим не затьмарений спокій.
Це, про що розповім, відбувалося в Константинополі, престольному місті грецької держави, за часів володарювання Юстина II. Часто імператор скаржився, що за його спиною діються численні беззаконня, скаржився на державних урядовців, що вони своєю байдужістю немовби схвалювали будь-який злочин, що ставався в місті. Якщо б вони належно виконували свої обов’язки, то, мабуть, не було б стільки скарг, утисків удів та сиріт, не було б знущання багатих над бідними та слабосилими.
«Це діється під часі мого владарювання, я буду змушений відповідати перед Богом за всі людські кривди через те, що люди, яким я довірив управління державою з байдужістю виконують свої обов’язки та при цьому в державі зневажається закон Божий», – такі слова імператор говорив у присутності своїх головних радників.
Це був неабиякий докір. Тоді один із радників встав та узяв слово: «Милостивий царю! Прошу дати мені необмежену владу в місті на один рік та дозвольте безоглядно карати кожного: чи то бідного працівника, чи найвищого достойника, якщо ті не виконуватимуть Божих та державних законів, а я обіцяю, що невдовзі лад та порядок у місті запанують».
Імператор погодився на все та дав цьому чоловікові необмежену владу в місті.
Незабаром підійшла до цього радника убога вдова зі скаргою на багатого чоловіка, який був наближений до царя, він самовільно присвоїв собі половину її вбогого майна та добровільно не хотів його повернути.
Радник передав удові лист, в якому велів ганебному злодієві повернути безправно присвоєне добро. Вдова вручила кривдникові цей лист, однак він знехтував наказом та ще й на додачу викинув його за двері. Коли імператорський радник дізнався про це, то звелів кривдникові з’явитися в імператорський палац. Цей грабіжник був приятелем імператора, тому був певний, що нічого злого з ним не трапиться.
А все сталося по-іншому. Замість схаменутись і виправити зло, яке вчинив бідній вдові, він вилаяв посланця та вигнав зі своєї палати.
Управитель міста знав, що цей достойник часто буває в царському дворі та бере участь у царський прийомах. Тож терпеливо чекав, коли цей пан буде гостювати в царському палаці. Одного дня йому повідомили, що цей негідник запрошений на обід до царя. У товаристві численної сторожі поспішив управитель до імператорського палацу. У сінях він поставив сторожу, а сам зайшов до кімнати, де цар разом із вельможами сидів за столом, заставленому різними наїдками та напоями. Управитель міста поклонився імператорові та ввічливо сказав:
«Ваша величносте, коли ви передавали мені управління цим містом, то веліли безпощадно чинити з тими, які оскверняють Божі та державні закони».
А цар йому на це: «Такий був мій наказ і на цьому я й сьогодні твердо наполягаю. Якщо б і мене оскаржили за якусь негідну справу, то і я став би перед судом, щоб все справедливо розсудилося».
Тоді управитель міста відчинив двері. Увійшла сторожа та арештувала негідника, який сидів за святковим столом. Гості мовчки здивовано глянули один на одного. Засоромленого негідника сторожа вивела з вітальні.
У суді зібралися всі радники, свідки та вбога вдова. Заслухали винуватця. При цій нагоді вийшло на яв багато інших справ. І ось яке покарання отримав цей негідник: його поклали на лаві та побили киями, потім обстригли йому волосся та посадили на осла задом наперед і водили по найлюдніших вулицях престольного міста. Попереду йшов судовий помічник і всім голосив про провини цього негідника, називав його ім’я та казав про кару, на яку він собі заслужив.
Такий строгий присуд, виданий вельможі, що користувався імператорською ласкою, позитивно вплинув на все населення міста. Всі лиходії та беззаконники схаменулись, бо наочно побачили, що тут нема жартів і що винуватців не мине кара. Через рік у місті запанував порядок, шана до людського життя та майна, припинилися розбій, лихварство, обман та крадіжки.