Релігійність супроти Божественної любови
Любити означає прагнути благополуччя иншого. Позаяк людина сотворена на образ Божий, а природі Божій притаманна любов, щось у серці кожної людини відповість «так» любові. Любов є правильним вчинком, який чинимо, гадаємо ми. Однак люди віддалені від Бога, а нам притаманно радше любити тих, хто нас любить. “Я прагнутиму благополуччя для тебе, допоки ти прагнутимеш мого” є правилом дня. Ця парадигма любови є основою більшости світових релігій. Тому любов, яку виявляють релігійні люди, традиційно приділяють тим, хто належить до їхньої групи.
Ісус діяв цілком инакше. Промовляючи до однієї з таких релігійних груп, Він мовив: “Ви чули, що сказано: Люби свого ближнього, і ненавидь свого ворога. А Я вам кажу: Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує”. Основою цього благородного виклику був Сам Бог. Ісус сказав, Бог, “що на небі, що наказує сходити сонцю Своєму над злими й над добрими, і дощ посилає на праведних і на неправедних. Коли бо ви любите тих, хто вас любить, то яку нагороду ви маєте? Хіба не те саме й митники роблять? І коли ви вітаєте тільки братів своїх, то що ж особливого робите? Чи й погани не чинять отак?” (Мт. 5:43-47). Ісус чітко розрізняв любов, мотивовану релігією, і божественно мотивовану любов.
Ті, хто встановили стосунки з Богом, ніколи не будуть вдоволені, люблячи тих, хто любить їх.
Тоді постає питання: як нам звільнитися від сили тяжіння земної любови, щоб відчувати свободу божественної любови? Переконаний, що відповідь у тому, щоб принести нашу слабкість тому, хто має силу, тобто Ісусові з Назарету.
Групі релігійних людей, які називали Бога своїм Отцем, Ісус сказав: “Якби Бог був Отець ваш, ви б любили Мене, бо від Бога Я вийшов і прийшов, не від Себе ж Самого прийшов Я, а Мене Він послав. Чому мови Моєї ви не розумієте? Бо не можете чути ви слова Мого. Ваш батько диявол, і пожадливості батька свого ви виконувати хочете. Він був душогуб споконвіку, і в правді не встояв, бо правди нема в нім. Як говорить неправду, то говорить зо свого, бо він неправдомовець і батько неправді. А Мені ви не вірите, бо Я правду кажу. Хто з вас може Мені докорити за гріх? Коли ж правду кажу, чом Мені ви не вірите? Хто від Бога, той слухає Божі слова; через те ви не слухаєте, що ви не від Бога.” (Ів. 8:42-47).
Це неймовірно суворі слова, за винятком того, що правдиві. Однак якщо вони правдиві, то пояснюють, чому релігійні люди часто причетні до вбивства та брехні. Вони лише наслідують приклад їхнього батька-диявола. Вони щирі, однак помилково щирі.
Якщо міркування Ісуса правильні, відповідь на дилему людини: не об’єднувати світові релігії, з’єднуючи їх у велику світову релігію, яка встановить мир. Світові релігії індивідуально чи спільно ніколи не давали нам відчути цей вид божественної любови, про яку говорив Ісус. Жодна релігія, навіть “християнська”, ніколи не породжувала такого виду любови. Така любов приходить через тих, хто справді поєднався з Богом, хто є щирим послідовником Христа. Подібно до Христа вони “мають на увазі користь не власну, а радше инших”; вони випереджають “один одного пошаною” (Див. Флп. 2:4; Рим. 12:10).
Божа вічна любов
Савло з Тарсу спочатку сам був долученим до релігії, доки не поєднався з Богом, він сказав про це так: “Бо навряд чи помре хто за праведника, ще бо за доброго може хто й відважиться вмерти. А Бог доводить Свою любов до нас тим, що Христос умер за нас, коли ми були ще грішниками” (Рим. 5:7-8). Людська любов може спонукати нас вмерти заради добра. До прикладу, відомо випадки, коли батьки вмирали, щоб їхні діти залишилися живими. Брати віддавали органи братам, однак людська любов не зможе піднятися до того рівня, щоб умерти за ворогів. Ця любов походить лише від Бога і доступна нам. Знову Павло сказав: “А надія не засоромить, бо любов Божа вилилася в наші серця Святим Духом, даним нам” (Рим. 5:5).
Святе Письмо чітко про це говорить. Бог любить нас вічною любов’ю. Він любить нас навіть тоді, коли ми відвернулися від Нього і пішли нашою власною дорогою. Адже Він абсолютно праведний і святий, тому не може прийняти нашої гріховности. Прийняття її порушило б Його справедливість. Внаслідок наших гріхів утворюється ущелина між нами і Богом. На людському рівні подружня пара відчуває між собою прірву, коли один з подружжя зраджує. Відчуження неминуче. Справедливість вимагає плати за провини. Навіть наше людське відчуття справедливости вимагає цього. Та оскільки Божа любов і справедливість є однаково глибокими, Його любов спонукала Його послати Ісуса, Який жив досконалим життям і переніс усе покарання за наші провини. Таким чином вимога справедливости була звершена на хресті, де розіп’яли Ісуса Христа.
Божественне прощення дало можливість
За суто людським виміром життя Ісус помер у віці тридцяти трьох років від рук релігійних людей. Однак з точки зору небес Його смерть була вчинком любови, щоб заплатити за гріхи всіх, хто прийме Боже прощення.
Тому Він на хресті перед тим, як померти, мовив: “Звершилось!” (Ів. 19:30). Він не прийшов, щоб прожити довге життя чи лише підтримати славне вчення. Він прийшов, щоб умерти, і Його мета сповнилася. Що ж трапилося в цю хвилину і три дні після того, як життя віруючих назавжди змінилися? Історією чітко закарбовано.
“І ось завіса у храмі роздерлась надвоє від верху аж додолу, і земля потряслася, і зачали розпадатися скелі, і повідкривались гроби, і повставало багато тіл спочилих святих, а з гробів повиходивши, по Його воскресенні, до міста святого ввійшли, і багатьом із’явились. А сотник та ті, що Ісуса з ним стерегли, як землетруса побачили, і те, що там сталося, налякалися дуже й казали: Він був справді Син Божий!” (Мт. 27:51-54)
Що це за завіса, яка роздерлася зверху аж донизу? Це занавіска храму, яка відділяла Святеє Святих від решти храму. Лише первосвященик міг входити до Святая Святих один раз у рік, щоб приносити тварину в жертву за гріхи людей. Усе це символізувало Ісуса, Агнця Божого, про Якого Святе Письмо каже: “заколеного від закладин світу” (Об. 13:8). Коли в контексті того часу Ісус, Який існував предвічно з Богом-Отцем, увійшов у людську історію як людина і став заколеним Агнцем, принесення жертви в храмі стало зайвим. Символ поступився перед реальністю, і все людство тепер може отримати прощення, якщо увірує. Святі чоловіки й жінки, які повірили Божій звістці і довірилися смерті жертовного ягняти, воскресли з мертвих. З воскресінням Ісуса Він узяв їх до Отця перебувати вічно на небесах.
Воскресіння Ісуса з мертвих – найкраще задокументована подія античної історії. Знову і знову ті, хто вивчали докази воскресіння, прийшли до однакового висновку: Ісус воскрес із мертвих на третій день після смерти на хресті. Це надприродний доказ, коли слід було покластися на слова Ісуса. Він справді був Богом у тілі, а слова, які говорив, є правдою. Ті, хто вірує і доходить до того, щоб прийняти Боже прощення, отримує не лише прощення, але й дар Святого Духа – Божий Дух перебуває в них і вони мають любов Божу, щоб розділити її зі своєю генерацією. Це мав на увазі Павло, коли писав послання до Римлян 5:5: “А надія не засоромить, бо любов Божа вилилася в наші серця Святим Духом, даним нам”.
ПРОСТО НЕЙМОВІРНО!
Якщо ви вперше зустрічаєтеся з цими ідеями, знаю, що видаються неймовірними. Однак я також знаю, що ви сотворені на образ Божий, і тому, що Бог любить вас, щось у вашій душі промовляє: “Так, це правда”. Те, що дає цю відповідь, приведе до з’єднання з Богом. Слова, які промовляєте Богові, не є важливими, а поклик серця, який мовить: “Господи, мені складно повірити, що Ти так сильно мене любиш. Однак я відкриваю своє серце до Тебе. Хочу прийняти Твоє прощення. Дякую Тобі, що Христос спокутував за мої прогрішення. Я запрошую Твій Дух у моє життя. Прагну, щоб моє життя стало посередником Твоєї любови. Віддаю себе Тобі назавжди”.
Тисячі людей різних культур усього світу відповіли так Богові і тому пізнали любов і отримали вічне життя. Завдяки життю цих осіб любов Божа промовляла усіма п’ятьма мовами любови в усьому світі серед кожного покоління. Один за одним люди продовжують відповідати на любов Божу і поєднуватися з Богом.