У пустелі знаходиш Бога початків, а не Бога здобутків чи прикрашень. Щоб було ліпше зрозуміло: ти знаходиш Бога-Творця, а не декоратора.
Упродовж тривалого часу я думав, що молитва – це своєрідна духовна косметика, упорядкування найліпшої частини мого єства.
Я думав, що вийду з неї, припудрений медитацією, наповнений добрими почуттями, вкритий пилом надприродного світла.
Трохи ліпший, трохи спокійніший, слухняніший, чистіший, вразливіший, шляхетніший. Трохи більше християнин. З обличчям, очищеним від вад – отож, симпатичніший для інших.
Тимчасом я зрозумів, що справжня молитва ніколи не має характеру ретуші, полірування, реставрування.
Якщо ти піддаєшся очищувальній дії молитви, то мусиш погодитися на нищівну дію, на жорстоку акцію руйнування.
Якщо дозволиш Богові діяти в молитві, то це закінчиться тим, що ти вийдеш з неї не прикрашеним та привабливішим, а дослівно «не до впізнання».
Я хочу сказати, що з рук Божественного Хірурга не виходить поліпшена копія конкретної особи.
З’являється цілком новий екземпляр, який до цього часу не існував.
Твоє «я» не буде виправлене чи поліпшене. Воно зникає.
Не залишається нічого з того, що було для тебе важливим.
Бог не має у Своїй руці лаку чи позолоти. Він чекає на тебе з долотом та вогнем.
Тобі буде потрібно трохи часу, щоб освоїтися з новим єством. Біда в тому, що така операція повториться вже наступного дня. Завжди треба починати все спочатку.
Я зробив висновок, що надто довго моя молитва була намаганням захищатися перед Богом, щоб змусити Його до естетичних дій та наповнення моєї штучної духовної споруди.
Може, врешті я зрозумів (хоча й частково), що Бог не надається до цих прикрашальних дій. Він не погоджується працювати над «духовними конструкціями». Він працює над людиною і не починає Своєї праці з обличчя. Хіба що обличчя пристосується до того переборення, «пересуществлення», яке відбувається всередині.
* *
Зрозуміло, що і тепер Його удари наповнюють мене страхом. Але принаймні я пов’язую молитву з тими безпристрасними та пронизливими ударами, а не з прогладжуванням чи солодкавим лепетанням.
Я усвідомлюю, що з молитви людина не виходить очищена та напарфумована духовно, зміцнена небесними вітамінами.
Вона мусить вийти іншою.
Коментарем не може бути твердження: «Як він виправився!». Коментар має бути приблизно такий: «А хто це?».
Успіх молитви полягає саме в тому, що людина стає «не до впізнання».
Коли хтось довіряє динамізмові молитви, погоджується на те, що люди його не впізнаватимуть. Але якраз це свідчить про визнання Богом та успіх Його справи.
Якщо ти виходиш з молитви задоволений, освіжений, рожевий, ніби щойно з купелі, то треба припустити, що Бога не було залучено до цієї акції.
Господи, дозволь мені зрозуміти, що деякі плями в моєму житті бридкі. Але коли я прагну «поліпшити» їх, залакувати молитвою, вони стають зовсім огидними.