Ви чули, що сказано: Люби свого ближнього, і ненавидь свого ворога. А Я вам кажу: Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує, щоб вам бути синами Отця вашого, що на небі, що наказує сходити сонцю Своєму над злими й над добрими, і дощ посилає на праведних і на неправедних. Коли бо ви любите тих, хто вас любить, то яку нагороду ви маєте? Хіба не те саме й митники роблять? І коли ви вітаєте тільки братів своїх, то що ж особливого робите? Чи й погани не чинять отак? Отож, будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний! (Мт. 5:43-48).
Слова, які наводить Ісус: «Люби свого ближнього…» – взяті з Книги Левіт. Що ж вони означали? Любити ближнього означає стриматися від чинення зла; інший бік цього ж виклику: маєш діяти позитивно для його блага, але (це характерно для завіту Бога із Своїм народом) ближнім є член мого народу; той, хто є неприятелем мого народу, є також моїм неприятелем.
Ніде в Старому Заповіті немає формулювання, яке велить ненавидіти ворога; є заповідь, яка наказує любити ближнього, тобто члена мого народу. Це не було сформульовано прямо: маєш ненавидіти ворогів. Те, що Ісус наводить, говорячи: «Ви чули, що сказано: Люби свого ближнього, і ненавидь свого ворога…» стосується, найімовірніше, не Старого Заповіту, а ментальности однієї з дуже активних у період публічної діяльности Ісуса єврейських сект з Кумрану, у доктринах яких виразно було сформульовано, що необхідно любити всіх синів світла, а ненавидіти дітей темряви. Зрештою, це характерно для ментальности всіх сект: любити своїх, ненавидіти інших, бо ті інші завжди є дітьми темряви.
А Я вам кажу: Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує. Ворогами, правдоподібно, були власне ті, що переслідують. Від самого початку Церкви переслідування було історичним досвідом цієї молодої релігії. На мою думку, якщо спробуємо глибше вникнути в смисл цього заклику, щоб любити неприятелів, переслідувачів, у нас можуть виникнути певні сумніви: чи це, бува, не мазохізм?
Суто з психологічного погляду, любити того, хто мене переслідує, є ненормально. Що це означає? Чи дружина має любити (у християнському сенсі) пияка, котрий завдає їй страждань? Чи це означає згоду на зло? А, можливо, це заклик до глибшого погляду на того, хто чинить зло?
Мабуть, ми не осягнемо логіки Нагірної проповіді, якщо не візьмемо до уваги дуже істотного розмежування: зла і злого. Людина чинить зло, але не варто абсолютно ототожнювати це зло з тим, хто його чинить. Адже в кожному злому вчинку є щось, що спричиняє його, і часто ті, що чинять зло, не знають, що роблять (див.: Лк. 23:34).
Будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний – Він є добрим для добрих і для злих. Чи це означає, що Господь Бог є релятивістом? Ні! Бог любить Своє творіння, любить Своїх дітей – добрих і поганих. Так, як батьки люблять свою дитину, навіть якщо по-людськи вона негідна тієї любови. І в тому першому значенні – значенні творіння – усі ми є дітьми Бога, тому Він наказує сходити сонцю Своєму над злими й над добрими, і дощ посилає на праведних і на неправедних. Адже кожен створений на Його образ і на Його подобу (див.: Бут. 1:27).
А тепер наступне питання: чим ви відрізняєтесь від митників і поган – тих, які у звичайному розумінні слухачів Ісуса там, над Генезаретським озером, були виключеними, негідними? – адже митники також люблять митників, а погани люблять поган. Чим же відрізняєтесь?
Думаю, що це дуже важливе питання. Це питання християнської ідентичности. Що означає бути християнином, що вирізняє християн? І коли ви вітаєте тільки братів своїх, то що ж особливого робите? Цікаво… У цьому є догана, але також і виклик. Маємо чинити щось велике і нічого меншого.
Будьте досконалі. Що вирізняє християнина? Ми кажемо «він віруючий», «практикуючий». Що ж означає слово «практикуючий»? Той, хто молиться, ходить до церкви? Чому не беремо до уваги чинник, який становить наріжну вісь, центр учення Ісуса: І коли ви вітаєте тільки братів своїх, то що ж особливого робите?
Християнство є чимось великим, а практикувати – означає іти за Господом, Який каже: «Будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний». Але як ми можемо бути досконалі, як Отець, Якого не знаємо? І знову та інтерпретаційна засада – надзвичайно значуща і важлива: все маємо сприймати за баченням Лику Божого – Ісуса, Сина Господнього.
Якщо Він любить митників, то це не означає, що схвалює їхню поведінку. Він приймає їх, аби могли навернутися. Він не дозволив каменувати жінку, запідозрену в гріхопадінні, а сказав їй, щоби більше не грішила. Він молився за тих, котрі Його розпинали, бо вони не знали, що роблять. Немає в цьому схвалення зла, а є відкритість до людини. Сягніть глибше… Обміркуймо це, спробуймо віднайти в наших щоденних життєвих ситуаціях, у конфліктах, дорогу, яка дозволить нам наслідувати Господа.
І ще одна заувага. Не плутаймо ненависти як скороминущої емоції з ненавистю як основним підходом у ставленні до іншої людини. Як любов є не скороминущим почуттям симпатії, а фундаментальним підходом, спрямованим на благо іншої людини, так і ненависть не є поривом неприязни, який відчуваємо в певний момент… Складається враження (у розмовах з людьми), що ми часто плутаємо ці речі і сприймаємо короткочасне почуття неприязни як ненависть. Ненависть є холодна, затята і тривала; це духовний підхід, а не емоційний.
Звичайно, ці слова Христа дуже довго викликали дискусії в різних поколіннях християн. Дехто вважає, що здатність любити неприятелів є власне осередям і визначальною рисою християнської ідентичности. В одному із найдавніших текстів, у Другому посланні святого Климентія, сказано чітко, що хто ненавидить ворогів, той самого себе виключає зі спільноти віруючих. Але водночас вчителі Церкви усвідомлювали, який це нечувано важкий і великий виклик. Сам Ісус говорить: «І коли ви вітаєте тільки братів своїх, то що ж особливого робите?» Отже, любов до неприятелів є чимось великим. Вона дає шанс на зростання. Любов до неприятелів є найвищим, граничним рівнем досконалости, до якої маємо доростати. Насправді ми повинні навчатися її все життя.
У цьому є щось дуже глибоке, тому що всі ми отримали дари під час таїнства хрещення, але християнами стаємо і маємо ставати впродовж усього життя. Бути самосвідомим християнином – означає бути святим.
І якраз любов неприятелів – це та вирішальна міра святости, яку нам представляє Ісус.