Стережіться виставляти свою милостиню перед людьми, щоб бачили вас; а як ні, то не матимете нагороди від Отця вашого, що на небі. Отож, коли чиниш ти милостиню, не сурми перед себе, як то роблять оті лицеміри по синагогах та вулицях, щоб хвалили їх люди. Поправді кажу вам: вони мають уже нагороду свою! А як ти чиниш милостиню, хай не знатиме ліва рука твоя, що робить правиця твоя, щоб таємна була твоя милостиня, а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно. А як молитеся, то не будьте, як ті лицеміри, що люблять ставати й молитися по синагогах та на перехрестях, щоб їх бачили люди. Поправді кажу вам: вони мають уже нагороду свою! А ти, коли молишся, увійди до своєї комірчини, зачини свої двері, і помолися Отцеві своєму, що в таїні; а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно. А як молитеся, не проказуйте зайвого, як ті погани, бо думають, ніби вони будуть вислухані за своє велемовство. Отож, не вподобляйтеся їм, бо знає Отець ваш, чого потребуєте, ще раніше за ваше прохання! (Мт. 6:1-8).
Христос говорить про побожні вчинки, тобто про вчинки справедливости. Власне, Святе Письмо не встановлює розмежування між релігійністю і побожністю щодо іншої людини. Ні гебрейська, ні латинська мови не роблять виразного розмежування між ставленням до Бога і людей. У Нагірній проповіді Христос детально пояснює, як треба виконувати побожні вчинки, аби вони були ефективними. Не виконуй їх для того, аби отримати схвалення інших чи поліпшити свою самооцінку. Даючи милостиню, чини це перед Богом, а не перед собою, ані перед іншими людьми. Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі. Ця основна думка Нагірної проповіді закликає нас до відкриття внутрішньої правди; адже релігійні вчинки не полягають у виконанні промовистих жестів на показ, про людське око.
Милостиня, молитва, піст. Окремі фрагменти Нагірної проповіді є вказівками, спрямованими на внутрішнє поглиблення того, що чинимо. Милостиня – це пожертва на користь убогого. У синагогах за часів Ісуса не існувало доброчинних організацій; була це справа ініціятиви окремих людей. Варто підкреслити, що ці особливо щедрі особи займали в синагогах почесні місця. Натомість не було – тут уже Ісус висловлюється в переносному значенні – герольдів, які трубили перед особливо жертовними.
Милостиня, що дається для похвали, була названа однозначно – лицемірством: не будьте, як ті лицеміри. Ісус уживає грецьке слово hypokrites, що означає людину, котра щось вдає, грає (актор), не показує своїх правдивих намірів, тобто лицемірить. У Стародавній Греції воно означало актора, який грає когось іншого, не є тим, кого вдає. У біблійній грецькій мові й у християнській літературі воно набуло значення, яке тепер є загальновживаним: гіпокрит – той, хто вдає кращого, ніж є. Гіпокрит – це той, хто не має внутрішнього обґрунтування для здійснюваних учинків, а, отже, є внутрішньо неправдивим.
Ісус звертає увагу на інтенцію. Для кого даєш? З огляду на кого даєш? З огляду на оточення? На себе самого? На потребуючого? На Бога?
Хай не знатиме ліва рука твоя, що робить правиця твоя. Отож, якщо маєш зробити щось добре, роби це наче підсвідомо, спонтанно. Мотивом милостині повинна бути сама потреба, нічого іншого. Цікавими є древньоцерковні твори, в яких бачимо спроби пояснення цього стосунку між лівою та правою рукою. Я десь читав, що часто ліву руку називали скупою жінкою, мовляв, давай милостиню так, щоб жінка не бачила. Я вважаю, що важливішою є інша інтерпретація, пов’язана з арабською приповідкою, що ліва рука – це твій приятель. Отож, давай так, аби навіть твій приятель цього не зауважив. А я скажу більше: давай так, щоб ти сам цього не зауважив. Не розігруй театру твоєї власної милосердности. Як же часто ми самі перед собою граємо якусь виставу!
Істотним є тільки стосунки між мною і тим, хто потребує. Але як розуміти слова: Отець твій, що бачить таємне? Багато хто з нас, можливо, гадає, що Господь Бог – це той остаточний свідок, який усе бачить. Місцем сховку Бога є інша людина: Що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих, те Мені ви вчинили. Бог бачить таємно не тому, що підглядає, а тому що сховався в потребуючій людині. Потреба цієї людини є потребою самого Бога; Богові даєш це.
Тому, що б ти не робив, роби це тому, що воно є слушним, що чогось від тебе вимагає – можливо, просто, доброти. Євангеліє як Добра новина стосується насамперед серця, яке розуміється як сумління. Бог, що бачить таємне, є Богом, Який промовляє до тебе у твоєму сумлінні. І це власне найвагоміша деталь Нагірної проповіді і того, в який спосіб вона вимагає від нас переміни, навернення.