Літературні жанри та історична вартість Біблії

Біблійна історія і те, що Біблія є колекцією різних книг, вказують на її багатство і різноманітність. Читач, отже, має звернути увагу не лише на історичний контекст якогось уривку, але теж на різні форми, або літературні жанри, на стиль і задум кожного окремого автора. Наприклад, пророцтва Ісаї і Єремії відрізняються з огляду на літературний стиль від кодексів Книги Левита чи розповідей Книги Виходу. Численні мудросні вислови, зібрані в Книзі Приповістей, відрізняються стосовно стилю і богослов’я від літургійної поезії, що міститься в Книзі Псалмів. Так само євангельські притчі відрізняються від послань Павла або від сцен із Одкровення. Одним із завдань цього вступу є допомогти визначити і зрозуміти різні літературні жанри і їхню важливість для правильної інтерпретації біблійного тексту.

Співіснування різних літературних форм у священному тексті робить більш складним визначення історіографічної вартости самої Біблії. Деякі християни, передусім так звані фундаменталісти, бояться, що коли визнати в Біблії поезію, розповіді й інші літературні форми, то це означає виступ супроти правди Біблії й ослаблення її історичного свідчення. Отож вони воліють уважати буквальними розповіді, як, наприклад, розповідь про створення світу, або епізод, в якому йдеться про триденне перебування Йони в животі величезної риби.

Католицька доктрина як і доктрини інших християнських віровизнань – не бачить жодної несумісности між визнанням правди біблійного свідчення і фактом прийняття, що вона висловлювалася в різних формах, характерних для людського спілкування. Свідчення, гідне віри стосовно історичної правди, складається не лише з «об’єктивного» репортажу фактів чи «актуального» опису того, що відбувається. Кожен історіографічний опис містить певний рівень інтерпретації. Крім того, такі опосередковані джерела, як поезія, гімни, розповіді, міти й інші літературні жанри, можуть передавати історичну правду про минулі події і про перспективи, які провадили життям наших предків.

Безсумнівно, як СЗ, так і НЗ містять численні точні історичні звіти подій та описи, які віддзеркалюють події біблійної історії. Але автори біблійних текстів бажали також інтерпретувати значення цієї історії і представити її в їхній перспективі. Вони надали нові інтерпретації стародавнім переданням і пристосували їх до життя нових поколінь. У численних випадках їхньою метою не було творити якийсь історичний архів для майбутніх поколінь, а вхопити в подіях цієї історії присутність Божої ласки і передати це переконання їхнім читачам. Біблія – це свідчення життєздатности народу, який пережив ті події й зумів оцінити їхнє значення в дусі віри.

Кожен біблійний текст має бути досліджений у його формі, щоб знайти різницю між правдивими історичними даними і богословською та історичною інтерпретаціями, наданими їм священним автором.

Передання біблійного тексту і сучасні переклади

Кожен сучасний читач є боржником цілої низки осіб – юдеїв і християн, – які дбайливо передавали наступним поколінням скарби Біблії. Велика частина біблійної історії спочатку передавалася усно, а не на письмі. Розповіді, слова визначних учителів і провідників, гімни і поетичні тексти дбайливо вивчалися напам’ять і передавалися від батьків дітям, від учителів – учням, від провідника молитви – цілій спільноті; у цей спосіб поступово утворилася основна частина біблійних передань.

У стародавніх культурах (а також у деяких сучасних) усне передання фундаментальної літератури не є чимсь випадковим. Для нас, котрі живуть в епоху культури, в якій письмо є одним із основних способів передання інформації, важко зрозуміти, що в усних культурах точні правила, інколи навіть не висловлені, визначають критерії опрацювання, збереження і передання інформації від однієї особи до іншої і від цілого покоління до іншого.

Коли, однак, в Ізраїлі розвинулися способи писання, виготовлення і розповсюдження матеріялів до писання, і коли самі соціяльні обставини за часів монархії зробили можливим існування архівів і формування професійного класу писарів, тоді, напевно, деякі частини Біблії здобули письмовий вигляд.

У НЗ численні матеріяли, що містяться в Євангеліях, спершу зберігалися усно. Ісусові слова, Його притчі, розповіді про Його чуда і полеміки з противниками, розповідь про страсті зберігалися і передавалися в різних середовищах, там, де провадилася літургія, катехизація в домах або малих християнських спільнотах, або можливо, формально, теж у деяких центрах християнського виховання. Лише при кінці, однак, ці усні матеріяли зібрали і записали євангелисти.

Послання Павла та інші писання НЗ, такі як соборні послання і Об’явлення, вже з самого початку існували в письмовій формі.

Не існує жодного оригінального рукопису, жодної біблійної книги. Переписувачі з покоління в покоління переписували біблійні тексти і так зробили їх доступними для наступних поколінь. Найдавніші біблійні рукописи, що їх посідаємо, походять з І ст. до Хр.: їх було відкрито серед текстів, віднайдених на північно-західному березі Мертвого моря в 1948 р, відомих як рукописи Мертвого моря. Більша частина інших писаних текстів як СЗ, так і НЗ – це фрагменти папірусів, що походять з II ст. по Хр. Більш повні рукописи Біблії дійшли до нас на пергаментах, що походять з ІІІ і IV ст. по Хр.

Біблійні тексти первісної Церкви не мали впорядкованого вигляду сучасних Біблій. Поділ на розділи і вірші впроваджено лише в Середньовіччі. Перед цим поділом розмежування різних уривків чи секцій якоїсь книги було досить випадкове.

Численні переписувачі, з різними особистими інтересами та різним рівнем освіти, внесли деякі варіянти і помилки у видання біблійного тексту. Також стародавні переклади (або версії) текстів різними мовами, як латинська, сирійська і коптська, часто ставали причиною деяких помилок та інтерпретацій, які відхиляються від тексту, збереженого в оригінальній мові.

Текстуальної критики як наукова дисципліна має на меті визначити відношення між стародавніми рукописами і відтворити найбільш імовірну форму біблійного тексту. Відкриття біблійних текстів серед рукописів Мертвого моря дозволило повернутися в часі на цілі століття у вивченні біблійних рукописів. Варто, однак, зауважити, що, попри віднайдення деяких варіянтів, рукописи затверджених біблійних текстів з І ст. до Хр. відповідають текстам, затвердженим у III і IV ст. по Хр., що свідчить про дбайливість і уважність, з якими передавалося біблійне передання.

Попередній запис

Від різних книг до однієї «Біблії»: історія канону

Наступний запис

Українські переклади Святого Письма